6903 
Жінкам у творчості Тараса Шевченка присвячено цілу тему в шкільній програмі з української літератури для 9 класу. І там не лише всі можливі варіації на тему як іконічних сільських мадонн, так і зраджених, покинутих і відкинутих суспільством Катерин, титарівен і наймичок. Там і цілком реальні жінки-"музи" великого патріарха укрліт. Ганна Закревська, Варвара Рєпніна, Ликера Полусмакова, була ще хтось чи й навіть не одна – а ще ж треба вивчити, як називались твори, які він кожній присвятив, бо це точно буде на олімпіаді а, може, і на ЗНО! Втім, усі ці "далекі наречені", виписані в поезії Шевченка, мало чим відрізняються одна від одної. "І ти, моя єдиная, Встаєш із-за моря, З-за туману, слухняная Рожевая зоре!" – і яка різниця, з нагоди якої жінки воно написано? Пієтетно, ідилічно, ідеалізовано. Просто як у піснях "Океану Ельзи": це може бути Ликера Полусмакова, а може і твоя кохана з паралельного класу. Дивно, що теперішні юні (й не дуже) майстри пікапу частіше користаються з творчості патріарха сучасної української музики, аніж класичної української літератури.
Однак серед цих реальних жінок, увічнених Шевченком у поезії, є одна, якій не дісталося солодкавих об'єктиваційних епітетів. І вона, о диво, не кохана. Вірш, написаний Шевченком 1859 року, є, мабуть, у його творчості безпрецедентним стосовно жінки. І цією жінкою стала Марія Вілінська, більш відома під письменницьким псевдонімом Марко Вовчок. Великий патріарх висловив таке шанування творчості авторки, що аж охрестив її своєю літературною спадкоємицею. Може, саме звідси почалася не найкраща традиція маркування талановитих українських письменниць від колег-чоловіків "чи не поодинокими мужчинами", проте факт лишається фактом: навряд чи хтось із живих сучасників Шевченка був так високо ним оцінений. Втім, символічно "передаючи" свій літературний спадок Марко Вовчок, Шевченко таки прорахувався. На щастя, при читанні її повістей ніякі потойбічні голоси не лунають у голові – Марії Вілінській більше йдеться про ті теми, які мало цікавили класика. І, мабуть, титул зачинательки жіночої традиції в українській літературі їй припав би до душі куди більше, аніж спадкоємиці Шевченка.
ВІРШ
На пам’ять 24 генваря 1859
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную... О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
