20 жовтня, 2018

Чи не поодинока (вірш Тараса Шевченка "Марку Вовчку")

20 листопада 2017
Ірина Ніколайчук

Аспірантка Національного університету «Києво-Могилянська академія» (спеціальність — порівняльне літературознавство), лекторка літературних курсів Культурного проекту, учасниця проекту «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі», авторка рецензій, оглядів та аналітичних статей про літературу і не лише.

Жінкам у творчості Тараса Шевченка присвячено цілу тему в шкільній програмі з української літератури для 9 класу. І там не лише всі можливі варіації на тему як іконічних сільських мадонн, так і зраджених, покинутих і відкинутих суспільством Катерин, титарівен і наймичок. Там і цілком реальні жінки-"музи" великого патріарха укрліт. Ганна Закревська, Варвара Рєпніна, Ликера Полусмакова, була ще хтось чи й навіть не одна – а ще ж треба вивчити, як називались твори, які він кожній присвятив, бо це точно буде на олімпіаді а, може, і на ЗНО! Втім, усі ці "далекі наречені", виписані в поезії Шевченка, мало чим відрізняються одна від одної. "І ти, моя єдиная, Встаєш із-за моря, З-за туману, слухняная Рожевая зоре!" – і яка різниця, з нагоди якої жінки воно написано? Пієтетно, ідилічно, ідеалізовано. Просто як у піснях "Океану Ельзи": це може бути Ликера Полусмакова, а може і твоя кохана з паралельного класу. Дивно, що теперішні юні (й не дуже) майстри пікапу частіше користаються з творчості патріарха сучасної української музики, аніж класичної української літератури.

Однак серед цих реальних жінок, увічнених Шевченком у поезії, є одна, якій не дісталося солодкавих об'єктиваційних епітетів. І вона, о диво, не кохана. Вірш, написаний Шевченком 1859 року, є, мабуть, у його творчості безпрецедентним стосовно жінки. І цією жінкою стала Марія Вілінська, більш відома під письменницьким псевдонімом Марко Вовчок. Великий патріарх висловив таке шанування творчості авторки, що аж охрестив її своєю літературною спадкоємицею. Може, саме звідси почалася не найкраща традиція маркування талановитих українських письменниць від колег-чоловіків "чи не поодинокими мужчинами", проте факт лишається фактом: навряд чи хтось із живих сучасників Шевченка був так високо ним оцінений. Втім, символічно "передаючи" свій літературний спадок Марко Вовчок, Шевченко таки прорахувався. На щастя, при читанні її повістей ніякі потойбічні голоси не лунають у голові – Марії Вілінській більше йдеться про ті теми, які мало цікавили класика. І, мабуть, титул зачинательки жіночої традиції в українській літературі їй припав би до душі куди більше, аніж спадкоємиці Шевченка.
 

Чи не поодинока (вірш Тараса Шевченка "Марку Вовчку")

На пам’ять 24 генваря 1859

Недавно я поза Уралом

Блукав і Господа благав,

Щоб наша правда не пропала,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав. Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє. І оживу,

І думу вольную на волю

Із домовини воззову.

І думу вольную... О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

20 листопада 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Наповнення смислами поняття “жіноче” у суспільстві (за повістю «Я, Мілена» Оксани Забужко)
У співпраці з Валерією Рева. Сучасна медіакультура пропонує жінкам і чоловікам величезну кількість гендерних стереотипів, вимог, моделей поведінки. Намагаючись їм відповідати, жінки і чоловіки позбавляють себе власного вибору, відмовляються від свого “Я”. У світі, сповненому гендерних стереотипів, культурних традицій і суспільних вимог, почути свій власний голос – може бути завданням майже нездійсненним. Шлях до самопізнання для головної героїні повісті Мілени виявився сповненим драматизму.
Нещасливі пошуки стереотипного щастя у новелі «На Чортовій греблі» Галини Тарасюк
У співпраці з Дариною Стрілецькою. Галина Тарасюк – авторка більше двох десятків книг, володарка більше 10 літературних премій. Письменниця – Кавалер “Ордена княгині Ольги”. Нагороджена медаллю “Незалежність України”, Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота Фортуна”, відзнакою Міжнародного лицарського Ордена Архистратига Михаїла”. Її твори перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською. У центрі уваги письменниці жінки і чоловіки, внутрішній світ яких і зовнішні обставини життя розкриваються через призму їх взаємостосунків, взаємооцінки і взаємодіїї.
Самовизначення жінки у час війни (за матеріалами книги Світлани Алексієвич  “У війни не жіноче обличчя”)
У співавторстві з Поліною Стрілецькою. Книга “У війни не жіноче обличчя” є унікальною у своєму роді. Це книга документальної прози письменниці, яка народилася і провела дитячі роки в Україні, лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич. У цій книзі, написаній у 1983 році, яку сама авторка визначає як “роман голосів”, зібрані і осмислені розповіді жінок, у тому числі численних українок, які брали участь у Другій Світовій війні.