18 грудня, 2018

"Ненормальні створіння хворої культури" (драма "Блакитна троянда" Лесі Українки)

22 січня 2018
Ірина Ніколайчук

Аспірантка Національного університету «Києво-Могилянська академія» (спеціальність — порівняльне літературознавство), лекторка літературних курсів Культурного проекту, учасниця проекту «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі», авторка рецензій, оглядів та аналітичних статей про літературу і не лише.

Станом на 1896 рік Лариса Косач тільки розпочинає свою творчу кар'єру як драматургиня. І хоча псевдонім "Леся Українка" існує ще з 80-х років ХІХ століття і під ним вже було видано чимало поетичних творів, усі здобутки, завдяки яким поетку й письменницю увічнили на портретах в рушниках і на 200-гривневій купюрі у ХХІ столітті, ще попереду. Проте вже на той час Леся Українка стала першою драматургинею в українській літературі, дебютну драму якої було поставлено в театрі вже за 3 роки після написання. А ще крапку в цьому реченні можна було б поставити й значно раніше: Леся Українка стала першою драматургинею в українській літературі. Творчість якої було помічено й оцінено чи не більше, ніж поетичну, в наступні кілька десятиліть. 

Ба більше, "Блакитна троянда" – це ще й перша психологічна драма в українській літературі. Не кажучи вже про те, що її головна персонажка разюче відрізняється від героїнь драматичних творів сучасників-"корифеїв" (оскільки перший в Україні професійний театр зосереджувався на тих самих темах, що й реалістична література, а саме тяжкої народної долі, то можете собі уявити розмаїття жіночих образів драматургії Кропивницького, Старицького й Карпенка-Карого, якщо раптом призабули їх зі школи). І так, Любов Гощинська – це не тільки й не просто освічена й сильна персонажка, яка має свою позицію й погляди на життя і не боїться висловлювати їх вголос. В дискусії про шлюб та кохання (а панночці вже не мало й не багато 26 років!) вона переосмислює саме поняття кохання, говорячи про те, що ідея шлюбу дуже мало має з нею спільного.

"Блакитна троянда", ця метафора куртуазної любові, яка вже не так почуття, як власне мистецький феномен, це "ненормальне створіння хворої культури", незрозуміле й небезпечне для оточення Гощинської, – стала не лише одним із найяскравіших увиразнень творчого методу самої письменниці, а й передвістила остаточний відхід від цінностей та настанов реалізму. Від колективного до індивідуального, від народних страждань до особистої драми, від схематичних описів переживань до глибокого психологізму. І, нарешті, до зацікавлення жіночою психологією, переживаннями та історією, які в літературі модернізму розкрилися й розгорнулися так широко й повно, як ніколи до того. І українська література, не в останню чергу завдяки творчості Лесі Українки, але й не лише її, не стала винятком.

"Ненормальні створіння хворої культури" (драма "Блакитна троянда" Лесі Українки)

Любов

Такі славні діти!

Саня

Та бог з ними!

Милевський

Та ви, як бачу, Любов Олександрівно, філантропією займаєтесь?

Любов

Зовсім не філантропією, а мені, власне, сі діти подобаються, я б навіть готова взяти їх до себе.

Орест

За чим же діло стало?

Любов

Та я сама добре не знаю, за чим. А втім, що б з того вийшло? Куди ж мені інших виховувати, коли я сама не вихована. Мене ж балували, а не виховували. Як вам здається, хто з нас кого виховав, чи тіточка мене, чи я її?

Саня

Ну, а твій татко, Любо, здається, був такий чоловік…

Любов

Він не виховував мене, він просто любив мене. (Зітхає.) Він не боронив мені нічого.

Орест

По-моєму, се найкраще виховання. Так тільки й виховуються оригінальні натури, а то нас опанували дуже шаблони. Пора проти сього повстати!

Любов

Я сама себе виховала, ну, то можете собі здумати! Читала все, що під руку попадало, було там усякого!

Орест

Так і слід: літературу, як і життя, треба знати з усіх боків.

Любов

Зате, правда, набила оскому навіки!

Орест

Однак ви й тепер багато читаєте.

Любов

О, то зовсім інші книжки!

Милевський

Які ж?

Любов

(всміхнувшись)

Не знаю, чи й казати, сміятись будете, а ви, Сергію Петровичу, в думці ще й «синім чулком» назовете, – вголос не одважитесь, ви занадто джентльмен для сього!

Милевський

(вклоняючись)

Прикажете дякувати? Що ж то за книжки такі отреченні?

Любов

А наукові, по філософії, психології і… психіатрії!

Саня

Бог зна що!

Любов

Не журись, я й «добрих авторів» читаю, он вони, бачиш? (Показує на етажерку з книжками в гарних оправах.) А тут вже наукові авторитети. (Показує на скляну шафу з товстими книжками.)

Милевський

Отож ці авторитети винні, що у вас такий аскетичний погляд на життя.

Любов

У мене аскетичний погляд? Ну, не знаєте ви мене! (Палко.) Адже мені усякий аскетизм, усяке факірство глибоко противне.

Саня

Ну, але як же погодити з твоєю «новою мораллю», наприклад, любов?

Любов

А ось як. Єсть же інша любов, ніж та, що веде до вінця, я от що думаю.

Милевський

От се то правда! Перший раз бачу у молодої дівчини таку смілість думки! Вашу ручку.

Любов дає. Він цілує.

Шлюб – се кайдани, хоч і золоті, а кохання не любить кайданів. Хатнє багаття гарне тільки на картинах, і то не завжди. По-моєму, Рубенсові картини на тему – Wein, Weib und Gesang кращі куди, ніж ті всякі «медові місяці», «первенці», «молоді матері»… Любов – се балерина; одягніть її в візитову призвоїту сукню або, не дай боже, в капот, і вона стратить всі свої чари!

Любов

Нащо замуровуватись у якийсь склеп? Щастя так мало на світі, його треба ловить, а не одпихати. Бути щасливою самій і дати щастя іншому, що ж тут злого?

Милевський

(жартовливим тоном)

Стережіться, такий погляд небезпечний – багато драм починається щасливо.

Любов

Чого ж драм? Коли буде повертати на драму, можна покинути гру.

Орест

Ну, се не так легко. І не всякий дасть себе викинути, мов стару колоду карт.

Саня

Значить, ти признаєш так звану гру в любов, флірт?

Любов

(здригнулась)

Яке це бридке слово!.. Слухайте, Оресте, ви ж письменник, поет, роз’ясніть цим людям, яка ще є любов, окрім звичайної любові й флірту!

Орест

Єсть іще, – або, краще сказати, була любов мінезингерів; се була релігія, містична, екзальтована. Культ мадонни і культ дами серця зливались в одно. Се була любов часів «блакитної троянди», се любов не наших часів і не нашої вдачі. Коли є що в середніх віках, за чим можна пожалкувати, то, власне, за сею «блакитною трояндою». Єсть і в наші часи блакитні троянди, але се ненормальні створіння хворої культури, продукт насильства над природою.

Любов

Ви забуваєте другу любов, наприклад, любов Данте до Беатріче, а я, власне, таку мала на думці.

Милевський

Ну, знаєте, Любов Олександрівно, сі приклади непевні! У трубадурів часом трудно одрізнити блакитну квітку від адюльтера. А Данте, може, якби мав щастя познайомитися з своєю Беатріче ближче, то теж, може, попросив би її руки, щоб приміряти на неї шлюбний перстень. Тоді б ми мали не «Божественну комедію», а просто комедію під назвою «Як у людей, так і у нас».

Саня сміється.

Любов

(дивиться на Милевського й хитає головою)

Чого вам любов представляється тільки як драма або комедія? Pardon, ще як балет! Певне, того, що ви присяжний театрал. Любов може бути чудовою поемою, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття. Ах, та що я з вами говорю про се – просто профанація! (До Сані.) Саню, серденько, заграй нам що-небудь: кажуть, музика зміняла і каміння в живі істоти, принаймні хоч на хвилину, – чи не пройме вона й Сергія Петровича!

22 січня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Наповнення смислами поняття “жіноче” у суспільстві (за повістю «Я, Мілена» Оксани Забужко)
У співпраці з Валерією Рева. Сучасна медіакультура пропонує жінкам і чоловікам величезну кількість гендерних стереотипів, вимог, моделей поведінки. Намагаючись їм відповідати, жінки і чоловіки позбавляють себе власного вибору, відмовляються від свого “Я”. У світі, сповненому гендерних стереотипів, культурних традицій і суспільних вимог, почути свій власний голос – може бути завданням майже нездійсненним. Шлях до самопізнання для головної героїні повісті Мілени виявився сповненим драматизму.
Нещасливі пошуки стереотипного щастя у новелі «На Чортовій греблі» Галини Тарасюк
У співпраці з Дариною Стрілецькою. Галина Тарасюк – авторка більше двох десятків книг, володарка більше 10 літературних премій. Письменниця – Кавалер “Ордена княгині Ольги”. Нагороджена медаллю “Незалежність України”, Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота Фортуна”, відзнакою Міжнародного лицарського Ордена Архистратига Михаїла”. Її твори перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською. У центрі уваги письменниці жінки і чоловіки, внутрішній світ яких і зовнішні обставини життя розкриваються через призму їх взаємостосунків, взаємооцінки і взаємодіїї.
Самовизначення жінки у час війни (за матеріалами книги Світлани Алексієвич  “У війни не жіноче обличчя”)
У співавторстві з Поліною Стрілецькою. Книга “У війни не жіноче обличчя” є унікальною у своєму роді. Це книга документальної прози письменниці, яка народилася і провела дитячі роки в Україні, лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич. У цій книзі, написаній у 1983 році, яку сама авторка визначає як “роман голосів”, зібрані і осмислені розповіді жінок, у тому числі численних українок, які брали участь у Другій Світовій війні.