15 листопада, 2024

Оксана Забужко. Новий закон Архімеда

2 листопада 2017
Поширити в Telegram
11410
Ірина Ніколайчук

Аспірантка Національного університету «Києво-Могилянська академія» (спеціальність — порівняльне літературознавство), лекторка літературних курсів Культурного проекту, учасниця проекту «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі», авторка рецензій, оглядів та аналітичних статей про літературу і не лише.

Оксана Забужко – одна з-поміж тих, хто заклали підвалини сучасної української літератури. Водночас вона заговорила про жінку та її досвід цілковито по-новому. Можна без перебільшення сказати, що саме завдяки поетичній та прозовій творчості Оксани Забужко сформувався новий тип українського жіночого мовлення в літературі, а відповідно - й нове ставлення до жіночого письма. 

"Новий закон Архімеда" – поезія, написана в 2000 році. Складні для України 90-ті в цей час позаду, проте попереду довгий і складний шлях внутрішніх перетворень. Утім, вже на цьому етапі зрозуміло, що так, як раніше, бути більше не може. Історичну точку неповернення пройдено – і це саме той час, коли жіночі "архімедові кола" можуть стати по-новому видимими й бути по-новому оцінені. Ця поезія для Оксани Забужко – і символічне звільнення від влади чоловічого авторитету, і пошук альтернативи, і утвердження свободи. Бо ж що таке свобода, як не здатність сказати будь-кому (і передовсім собі самій): ось це – цінне і важливе, і я не дам це зруйнувати.

Оксана Забужко. Новий закон Архімеда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=zabuzhko&page=zabuzhko039


— так, за переказом, мовив занурений у роздуми Архімед римському леґіонерові, коли римське військо взяло Сіракузи. NB: коло для давніх греків — не тільки форма запису думки, а й символ цілости та суверенности духовного життя взагалі.

Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать.

Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,

Потроху штормить, і безлюдніє пляж. Починається нежить.

Збирай рушники й парасолі — не руш моїх кіл.

Вони самоправні — як в камінь вціловані морем,

Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі…

Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,

То власне тому, що над міру винищував кіл!

А я свої довго плекала (ховала, ростила…) —

Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор, різким,

Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,

У нашому світі!

Ніколи.

Ні в чому.

Ні з ким.

При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..

А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін,

І все, що я можу насправді для тебе зробити, —

Кохати тебе, як пред Богом і морем: НЕ рушачи кіл!

Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),

І риби у морі, і звірі у полі — про це ж:

Не руш моїх кіл! — бо нема в них для тебе користі,

Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш!

О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав

Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!..

І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос тарате”, —

Мужчинам,

Імперіям,

Часу:

Не руш моїх кіл.

2 листопада 2017
Поширити в Telegram
11410
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Наповнення смислами поняття “жіноче” у суспільстві (за повістю «Я, Мілена» Оксани Забужко)
У співпраці з Валерією Рева. Сучасна медіакультура пропонує жінкам і чоловікам величезну кількість гендерних стереотипів, вимог, моделей поведінки. Намагаючись їм відповідати, жінки і чоловіки позбавляють себе власного вибору, відмовляються від свого “Я”. У світі, сповненому гендерних стереотипів, культурних традицій і суспільних вимог, почути свій власний голос – може бути завданням майже нездійсненним. Шлях до самопізнання для головної героїні повісті Мілени виявився сповненим драматизму.
Нещасливі пошуки стереотипного щастя у новелі «На Чортовій греблі» Галини Тарасюк
У співпраці з Дариною Стрілецькою. Галина Тарасюк – авторка більше двох десятків книг, володарка більше 10 літературних премій. Письменниця – Кавалер “Ордена княгині Ольги”. Нагороджена медаллю “Незалежність України”, Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота Фортуна”, відзнакою Міжнародного лицарського Ордена Архистратига Михаїла”. Її твори перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською. У центрі уваги письменниці жінки і чоловіки, внутрішній світ яких і зовнішні обставини життя розкриваються через призму їх взаємостосунків, взаємооцінки і взаємодіїї.
Самовизначення жінки у час війни (за матеріалами книги Світлани Алексієвич  “У війни не жіноче обличчя”)
У співавторстві з Поліною Стрілецькою. Книга “У війни не жіноче обличчя” є унікальною у своєму роді. Це книга документальної прози письменниці, яка народилася і провела дитячі роки в Україні, лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич. У цій книзі, написаній у 1983 році, яку сама авторка визначає як “роман голосів”, зібрані і осмислені розповіді жінок, у тому числі численних українок, які брали участь у Другій Світовій війні.