10519 
Ще вчора ваша дитина не думала, що «дівчатка нічого не тямлять у математиці», і не казала «Помилятися — це погано!», а сьогодні «принесла» з садка чи школи такі стереотипи. Іноді вони можуть бути помічними. Здивовані? Стереотипи допомагають нам почуватися безпечніше в нових ситуаціях. Наприклад, коли у нас є набір стереотипних уявлень про якусь країну і її жителів, то їдучи туди вперше, ми менше тривожимося, ніж якби не мали жодної інформації. Стереотипи дозволяють нам швидше адаптуватися і витрачати менше часу, коли ми стикаємося з чимось новим для нас або маловивченим. Проте тут наш мозок грає з нами в невтішну гру: щоб зекономити час і зусилля на пізнання/аналіз ситуації чи людини, ми користуємося готовими стереотипами, які передаються через телебачення, школу, сім’ю. Та хіба світ не заслуговує на те, щоб ми відкривали його по-справжньому, а не крізь призму чужих «ярличків» і узагальнень?
Стереотипи трохи нагадують грип: їх можна «підчепити» і засвоїти — «заразитися», але при детальному розгляді вони трансформуються чи навіть зникають. Тоді людина знову стає «здоровою», тобто аналізує інформацію, перш ніж наліпити на неї ярлик і відкласти в комірку пам’яті. Звичайно, діти лише вчаться цього, проте ми, дорослі, можемо закласти певні алгоритми: як аналізувати інформацію, як зрозуміти, чи вона правдива, де шукати відповіді.
Отож, як діяти, якщо дитина «принесла» додому стереотип?
Дізнайтеся, звідки «ростуть ноги» цього стереотипу
Завдяки питанням, хто тобі це сказав і де ти таке почув, ви зможете оцінити два аспекти.
1. Як часто дитина «приноситиме» стереотипи додому в майбутньому. Якщо стереотип передає вчитель чи вихователька в садочку, ви зрозумієте, чи перегукується з вашими цінностями такий стиль викладання чи виховання.
2. Наскільки дитина схильна вірити цьому твердженню. Стереотипи поширює людина, яка для дитини беззаперечний авторитет? Тоді шанси, що дитина довіриться і сприйме судження без сумнівів і вагань, зростають.
Запитайте: «А чи всі такі?»
Стереотипи узагальнюють і звучать як «усі такі» або «всі так роблять». Наприклад, «Усі жінки погано водять авто», «Усі чоловіки хочуть мати керівні посади», «Усі білявки дурні», а «Усі роми — злодюги» тощо. Як бачимо, вони стосуються певних категорій людей і не пропонують осмислювати ситуації критично, натомість пропонують нашому мозку готову відповідь.
На практиці це відбувається десь так. Приходить дитина і каже: «Мамо, Коля сказав, що всі дівчатка дурні і нічого не тямлять у фізиці».
Провідна діяльність дитини — гра, а інформація краще запам’ятовується у формі історій в активному діалозі, тому найкраще почати розмову з питання дитині: «А як ти думаєш, чи всі дівчата планети Земля справді дурні? Чи всі дівчатка нічого не тямлять у фізиці?». Цим ви покажете, що:
1) ця тема не дурниця, а емоції дитини вас по-справжньому турбують;
2) думка дитини, навіть маленької, вам важлива і цінна;
3) ви готові розмовляти і пояснювати, а не критикувати;
4) можливо, Коля був неправий, коли так сказав, але я як мама готова це обговорити разом із тобою;
5) дитина може звертатися до вас з різними питаннями, і ви разом спробуєте пошукати відповіді;
6) мама не тиснутиме авторитетом, а намагатиметься пояснити зрозумілими словами і прикладами.
Найпевніше, дитина розгубиться і скаже «Я не знаю...», але може прозвучати і відповідь «так» або «ні». Це й буде відправною точкою для розвінчування «підхопленого» стереотипу.
Розповідайте історії, які спростують стереотип
Як уже згадано, діти запам’ятовують історії, бо в них є динаміка і близькі, зрозумілі для дитини герої чи приклади. Неважливо, чи це будуть правдиві історії про реальних людей, чи ви їх щойно вигадали про уявних осіб. Намагайтеся вкласти в них думку-антипод, яка має запам’ятатися дитині. Наприклад, історія науковиці Марії Склодовської-Кюрі закарбується в пам’яті дитини з більшою імовірністю, ніж повчання. Адаптовуйте історію до віку дитини, її вподобань — так вона по-справжньому зацікавить і буде актуальною для сина/доньки.
Нехай мистецтво стане в пригоді
Важливу роль у формуванні життєвих переконань відіграє мистецтво. Зокрема, казки, що їх ми читаємо нашим дітям, передають їм моделі мислення й поведінки. Наприклад, казка про Попелюшку може сформувати думку, що слід постійно чекати спеціальних обставин, чудес і людей замість активно вирішувати проблемні ситуації. Якщо казка улюблена, то ви читали її дитині кільканадцять разів. Це були перші тексти у її житті, тому дитина вбирала їх, мов губка, звичайно, ще не вміючи критично осмислити й фільтрувати почуте. Тому коли здається, що це лише казки, згадайте, що вони чудово запам’ятовуються, а вчинки героїв дитина може несвідомо відтворювати все життя.
Тому до вибору перших книжечок варто ставитися особливо відповідально. Намагайтеся йти з кінця: що я через книжки хочу передати дитині, які життєві установки, переконання, цінності? Такі питання зорієнтують вас у виборі не лише книжок, а й мультфільмів.
Пояснюйте, чим загрожують узагальнення
Найкраще робити це на прикладах, дуже наочних для дитини. Можна пояснити так (в історію вставте факти про реальних однокласників сина чи доньки): «Уяви, що в клас прийшов новий хлопчик. Він почав знайомитися з усіма дітьми. Побачив Андрійка, у якого від народження не було пальчика на лівій руці, і злякався. Бо вдома його мама лише негативно відгукувалася про людей з інвалідністю. Познайомився з Катею. У неї чорне волосся і смаглява шкіра. Катя не ромка, але дуже схожа на неї. Хлопчик зневажливо подивився на Катю, бо його бабуся щоразу повторювала, що “цигани — то не люди”. А тоді хлопчик підійшов знайомитися з тобою. Побачив на парті книжки й зошити, охайні, з відмінними оцінками. Подумав, що ти тільки уроки вчиш цілими днями і більше нічого. І вирішив, що з тобою він дружити теж не буде, бо разом вам буде нудно».
На основі таких історій обговоріть з дитиною два моменти.
1. Чи хлопчик не буде дуже самотнім, якщо всіх довкола сприймає крізь «окуляри» стереотипів? Якби хлопчик більше дізнався про інших дітей, чи могли б вони подружитися?
2. Чи хотіла б ти, щоб про тебе думали щось, не дізнавшись, яка ти насправді?
Можна навести порівняння, що стереотип нагадує окуляри: ми надягаємо їх і починаємо бачити все і всіх в інших кольорах, але це не означає, що світ насправді такий, як показують ці окуляри. Щоб дізнатися, яке ж воно все навколо, треба їх зняти, тобто, скажімо, пізнати людину, перш ніж керуватися узагальненнями про неї, її націю чи релігію.
Книжки в допомогу:
