23 вересня, 2019

Хто та як може усиновити дитину?

16 серпня 2018
14697
Завантажити у форматі: PDF (337 КБ)
Катерина Вітер

Юристка Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», перекладачка, офіцерка запасу, правозахисниця.

Ратифікувавши Конвенцію ООН про захист прав дитини 27 лютого 1991 року, Україна визнала, що дитині для повного й гармонійного розвитку потрібно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові й розуміння[1], а також що пріоритетним у боротьбі із проблемою сирітства є інститут адопції.

Хто та як може усиновити дитину?

Читайте також:

Джерело: http://www.talkaboutadoption.org/

Усиновлення на теренах України регулюють Сімейний кодекс України, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» від 2008 року, Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 2007 року, Наказ Міністерства соціальної політики «Про затвердження Порядку взаємодобору сім’ї та дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування» від 2017 року та інші нормативно-правові акти.

Проблема сирітства — одна з найбільших в Україні в межах інституту сім’ї, саме тому, згідно з українським законодавством, усиновлення дітей є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування[2], і провадиться в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.

Згідно інформації наданої Міністерством соціальної політики у відповідь на інформаційний запит авторки, то за оперативними даними служб у справах дітей, протягом 6 місяців  2018* року в Україні була усиновлена 741 дитина-сирота та дитина, позбавлена батьківського піклування (громадянами України – 568,  іноземцями – 173).

За результатами 2017* року в Україні усиновлено 1 841 дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування, з них: українцями – 1 518, іноземними громадянами – 323 дитини.

Протягом 2016* року усиновлено 1 884 дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування (громадянами України – 1 490,     іноземцями – 394).

Отже, усиновлення — прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.[3]

Варто прокоментувати, що термін «усиновлення», основна морфема (корінь) якого — син, має андроцентричний характер, тобто орієнтовані не на людину загалом, а на чоловіка. У Сімейному кодексі, як і в більшості нормативно-правових актів України, часто використовуються слова чоловічого роду й відповідна термінологія, наприклад опікун, піклувальник, годувальник тощо. Звідси й виникають похідні слова: усиновлення, усиновлювач, саме тому в юридичній і законотворчій практиці офіційного поняття «удочеріння» немає. Українському законотворенню варто взяти приклад зарубіжних держав, де слово «адопція» та його похідні не є андроцентричними.

Хто може бути усиновлювачем дитини?

Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа від 21 року за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Ця особа повинна бути старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. З цього випливає, що не лише подружні пари, а й неодружені особи можуть усиновити (удочерити) дитину.

Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, які є чоловіком/дружиною одного з батьків, якщо дитина має лише матір або батька.

Для порівняння: віковий ценз є і в європейських державах. Наприклад, у Великій Британії заявити на адопцію може пара, якщо обоє досягнули 21 року. Або де один (одна) із подружжя — мати чи батько особи, яка буде усиновлена, і досягнув(ла) 18 років, а інший(а) досягнув(ла) 21 року[4].

В Іспанії передбачено такі вимоги до усиновлювачів: цілком володіти цивільною дієздатністю, один з усиновлювачів повинен мати 25 років і більше й один із прийомних батьків має бути принаймні на 14 років старшим за особу, яку всиновлюють.[5]

У кого є переважне право усиновити дитину?

Сімейний кодекс наводить вичерпний перелік осіб, які мають переважне перед іншими право усиновити дитину. Таким чином, за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити ту саму дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, який:

  • у сім’ї виховує дитину;
  • є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яку усиновлюють;
  • усиновлює кількох дітей, що є братами, сестрами;
  • є родичем дитини.

Крім зазначених осіб, переважне право на усиновлення дитини має подружжя. В Україні є велика проблема, що на практиці дозвіл на усиновлення дитини отримують лише одружені пари. Водночас деяким особам жіночої або чоловічої статі, які не перебувають у шлюбі, украй важко всиновити дитину, хоча законодавчо це не заборонено. Цікавим є й те, що Міністерство соціальної політики не публікує офіційних даних чи звітів щодо кількості усиновлених дітей за поточні роки, а також які саме особи (подружні пари чи самотні особи) їх адоптували. У відповідь на інформаційний запит авторки 17.07.2018 № 364/0/142-18/376 Мінсоцполітики вказало: «Щодо кількості подружніх пар та осіб, які не перебувають в шлюбі, які усиновили дитину, ведення даної інформації не передбачено». А також: «станом на 30.06.2018* року (за оперативними даними) на обліку перебувають 1 717 кандидатів в усиновлювачі з них: 1 379 – подружні пари, 338 – одинокі громадяни».

 Що не тільки підкреслює той факт, що окремі особи стикаються із додатковими перешкодами на шляху до усиновлення дитини, але й те, що держава зі своєї сторони не належним чином веде контроль за процесом усиновлення і подальшою долею таких дітей.

Хто не може бути усиновлювачем дитини?

В українському законодавстві є прямий припис, який забороняє усиновлювати дитину особам однієї статі та особам, які не перебувають у шлюбі між собою. Лише якщо останні проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Таким чином, лише чоловік та жінка, які фактично перебувають у сімейних відносинах, можуть довести цей факт у суді й отримати дозвіл на адоптацію дитини. Також не цілком зрозумілою та виправданою є заборона для іноземців, які не перебувають у шлюбі (крім випадків, коли іноземець є родичем дитини), а також особам без громадянства бути усиновлювачами дитини.

На противагу цьому в Англії усиновити дитину можуть особи від 21 року (так само як і в нас немає верхньої вікової межі), неодружені, які перебувають у громадянському партнерстві (передбачене законом, ідентичне до одруження співжиття одностатевих пар), неодружена пара (однакової статі та протилежної статі), партнер батька/матері дитини[6]. В Іспанії також передбачено право пар, які проживають разом, адоптувати дитину. Пряма ж заборона щодо адоптації передбачена для батька та матері, які були позбавлені опіки над дітьми, або осіб, позбавлених батьківського піклування чи опікунства[7].

Із забороною усиновлювати іншим категоріям громадян авторка солідарна. Це такі особи:

  • позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
  • були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
  • перебувають на обліку або на лікуванні в психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
  • зловживають спиртними напоями або наркотичними речовинами;
  • страждають на такі хвороби: туберкульоз; лепра; ВІЛ; органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади; шизофренія, шизотипові та маячні розлади; розлади настрою (афективні); невротичні, пов’язані зі стресом і соматоформні розлади; поведінкові синдроми, пов’язані з фізіологічними розладами та фізичними факторами; розлади особистості та поведінки в зрілому віці; розумова відсталість; розлади, пов’язані з психологічним розвитком; розлади поведінки та емоцій, які здебільшого починаються в дитячому та підлітковому віці; розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин; спінальна м’язова атрофія та споріднені синдроми; багатосистемна дегенерація; епізодичні та пароксизмальні розлади; хвороба Альцгеймера та онкологічні захворювання четвертої стадії[8];
  • були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи і статевої недоторканності особи, проти громадської безпеки, громадського ладу та моральності, у сфері обігу наркотичних, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за скоєння інших злочинів;
  • що перебувають у шлюбі з особами, які підпадають під перелічені вище критерії;

А також це ті, хто:

  • не має постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
  • обмежений у дієздатності;
  • визнаний недієздатним;
  • за станом здоров’я потребує постійного стороннього догляду.

Крім зазначених осіб, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Це звучить доволі розмито й може слугувати не цілком виправданою правовою підставою, на яку апелюватимуть судді, ухвалюючи рішення.

Так чи інакше, деякі норми українського законодавства є доволі застарілими, адже не лише законодавство зарубіжних держав виділяється на тлі національного, а й світова практика вводить нові тенденції. Наприклад, 2016 року Джия Ґош (Jeeja Ghosh) проклала дорогу на шляху до адоптації і стала першою жінкою з церебральним паралічем в Індії, що усиновила дитину[9].

Джерело: https://www.parent24.com/Family/Adoption/adoption-brings-hope-two-families-share-their-stories-20180119-3

Усиновлення дітей громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, направляє в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, запит до Міністерства внутрішніх справ України стосовно перевірки іноземців, що усиновлюють дитину, яка є громадянином України, на наявність або відсутність компрометуючої інформації в правоохоронних органах інших держав та Генеральному секретаріаті Інтерполу.

Адоптація іноземцем дитини, здійснена у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсною за умови попереднього одержання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Таке усиновлення здійснюється на загальних підставах та якщо не виявилося громадянина України, який бажав би усиновити або взяти на виховання до себе в сім’ю цю дитину. Попри це, дитина повинна перебувати не менш як один рік на обліку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, і досягти п’яти років.

Усиновлення може бути здійснено до закінчення зазначеного строку, а також до досягнення дитиною п’яти років, якщо:

1) усиновлювач є родичем дитини;

2) дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку хвороб, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

3) здійснюється усиновлення усіх рідних братів і сестер в одну сім’ю, якщо один із них досягнув п’яти років і перебуває на обліку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, не менше як один рік;

4) іноземці виявили бажання усиновити дитину, яка є братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини.

Переважне право на усиновлення дитини — громадянина України мають іноземці, які є:

1) родичами дитини;

2) громадянами держав, із якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Насамкінець хотілося б зазначити кілька моментів, які варто було б удосконалити в Україні. Так, в Іспанії адоптація є остаточною, тобто безповоротною, і не підлягає скасуванню. Така практика об’єктивно мотивована через убезпечення дитини від можливих психологічних травм у майбутньому, оскільки усиновлювачі повинні розуміти всю відповідальність юридичного акту щодо усиновлення (удочеріння) дитини. В Україні також варто задуматися щодо імплементації таких норм, через те що в Єдиному реєстрі судових рішень судова практика переповнена справами саме щодо скасування усиновлення.

Також варто змінити відповідні законодавчі норми, які забороняють одностатевим парам усиновлювати дитину, оскільки в межах сучасних світових тенденцій така практика є доволі застарілою. Наприклад, окружний апеляційний суд штату Флорида визнав, що заборона держави на усиновлення гомосексуалами порушила гарантію рівного захисту Конституції Флориди. У цьому разі батько прагнув усиновити двох хлопчиків. Хоча він був визнаний придатним, його заяву відхилили тільки тому, що закон Флориди забороняв усиновлення гомосексуалами. Суд визнав, що немає раціональної основи для загального виключення гомосексуалів з усиновлювачів. Департамент у справах дітей та сімей Флориди більше не розглядає сексуальну орієнтацію як чинник визначення придатності до усиновлення [11].

Отже, українським органам державної влади та відповідним установам необхідно прозоро вести статистичні дані щодо кількості адоптованих дітей та загальних даних стосовно усиновлювачів, щоб запобігати корупції, бюрократії та мати розуміння загального стану речей у межах цього інституту. Сімейний кодекс, зі свого боку, потребує відповідної редакції норм, які стосуються заборони одностатевим парам стати усиновлювачими дитини, а також заборони андроцентричної термінології. Однак однією з найбільших проблем в Україні й досі є те, що практика доволі відрізняється від приписів законодавства.

*інформація вказана без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини зони проведення ООС непідконтрольній українській владі.

 

[1]Конвенція про права дитини http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_021

[2]Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/905-2008-%D0%BF/page

16 серпня 2018
Завантажити у форматі: PDF (337 КБ)
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Методика оцінки ризиків повторного насильства
19 квітня набув чинності наказ про оцінку ризиків вчинення повторного насильства перед винесенням заборонного припису насильникам. Анна Саєнко, адвокатка, незалежна експертка, членкиня Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем" розповіла нам про методику оцінки ризиків.
Відпустка по догляду за дітьми: чому лише мама?
Скільки татів беруть гарантовані законодавством «відпустки по догляду за дитиною»? Чому в Україні чоловіча відпустка вважається «похідною» від жіночої, які нюанси перешкоджають батькам реалізувати їхні права та на досвід яких країн Європи варто рівнятися українському праву і практиці?
Право на рівну оплату праці за роботу рівної цінності — українські реалії
Чинне законодавство України фактично обмежує право жінок на рівну з чоловіками оплату за рівноцінну працю, гарантоване нормами міжнародних договорів, ратифікованих Україною. Що означає поняття «рівноцінна праця», як його тлумачать та захищають у міжнародному законодавстві?