5087 
Франція другої половини XVIII сторіччя - революція, економічна криза, нестабільність та бідність. На цьому тлі формувалася як особистість Олімпія де Гуж – донька м’ясника, яка вірила розповідям матері, що її справжній батько – відомий поет Жан-Жак Лефран.
Важливою складовою суспільної діяльності Олімпії де Гуж була боротьба за рівноправ’я. Спершу вона підтримувала аболіціонізм – рух за скасування рабства. 1774 року жінка написала п’єсу «Поневолення негрів» та увійшла до складу «Соціального клубу», який виступав за політичне та юридичне рівноправ’я. Вона проголошувала: «Люди рівні всюди. Королі, які не хочуть підкорювати просто знають, що у них вже є раби».
Після виходу п’єси де Гуж заробила собі безліч ворогів. Частина з них були ті, хто підтримували рабство, а інші ж вважали, що жінці не місце в драматургії і театрі. Їй закидали, що «кожна авторка знаходиться в хибній позиції, незалежно від її таланту».
Де Гуж, як і багато жінок, покладала великі надії революцію, особливо після походу на Версаль. Понад 8 тисяч жінок вимагали хліба і бойкотували проти високих цін. У відповідь на Декларацію прав людини і громадянина 1791 року Олімпія пише «Декларацію прав жінки і громадянки». Де Гуж звертає увагу на те, що відповідно до французьких законів, жінки повністю несуть покарання, але позбавлені рівних прав, заявляючи: «Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна увійти і до парламенту».
Олімпія не схвалювала жорстокої революції і опублікувала у 1792 році передмову «Чорне рабство», в якій аргументувала, що раби та вільні люди, які відгукнулися на жахи рабства «варварськими та жорстокими тортурами» нічим не відрізняються від тиранів, чию поведінку вони засуджують.
Також жінка виступала проти смертної кари, тож не схвалювала страту Людовика XVI. Через це на неї посипався шквал критики, зокрема висловлювання про те, що «вона дозволила собі діяти і писати про те, що її слабка голова не здатна осягнути».
З розвитком революції де Гуж ставала більш стриманою у своїх творах. Але після невиправданого арешту та страти багатьох жирондистів вона не змогла мовчати. Тому 1793 року побачив світ її спрямований проти якобінців політичний памфлет «Три урни». Саме він призвів до арешту Олімпії. Три місяці вона самостійно намагалася захистити себе, оскільки суд відмовив у наданні адвоката. 3 листопада 1793 року якобінці засудили її до смертної кари.
Платою за боротьбу проти насилля, терору і за рівні права для всіх людей для Олімпії де Гуж стала гільйотина. Втім її заклики не залишилися непоміченими. Франція, як і світ в цілому, уже не могли залишатися колишніми. Врешті-решт світ прийшов (чи, принаймні, знаходиться на шляху) до того, чого прагнула де Гуж.
