8 квітня, 2020

Прийняла українську ідентичність та не зреклася її

16 лютого 2020
Поширити в Telegram
215
Анна Вахнянин

Студентка магістерської програми історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, активістка. Наукові зацікавлення: інститут перших леді США, роль жінки на політичній арені у історичній ретроспективі.

Аллу Горську називають «душею українського шістдесятництва», хоча вона й вивчила українську мову у досить зрілому віці, назавжди зберегла свій ленінградський акцент. Вона походила із сім’ї відомого діяча радянського кінематографу, народилася у Ялті, жила у Леніграді, у 14 років переїхала до Києва [1]. Закінчила художній інститут, реалізовувала себе як художницю, її діяльність була успішною.

Алла Горська була одним з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник», саме в її квартирі гуртувалася тогочасна українська еліта [3]. Спілкування із молодою українською інтелігенцією надихнуло її до вивчення української мови. Це тим більш прикметно, що соціокультурна ситуація 60-х років ХХ століття прийняла Аллу Горську із російськомовного середовища — її «активна українськість» була не тільки маніфестацією вільного вибору, а й викликом тоталітарній системі, яка всіляко практикувала придушення національних імпульсів української ментальності [2].

Під пильний нагляд КДБ Алла потрапила після того як разом із Василем Симоненком, виявила місця поховання розстріляних у Биківні та оприлюднила про це матеріали, а також після створення вітражу «Шевченко. Мати» в Київському університеті, за який Аллу виключили із Спілки художників, однак незабаром поновили.

Після арештів української інтелігенції 1965 р. Алла починає займатися правозахисною діяльністю, при цьому її саму неодноразово викликали до КДБ на допити. Вона допомагала арештованим дисидентам всім — речами, ліками, правовим захистом. Алла була серед підписантів «Листа протесту 139-ти» та серед ініціаторів написання листа до ЦК КПРС — Л. І. Брежнєва, О. М. Косигіна і М. В. Підгорного — на знак протесту проти арештів кращих представників української інтелігенції. Алла Горська була присутня на процесі В.Чорновола у Львові у 1967 році, де з групою киян написала протест проти незаконного ведення суду.

Після цього почалися репресії проти активних діячів, Аллі не міг допомогти навіть впливовий батько. Її звинувачували у керівництві терористичною «бандерівською» організацією, знову виключили зі Спілки художників. Син Алли Горської стверджує, що за ними постійно стежили та погорожували [1]. У 1970 р. вона була викликана свідком у справі Валентина Мороза, але свідчення надавати відмовилася, чим кінцево розлютила кгбістів.

28 листопада 1970 р. Алла поїхала до свого свекра Івана Зарецького у Васильків, де її було вбито. Поруч знайшли свекра, який покінчив життя самогубством, начебто перед тим вбивши невістку. Радянська прокуратура саме цю версію зробила офіційною і досить швидко закрила кримінальне провадження. Однак й до нині достеменно невідомо, хто вбив Аллу Горську.

Алла Горська — жінка, яка не зламалася під тиском радянських спецслужб, не зреклася поглядів, не зрадила однодумців, справжній символ українського дисидентства.

Список використаних джерел та літератури:

1. О. Зарецький. Смерть Алли Горської. Режим доступу: https://dt.ua/SOCIETY/smert_alli_gorskoyi.html [01.02.2019]. 

2. Плеяда нескорених: Алла Горська. Опанас Заливаха. Віктор Зарецький. Галина Севрук. Людмила Семикіна : біобібліогр. нарис / авт. нарису Л. Б. Тарнашинська; бібліограф-упоряд. М. А. Лук’яненко; наук. ред. В. О. Кононенко ; М-во культуриУкраїни, ДЗ «Нац. парлам. б-ка України». – К., 2011. — 200 с. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 13.)

3. Авер’янова Н. Мистецька еліта України: Алла Горська в когорті шістдесятників. Режим доступу: http://ukrbulletin.univ.kiev.ua/Visnyk-17/averjanova.pdf [02.03.2019].

16 лютого 2020
Поширити в Telegram
215
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Очільниця ЗУНР
«Незламна жінка з палким серцем українським серцем».
Особисте і політичне
«Визволителька визволителя».
Китайська емансипантка
«Борчиня, а не мучениця».