Китайська емансипантка

Цю Цзінь походила із забезпеченої сім’ї чиновника, у якій дітей виховували за менш консервативними приписами, де були ознайомлені із поглядами філософів Кан Ювея та Лян Цічао, котрі виступали за демократизацію суспільства та кардинальні зміни у вихованні жінок. Саме тому Цю одержала досить добру освіту, зокрема володіла зброєю та вміла їздити верхи [3], мала власну думку та не боялася її висловлювати. Незважаючи на атмосферу свободи в сім’ї, Цю було видано заміж за Ван Тінджуна, сина заможного купця [2]. У них народилося двоє дітей, однак спільне життя було нещасливим, а відраду вона знаходила у поезії.

На початку ХХ ст. Китай, який очолювала манджурська династія Цінь, перебував у стані економічного та політичного занепаду. Існувала численна опозиція, спрямована проти правлячої династії, метою якої була демократизація Китаю та звільнення його від іноземного втручання. 1904 р. Цю покинула сім’ю та виїхала до Японії на навчання, де познайомилася із лідером Гуанфухой (китайської революційної організації) та перейняла їхні погляди [1]. Саме в Японії вона почала носити чоловічий одяг та відверто адвокатувати за поліпшення прав жінок, зокрема усунення практики бинтування ніг дівчатам з метою стримування їхнього росту, що було вкрай шкідливим для їхнього здоров’я, за право жінок на освіту, самостійне обрання чоловіка та розлучення.

Повернувшись до Китаю, започаткувала видання газети «Китайська жінка», у якій закликала жінок опановувати професію та ставати фінансово незалежними. Також вона брала участь у підготовці повстання у провінції Чжедзяні. Згодом стала директором школи для підготовки вчителів фізкультури, де насправді готували військових лідерів для майбутнього повстання [2]. Незабаром офіційна влада викрила заколотників, Цю 1907 р. було страчено.

Лише зараз діяльність Цю Цзінь оцінюють як дії борчині за права жінок та поліпшення у Китаї, до того ж був чітко сформований її образ як мучениці, страдниці, а не героїні. Тобто тут ми можемо простежити подвійні стандарти: чоловік — герой, борець, а жінка — страдниця, ба навіть невдаха, яка викликає лише співчуття та жалість. Сьогодні маємо бачити життя Цю Цзінь інакше.

Список використаних джерел та літератури

1. Цю    Цзинь // Режим доступу: https://www.peoples.ru/state/revolutionary/tsu_tzin/и [14.02.2019]
2. Qiu Jin (1875 — 1907) Chinese Feminist // Режим доступу: https://forgottennewsmakers.com/2010/11/18/qiu-jin-1875%E2%80%941907-chinese-feminist/ [14.02.2019].
3. Jen     Kucharski. Qui      Jin: An Example of Chinese Feminism, Revolution, And Nationalism At The End of The Qing Dynasty [14.02.2019].