4 серпня, 2020

Очільниця ЗУНР

16 лютого 2020
Поширити в Telegram
535
Анна Вахнянин

Студентка магістерської програми історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, активістка. Наукові зацікавлення: інститут перших леді США, роль жінки на політичній арені у історичній ретроспективі.

Іванна походила з українсько-польської родини, народилася та зросла в селі Денисові на Тернопільщині, здобула добру освіту, закінчила Львівську учительську семінарію. У своїх поезіях Іванна реагувала на політичні події, до прикладу — вбивство Адама Коцка (студентка-українця, вбитого поляками в процесі боротьби за Львівський університет).

Під час національно-визвольних змагань Іванна активно долучається до політичного життя, зокрема 1 листопада 1918 року вона була делегатом від Галицької округи до Народних зборів у Львові, на яких проголошено ЗУНР, а вже наступного дня іменем новоствореної республіки очолила на цій території ліквідацію провладних установ і жандармських постерунків [2].

Однак українцям не вдалося вибороти власної державності, Галичина опинилася в складі Польщі, а Іванна піддавалася репресіям з боку режиму Пілсудського за колишню активність та чинну діяльність. Адже Іванна Омелянівна не припинила активної праці, і в міжвоєнний період працювала як керівник «Жіночої громади», була в головній управі як кооперативний референт жіночої організації «Союз Українок», в управі радикальної партії РСУП, активним членом «Сільського господаря», заступником голови осередку українського педагогічного товариства «Рідна школа», українського крайового товариства «Охорони дітей і опіки над молоддю», директором «Подільського Союзу «Кооператив» [1].

Від 1936 року І. Блажкевич працювала директором Повітового союзу кооператив у Тернополі. На драбинчастих возах вона об’їздила майже всі села Західної України, продовжуючи займатися політичною та культурно-громадською діяльністю. За таку віддану та щиру громадську суспільно-корисну роботу її не минула жорстока пацифікація. Понад три місяці лікарі-патріоти львівської лікарні боролися за збереження її життя: вигоювали рвані рани й поламані кості. І на перекір сподіванням ворогів І. Блажкевич видужала. Правда, після цієї фізичної розправи все своє подальше життя вона ходила з паличкою [2]. Польські шовіністи заподіяли шкоду не лише їй, а й отруїли її доньок, що стало важким випробуванням для матері. В той період її підтримувала близька подруга відома письменниця Ольга Кобилянська.

Зважаючи на нелояльну та жорстоку політику поляків щодо українців у міжвоєнний період, населення Західної України радо зустрічало радянську владу у 1939 р., вбачаючи у ній можливість на поліпшення свого становища. Серед них була й Іванна Омелянівна. 22 жовтня 1939 р. її обрано в Козлівському виборчому окрузі № 84 депутатом до Народних зборів у Львові. Також вона почала вчителювати у рідному селі Денисові. Однак досить швидко письменниця розгледіла істинну сутність радянської влади, страшенно розчарувалася. З свого боку комуністи заклеймили її «куркулькою», а від репресій її врятував лише відступ радянських військ через наступ німців.

В роки німецької окупації заснувала у рідному селі робітничу школу, німці сприяли її функціонуванню, оскільки її випускників планували вивозити. Крім того, Іванна налагоджувала переховування і втечі полонених радянських воїнів, завдяки продуктовим пайкам, що виділялися на школу, допомагала голодуючим, нужденним. Понад 40 солдатів різних національностей врятувалися від неминучої смерті [1].

Після повторної окупації Галичини радянськими військами, Іванна потрапила в немилість до влади. Однак при цьому вона продовжувала допомагати учасникам підпілля УПА, підтримувала зв’язки з Іваном Дзюбою, співпрацювала із зарубіжними видавництвами «Шляхами Золотого Поділля», розповсюджувала «Народне слово», що видавали в Польщі [1]. Тиснули на неї і економічними методами, однак це не змусило Іванну відступити. Зокрема вона прописала у себе зв’язкову Романа Шухевича Галину Дидик після того, як вона повернулася із заслання. Певна лібералізація з боку влади настала лише 1963 р., коли Іванну було прийнято до Спілки письменників.

Отож, Іванна Блажкевич — талановита письменниця, яка залишила по собі велику спадщину, педагогиня, котра навіть в умовах іноземної окупації сприяла функціонуванню української школи, незламна і невідступна борчиня за незалежність України.

Список використаної літератури

1. Іванна Блажкевич: її життя — як смолоскип [Текст] : бібліогр. покажчик / Терноп. обл. від-ня Укр. бібл. асоц., Козів. централіз. бібл. система, Денисів. краєзн. музей, Терноп. обл. універс.   наук. б-ка ; уклад.: М. Коваль, Б. Савак, Л. Оленич ; вступ. ст. Б. Савака ; ред. Г. Жовтко. — Т. : Підручники і посібники, 2013. — 112 с. : фотогр.           

2. Мар’яна Чорна Громадсько-просвітницька діяльність Іванни Блажкевич упродовж 1939−1955 рр. Людина в силовому полі влади         та ідеологій: XV Всеукраїнська наукова конференція для студентів і молодих науковців 27-28 квітня 2012 року. — Львів:Інститут релігії і суспільства Українського Католицького університету. – С. 258-273.               
 

16 лютого 2020
Поширити в Telegram
535
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Прийняла українську ідентичність та не зреклася її
«Душа українського шістдесятництва».
Особисте і політичне
«Визволителька визволителя».
Китайська емансипантка
«Борчиня, а не мучениця».