8 квітня, 2020

Дочка національного героя чи ув'язнена сумління?

15 лютого 2020
Поширити в Telegram
187
Ілона Середа

Феміністка, бакалаврка літературної творчості КНУ ім. Шевченка, студентка НаУКМА, трошки ілюстраторка, іноді блогерка, іноді авторка статей і художніх текстів.

Дочка національного героя, дисидентка, лідерка опозиції або ж неформальна лідерка нації, ікона демократії чи…одна із винуватців геноциду. Хто ж вона? У 1991 році ця жінка стала лауреаткою Нобелівської премії миру, її вважали новим символом свободи М’янми (Бірма до 1989 року). Військова хунта 15 років тримала її під домашнім арештом, а коли вона нарешті отримала свободу, то скоро фактично стала керівницею держави. Проте вже у 2016-у жителі й жительки М’янми почали вимагати, щоб її позбавили Нобелівської премії миру, а ООН вважала уряд на чолі з нею винним у підтримці військових, які переслідували рохінджа (етнічну групу мусульман, які називають себе корінними жителями одного зі штатів М’янкми — Ракхайн) та фактично здійснювали «етнічну чистку». Її звати Аун Сан Су Чжі й вона одна з найнеоднозначніших політикинь сучасності.

Аун Сан Су Чжі — донька політиків. Її батько національний герой, один із тих, хто присвятив своє життя боротьбі за незалежність Бірми від Великої Британії, проте таки не встиг побачити свою країну вільною, адже його і ще кількох членів уряду вбили 1947-го. Тоді маленькій Аун Сан Су Чжі було два роки. Мати її була першою міністеркою соціального забезпечення Бірми, а потім розпочала дипломатичну діяльність, ставши посолкою країни в Індії.

Навчаючись в Бірмі, Аун Сан Су Чжі добре опановувала мови й знала як бірманську, так і англійську, японську, французьку. Згодом вона навчалась в Нью-Делі, куди переїхала разом із родиною. Ще згодом — отримала ступінь бакалавра з філософії, політики та економіки в Коледжі Санкт-Х’ю Оксфордського університету, де познайомилась з Майклом Ейрісом — британським тибетологом та буддологом, якого згодом вважатимуть одним із найвидатніших дослідників культури й історії Бутану. Три роки політикиня працювала в ООН у Нью-Йорку, щодня листуючись із Ейрісом. Отож 1972 року вони одружились, через рік у них народився перший син Александр, ще через чотири — другий син Кім. І тут, напевно, в більшості історій мала би стояти крапка. Хороша освіта та початки кар’єри за усіма законами «жіночої долі» мали би перекреслитись, а їм на заміну мали би прийти постійні турботи за дітьми, домом та тому подібне. Проте Аун Сан Су Чжі й не думала перекреслювати свої досягнення. Намагаючись побудувати міцні сімейні стосунки, вона водночас працює над своєю докторською роботою з літератури Бірми як студентка-дослідниця Школи орієнтальних та африканських досліджень у Лондонському університеті. І врешті отримує там ступінь «докторки філософії».

У Аун Сан Су Чжі починає тяжко хворіти мати, тому донька повертається до рідної країни. Причому якраз у той час, коли у М’янмі не лише відчутний економічний занепад, але й активно розгорається повстання проти політичних репресій, що тривали 26 років. Люди збираються на демонстрації, вимагаючи демократії. У відставку йде генерал, що керував країною раніше, проте владу бере у свої руки нова військова хунта.

Тому жінка, захоплена ідеями демократії та рівності, починає свою активну політичну діяльність в рідній країні. Щоб протидіяти військовій диктатурі та просувати демократичні ідеї, разом із однодумцями вона створює політичну партію «Національна ліга за демократію» і стає її лідеркою (а точніше генеральною секретаркою).

Джерелом її натхнення стають буддистські ідеї, вчення Мартіна Лютера Кінга та філософія ненасильництва Ганді, з яким навіть деякі ЗМІ порівнювали Аун Сан Су Чжі. Вона відкрито виступає проти військової диктатури із закликами встановлення демократії й захисту прав людини, проте будь-які повстання придушуються хунтою, а 20 липня 1989 року її саджають під домашній арешт, який із короткостроковими перервами буде тривати до 2010 року.

Незважаючи на міцну підтримку народу М’янми, свобода Аун Сан Су Чжі була обмежена п’ятнадцять років. Їй не дозволяли спілкуватися не лише з представниками партії чи інших країн, вона навіть не мала змоги прийняти у себе свою родину. Востаннє вона бачила свого чоловіка Майкла Ейріса 1995 року, коли той приїздив до М’янми. Надалі йому заборонили в’їзд до країни, а політикиня не могла полишити її навіть у невеликий період звільнення від арешту через страх ніколи більше не побачити, а отже — страх не мати змоги допомогти М’янмі у шляху до демократії.

«Національна ліга за демократію» змогла отримати 59% голосів на виборах до парламенту, які проводила військова влада 1990 року, проте Аун Сан Су Чжі залишилась під домашнім арештом, тому не змогла отримати тоді пост Державної радниці й очолити уряд. Цього ж року її нагородили Нобелівською премією миру за «мирну боротьбу за демократію і права людини», яку за неї отримав її син Александр.

У своїй книзі «Листи з Бірми» Аун Сан Су Чжі розповідає про те, що хунта постійно обмежувала права та свободи жителів та жительок М’янми, забороняючи, наприклад, залишатись на ночівлю у друзів, не повідомивши при цьому Раду з відновлення правопорядку (Law and Order Restoration Council або LORC). Якщо цього не зробити, порушників та порушниць карали штрафом або ув’язненням. Неможливо було полишити власний дім на ніч або мати незареєстрованих гостей, адже діяли постійні перевірки. Проте це, звісно, лише невеликий приклад диктатури військової хунти.

Аун Сан Су Чжі була впевнена у тому, що її дітям не загрожують переслідування чи брак коштів, адже вони жили в Англії, у вільному суспільстві. Проте більшість політичних в’язнів М’янми не мали цієї впевненості. Їхнім родинам постійно загрожувала небезпека. Допити, обшуки, втручання в приватне життя. Людей, які боролись за демократію, тримали ув’язненими без розбору й суду іноді до двох років. А після судового процесу їхнім родинам можна було бачити їх лише п’ятнадцять хвилин раз у два тижні.

Військова хунта боялась її. Боялась її авторитету та підтримки, яку вона мала серед людей. Тому намагання Аун Сан Су Чжі оскаржити вироки суду не виявились успішними. Через страх «підриву стабільності» суспільства політикиню тримали під арештом до 13 листопада 2010 року.

Коли ж Аун Сан Су Чжі стала вільною, на довиборах у парламент М’янми їй дозволили не лише брати участь, вона мала змогу вести свою передвиборчу кампанію за допомогою місцевих ЗМІ. Політикиня активно виступала за численні реформи, які включали скасування низки законів, що обмежували права та свободи громадян, а також політичну, судову, розширення свободи ЗМІ та низку інших. І…вона виграла ці вибори. «Національна ліга за демократію» приєдналась до законодавців країни.

На наступних виборах 2015 року перемогла «Національна ліга за демократію», отримавши більшість голосів, а отже вони могли обрати свого президента. Проте Аун Сан Су Чжі не назначили на це пост через те, що вона не відповідала конституційним положенням. Але наступного року політикиня зайняла одразу кілька посад: Державна радниця М’янми, Міністерка закордонних справ, освіти та енергетики, Голова адміністрації президента М’янми.

Перебувавши на цих посадах, Аун Сан Су Чжі налагоджувала стосунки із багатьма державами, надала амністію студентам, яких за попередньої влади заарештували через протидію освітньому законопроекту, створила комісію, яка розслідувала питання штату Ракхайн, де довгий час з боку військових відбувались переслідування рохінджа. Проте їй таки не вдалося вирішити конфлікт, який стосувався цих жителів, через що її діяльність, а точніше бездіяльність почали критикувати за кордоном.

Одні ЗМІ пишуть про те, що Аун Сан Су Чжі просто не здатна була втримувати військових, адже вони все ще мають багато влади та впливу, до того ж уряд не може керувати військовими, інші — що вона сама підтримувала їх, ба більше — раніше дозволяла собі неоднозначні висловлювання стосовно мусульман, які нібито несуть велику загрозу жителям-буддистам М’янми. В будь-якому випадку важко повірити в те, що це одна й та сама особа, яка говорила: «Погляд на опозицію як на небезпеку є неправильним розумінням базових основ демократії. Пригнічення опозиції підриває коріння демократії».

ООН виступили з критикою її бездіяльності та підтримки дій військових, які переслідували, ґвалтували, вбивали, катували та усіляко знущались над рохінджа. Amnesty International [1], яка раніше надала їй статус «Посолки совісті», тепер змушені були позбавити Аун Сан Су Чжі його. Були також намагання позбавити жінку Нобелівської премії миру, проте комітет відмовився це здійснювати через те, що немає і не може бути чітко визначених критеріїв оцінки подальшої діяльності тих, хто вже отримав премію.

Аун Сан Су Чжі справді одна з найнеоднозначніших політикинь сучасності, ми не можемо оцінювати її діяльність виключно за хороші, або навпаки — виключно за погані дії чи…бездіяльність. Ми можемо захоплюватися сильною і впливовою жінкою, але пам’ятати, що навіть такі люди можуть і роблять помилки. Проте ми знаємо, що вона боролась за права людини і демократію, поширювала свої ідеї, багато досягла й зробила для своєї країни, і була натхненницею для багатьох людей М’янми.

1. Amnesty International — міжнародна організація, діяльність якої спрямована на захист прав людини.

Ви також можете переглянути:

Нобелівська промова Аун Сан Су Чжі.

Тетяна Огаркова «Чому «ікона демократії» покриває геноцид у М'янмі?».

Текст книжки Аун Сан Су Чжі «Листи з Бірми».

The Lady and the Tramps by Ron Gluckman/Yangon.

15 лютого 2020
Поширити в Telegram
187
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Прийняла українську ідентичність та не зреклася її
«Душа українського шістдесятництва».
Очільниця ЗУНР
«Незламна жінка з палким серцем українським серцем».
Особисте і політичне
«Визволителька визволителя».