Католицька королева

Королева в Середньовіччі відігравала сакральну роль. Вона домінувала у придворному церемоніалі, займалася благодійністю, була матір’ю спадкоємця. Щодо політичної ролі королеви, то це залежало від її характеру, майнового і правового статусу, конкретних історичних обставин [4]. Однією із найвпливовіших правительок на зламі Середньовіччя та нової доби була Ізабелла Кастильська.

Зважаючи на те, що в Ізабелли були старші брати — Енріке та Альфонсо, її не розглядали як спадкоємицю престолу. Однак Альфонсо загинув, а у Енріке не було законних нащадків, таким чином його наступницею стала Ізабелла, котру підтримувала частина знаті [3]. Король зобов’язався не примушувати сестру до небажаного їй шлюбу, а вона без його згоди не виходити заміж. Однак, свою обіцянку вона порушила.

Зважаючи на те, що Ізабелла була спадкоємицею кастильського трону, претендентів на її руку і серце було досить багато. Вона ж надала перевагу сину короля Арагону — Фердинанду. Шлюб був таємним, дозвіл Папи на шлюб (Ізабелла та Фердинанд були кузенами) був сфабрикований [3]. Такі дії обурили короля, він навіть намагався позбавити сестру права спадкоємиці, однак Ізабелла заручилася підтримкою найвпливовіших грандів Кастилії, домоглася визнання шлюбу Римом, а 1473 р. примирилася з братом.

1474 р. Ізабелла стала королевою Кастилії, а Фердинанд — королем-консортом, фактично вся повнота влади належала жінці, що було вкрай нетиповим для того часу. Здебільшого території дружини вважали її посагом, котрим мав розпоряджатися чоловік. Навіть після 1479 р., коли Фердинанд став королем Арагону, вони фактично залишалися цілком незалежним володарями. Папа Римський надав їм титул «католицьких королів», визнавши їхню рівність.

Ізабелла зарекомендувала себе мудрою правителькою, адже першочергово вона послабила позиції знаті, створила підпорядковане їй військо, встановила монополію на карбування монети [2]. Це дозволило з 1480 р. розпочати відвоювання Піренейського півострова від арабів. Ізабелла та Фердинанд були ревними католиками, тому у цій справі керувалися не лише геополітичною вигодою, а й ідейними міркуваннями. Ізабелла брала безпосередню участь у військових кампаніях, під час них народила дітей та виховувала їх, неодноразово наражалася на безпосередню небезпеку. При цьому сучасники описують її як делікатну та ніжну жінку [5]. 1492 р. іспанські війська взяли останній оплот арабів — Гренаду.

З іменем Ізабелли пов’язують інквізицію в Іспанії та виселення євреїв. Незважаючи на численні заслуги, це сформувало дещо негативний образ Ізабелли як релігійної фанатички. Після смерті 5 дітей, зокрема сина Хуана, про неї почали говорити як про ненависницю чоловіків [5], адже після цього її взаємини із чоловіком розладналися. Консерватори, посилаючись на її біографію, можуть стверджувати, що жінка може бути або щасливою, або успішною.

Ізабелла уславилася як меценатка та покровителька мистецтва, а також як та, хто посприяв подорожам Колумба і заклав могутність Іспанської колоніальної імперії [1]. При цьому її чоловік та інші володарі-чоловіки відмовили йому.

Список використаних джерел та літератури

1.             Columbus' letter to the King and Queen of Spain, 1494// Режим доступу: https://sourcebooks.fordham.edu/source/columbus2.asp [30.12.2018].
              
2.             Isabella І // Режим доступу: https://sourcebooks.fordham.edu/source/columbus2.asp [30.12.2018].                  
              
3.             Панкевич, В.В. Изабелла I Кастильская: миссия католической королевы / В.В. Панкевич // Роль личности в истории: реальность и проблемы изучения: науч. сб. (по материалам 1-й Международной   научнопрактической Интернет-конференции) / редкол. В. Н. Сидорцов (отв. ред.) [и др.]. – Минск : БГУ, 2011. — С. 54–59.
              
4.             Рябова Т. В. Женщина в истории западноевропейского средневековья / Т. В. Рябова. — Иваново: Издательський центр «Юнона», 1999. – 212 с.
              
5.             Семашко И. 100 великих   женщин.