3631 
Перш ніж стати Рані (тобто княгинею) Лакшмібаї, вона була Манікарнікою. Це ім’я їй дали при народженні. Лагідно ж називали в дитинстві майбутню воїтельку — Ману. Її мати Бхагіраті Сапре померла, коли дівчинці було чотири роки. Батько ж, Моропант Тамбе, працював радником при дворі Біторського Пешви (титул в Індії, який можна порівняти із сучасним прем'єр-міністром). Останній називав Ману «Хаббілі», тобто «грайливою». Це прізвисько вдало характеризує маленьку Манікарніку. Проте вона була не просто грайливою, а радше самостійнішою, аніж інші діти її віку. Навчаючись вдома, вона освоїла стрільбу, фехтування, верхову їзду, важку атлетику та рукопашний бій.
Коли Манікарніці було чотирнадцять років, вона одружилась із Раджею Гангадхаром Рао Ньюалкаром — Махараджею (тобто князем) з Джхансі. Тоді вона й змінила своє ім’я на Лакшмі Баї. Через кілька років княгиня народила сина, проте він не вижив. Отож Махараджа з Лакшмі Баї усиновили хлопчика, якого назвали Дамодар Рао. Проте дуже скоро Махараджа помер і британці вирішили забрати території, що були підвладні йому, відмовивши у престолі Дамодару на підставі того, що хлопчик був усиновленим.
Проте Лакшмі Баї і не думала віддавати британцям Джхансі. Їй пообіцяли щорічну виплату, наказавши звільнити палац 1854 року. Проте коли 1857-го до неї дійшли чутки про індійське повстання, вона попросила британців сформувати армію нібито для власного захисту, насправді готуючи власне повстання проти них.
Остаточної думки щодо причетності Лакшмі Баї до різанини 1857 року немає. Тоді індійські повстанці захопили форт і переконали британців скласти зброю, гарантувавши їм безпеку. Врешті, індійськими бунтівниками було вбито 40-60 європейських офіцерів з гарнізону разом з їхніми дружинами та дітьми. Існує думка, що саме з цієї події почалось повстання княгині проти британців.
Лакшмі Баї запустила виробництво гармат та зібрала військо, яке включало жінок, феодалів з Джхансі та бунтівників, які перемогли завойовників 1857-го. Якийсь час Джхансі перебувала у спокої під владою молодої княгині. Проте британці знову прийшли, вимагаючи здати місто й погрожуючи його знищенням у разі непокори. Лакшмі Баї знову не мала наміру віддавати своє місто завойовникам: «Ми боремося за незалежність. Крішна сказав, що ми будемо насолоджуватися плодами перемоги, якщо переможемо, а якщо ні, якщо ми будемо вбиті на полі битви, то обов'язково отримаємо вічну славу та спасіння».
Отож почалась кривава боротьба, опір британцям чинили на кожній вулиці та в кожній кімнаті палацу, а вуличні бої тривали й наступного дня від початку облоги. Врешті, Лакшмі Баї була змушена тікати разом із сином до міста Калпі, яке також потребувало захисту. Проте британці захопили і його. Згодом лідери повстання, у тому числі Лакшмі Баї, згрупувалися поблизу міста Гваліор, де княгиня намагались переконати інших керівників готувати захист від можливого нападу. Проте її не послухали, й дуже швидко британці здійснили успішну атаку і тут.
Під час битви гусарів із військом, яким керувала Лакшмі Баї (до того ж у чоловічому одязі), її було вбито, коли вона намагалась напасти на одного з противників. Місцеві жителі згодом спалили її тіло.
Військовий лікар Томас Лоу назвав Лакшмі Баї індійською Єзавель [1], охарактеризувавши її як молоду княгиню, на руках якої кров загиблих, маючи на увазі причетність до різанини 1857 року.
Х’ю Роуз, британський військовий діяч та колоніальний адміністратор, зазначав, що Лакшмі Баї була найнебезпечнішою індійською лідеркою.
Навіть британські військові писали, що незважаючи на те, що вона обманом намагалась перемогти британців, княгиня була хорошою керівницею повстання. Жінка померла за свою країну, тому її внесок в Індію неможливо забути.
Ви також можете переглянути статті про Лакшмі Баї, а також невеличкий мультфільм.
