1974 
Аби одразу ж зрозуміти якою була Софія Іванівна, варто розповісти одну історію, що стала улюбленим сюжетом її біографів.
Одного разу в Києві на квартиру до Соні прийшли з обшуком німецькі жандарми. Соня відкрила двері. Але не розгубилася. Господині не було вдома, вона ламаною німецькою мовою, використовуючи всю свою чарівність, пояснила, що Соколовської немає. Але вона теж квартирантка і допоможе зробити обшук. Відкриваючи валізи, шафи, ящики столів, тут же переховувала все. А коли німці пішли ні з чим, вона, взявши свої речі, покинула цю квартиру назавжди.
Ще 1908 року ніхто і уявити не міг, що обдарована Софія, яка займається малюванням та віршуванням, стане активною учасницею революційного гуртка при Чернігівській гімназії. Не дивлячись на ризики, пов’язані зі зберіганням забороненої літератури, вона все ж закінчила гімназію із золотою медаллю та вступила до Петербургу, де вивчала юриспруденцію.
Уже через кілька років Софія мала такий вплив, що директор департаменту державної варти доповідав про неї міністрові внутрішніх справ:
Найбільшим впливом і авторитетом у партійному середовищі Чернігова користується Софія Іванівна Соколовська, яка є керівником групи більшовиків... Зараз Соколовська продовжує служити центром, навколо якого групується найбільш активний і непримиренний більшовицький елемент... Я прошу вашого розпорядження про негайну ліквідацію як самої Соколовської, так і елементів, що групуються навколо неї...
Дослідники найчастіше зупиняють увагу на періоді життя жінки в Одесі. Там вона обіймала посаду керівниці Одеської підпільної організації більшовиків, стала секретаркою обласного комітету, працювала при «Колегії іноземної пропаганди», що займалася виготовленням та поширенням агітаційних листівок серед іноземних військових, була співробітницею підпільної газети «Комуніст», яку видавали російською і французькою мовами.
Після приходу до Одеси більшовиків Соколовська стає членкинею губкому партії і губревкому, секретаркою ради оборони. Сучасники відзначали неймовірну здатність жінки до перевтілень та акторської гри. Заради організації підпілля вона розігрувала роль вдови поміщика, якій потрібна зброя для самозахисту.
Протягом 1918-20 років Софію двічі арештовувала контррозвідка, але жінці вдавалося вислизнути. Аж до 1935 року вона працювала у Москві на більшовицькій роботі у виконкомі Комінтерну та ЦКК ВКП(б). Останні роки свого життя Соколовська присвятила «Мосфільму», де стала директоркою.
Зрештою, третій арешт став для Софії Іванівни фатальним: її звинуватили у шпигунстві та винесли смертний вирок. 1956 року вона була посмертно реабілітована і одразу ж з’явилося безліч публікацій про жінку-підпільницю. Історія Софії Соколовської — це історія хороброї амбітної жінки, що не боялася брати на себе відповідальність і вести за собою інших.
