2735 
Що ми знаємо про українських сучасних жінок-політикинь? Хто першою спадає на думку, окрім Юлії Тимошенко? Насправді у вітчизняній політичній сфері їх є чимало. Сьогодні пропонуємо Вам познайомитися із Вікторією Сюмар — народною депутаткою України 8 скликання, Головою комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики.
Пані Вікторія народилася у Нікополі, що на Дніпропетровщині, у 1977 році. Виросла у Вінницькій області. Закінчила з відзнакою історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Навчалася в аспірантурі Інституту історії НАН України. Деякий час працювала журналісткою на радіостанції «Континент», «Голосу Америки», ведучою на «Громадському радіо». Тривалий час була виконавчою директоркою «Інституту масової інформації». Викладала в Інституті журналістики КНУ. Колишня заступниця секретаря РНБО. Була членкинею Ради Майдану.
Щодо законотворчої діяльності пані Вікторії, то вона частково стосується діяльності ЗМІ. В одному з нещодавніх інтерв’ю «Радіо Свобода» жінка розповіла, що
…в нас і досі є зареєстрований законопроект, який, я сподіваюся, найближчим часом з’явиться у залі парламенту. Він стосується мови ворожнечі, недопустимості вживання термінології, яка нав’язується нам державою-агресором, оцих типу невизнаних «республік», які не є ніякими невизнаними «республіками». Так хоче показати їх Росія. «Громадянська війна» в Україні — це типово російські тези. І якщо їх сьогодні ретранслюють тут в Україні, то це є проблема. Тому що ми погоджуємося з російською ідеологемою.
Вікторія Сюмар — одна із засновниць журналістської кампанії «Стоп цензура» та громадської кампанії «Чесно», членкиня міжвідомчої робочої групи із захисту прав журналістів. Також пані Вікторія була членкинею наглядової ради Школи журналістики «Нова Україна» та фонду «Відродження», головою громадської спостережної ради телеканалу «Інтер».
У нещодавньому інтерв’ю «УП» Вікторія Сюмар розповіла, зокрема, і про настрої суспільства перед виборами:
Люди втомилися боятися, вони втомилися від війни. Через це виникає величезне незадоволення політичним класом, яке не дає відповіді на базові питання, як же нам жити далі. А від незадоволення популярною стає критика. Суспільству хочеться швидкого, безболісного і позитивного рішення, що прийде месія, який усе зробить. Зовсім не хочеться визнання, що вихід з кризи потребуватиме багатьох років праці кожного з нас.
