2904 
Все те, що було здійснене моїм поколінням доброго, нікому й ніколи не вдасться перекреслити, витіснити з пам’яті людей. Так, були проблеми, були труднощі, багато треба було міняти, вдосконалювати, але не знищувати, тим більше не розкрадати та не привласнювати те, що було створено розумом та важкою працею мільйонів людей і що належить їм, їхнім дітям та онукам.[1]
Валентина Шевченко зараз
Дитинство та юність Валентина Шевченко провела в Кривому Розі. Її батьки були неписьменними, працювали шахтарями, проте дівчина сумлінно вчилась і вже в 7-му класі стала комсоргом школи. Згодом поєднувала навчання на географічному факультеті КНУ ім.Т.Шевченка з роботою спочатку піонервожатої, а потім вчительки географії. Старання Валентини не залишились непоміченими і її порекомендували на роботу секретаркою міського комітету комсомолу. Понад 4 роки вона пропрацювала заступницею міністра освіти, а згодом стала головою Президії українського товариства дружби і культурного зв’язку із зарубіжними країнами. Першим кроком до високої державної посади стало 10 років роботи заступницею Голови Президії Верховної Ради УРСР. І вже у 1985 році вона була рекомендована Володимиром Щербицьким на пост голови, тим самим ставши першою і єдиною жінкою з-поміж інших політичних діячок радянських республік, що займала таку високу посаду. Після 5 років роботи Валентина Шевченко пішла на пенсію, але не припинила активного життя. Залишивши політику вона знайшла себе в громадській діяльності – очолювала Національний фонд «Україна –дітям» та Конгрес ділових жінок України.
Валентина Шевченко разом з Леонідом Кучмою
Вся моя діяльність на різних етапах зводилася не до розмов, а до конкретних дій. [2]
Валентина Шевченко звертала увагу на проекти, що сприяли розвитку культури та науки в Україні. Зокрема з її ініціативи в Одесі розбудували табір «Молода Гвардія», бібліотека ім.Аркадія Гайдара в Каневі – теж її заслуга. На посаді секретарки ЦК комсомолу вона зініціювала створення Малої академії наук, звернувшись по допомогу до Бориса Патона – президента АН. МАН почала функціонувати в 1962 році, готуючи молодих науковців у різних галузях. Вона працює і досі.
Законотворча діяльність депутатки стосувалась питань національного відродження України. Валентина Шевченко працювала над Законом «Про мови в Українській РСР», тому вона посприяла утвердження української мови як державної.
Партнерська зустріч представників проекту «Наше здоров’я в наших руках» з головою ГО «Конгрес ділових жінок України»
Валентині Шевченко також доводилося стикнутись і з критикою. ЇЇ не сприймали тодішні члени Політбюро ЦК КПУ, бо не могли змиритись з тим, що жінку рекомендовано на таку високу посаду. Почали ходити чутки, що вона коханка Володимира Щербицького. Сама ж депутатка неодноразово спростовувала ці плітки, бо посада їй дісталась за професіоналізм та рішучість у діях.
Коли стався вибух на Чорнобильській АЕС, то Валентина Шевченко очолювала Президію Верховної Ради УРСР. В складних умовах депутатці потрібно було приймати не одне рішення. Про ці важкі часи вона згадує так:
Чорнобиль для мене – як жива рана. Інколи починаю аналізувати: а чи все, що від мене залежало, зробила тоді? І не знаходжу того, чого б я не зробила[3].
Та попри це, її почали звинувачувати у Чорнобильській трагедії. В ході розслідування депутатку визнали винною, а через кілька років прокурорська колегія повністю виправдала Валентину через відсутність складу злочину. І навіть більше – нею почали захоплюватись, оскільки вона перша з представників влади поїхала в Чорнобиль і саме завдяки цьому вчинку було організовано вивіз дітей та жінок з зони відчуження.
Варто звернути увагу й на «темні» сторінки біографії Валентини Шевченко у зв'язку з членством у комуністичній партії. Так, у квітні 1988 року вона підписала Постанову Президії Верховної Ради УРСР про відмову в помилуванні Івана Гончарука, якого було розстріляно у червні 1989 року за антирадянську військову діяльність у лавах УПА, причому за цими звинуваченнями він вже відбув покарання у 1945—1956 роках в Гулазі і потім до 1975 року в засланні.
2005 року в інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня» Валентина Шевченко так охарактеризувала діяльність комуністичної партії та свою причетність до неї: «Я була і залишаюся комуністом. Мені боліли і болять ті сторінки в історії Комуністичної партії, коли допускалися політичні перехльости, правовий нігілізм, пошук «ворога», прагнення накласти «вето» на сторінки самобутньої української історії. Були й інші серйозні вади у тодішньому бутті. На жаль, траплялися серед нас і такі, хто хитрував, пристосовувався, прагнув одержати більше, а віддати менше. Особливо багато їх з’явилося під час так званої «горбачовської перебудови».
Комуністична ідея — то не кабінетна вигадка. Це те, що споконвіку притаманне людству у його прагненні до справедливого суспільного устрою. Але шлях до цієї мети, як бачимо, виявився нелегким, суперечливим, а в чомусь — і трагічним. Це має стати пересторогою для тих, хто бореться за високі ідеали рівності, братерства та щастя».
Із виходом на пенсію жінка не припинила громадську діяльність. За впровадження численних ініціатив та активну роботу депутатка нагороджена орденом Жовтневої революції, Дружби народів, двома – Трудового Червоного Прапору, княгині Ольги ІІІ, ІІ та І ступенів, Ярослава Мудрого V ступеня. На посаді голови Конгресу ділових жінок України вона допомагала жінкам розвивати бізнес, а також сприяла захисту їхніх прав у державних та судових органах.
3 лютого 2020 року Валентина Шевченко померла.
Джерела фото: Факти, Імена, UWCF.
_______________________________
1. Сайт ZN,UA: https://dt.ua/SOCIETY/valentina_shevchenko_sered_lyudey_i_dlya_lyudey.html
2. Сайт Україна молода: http://umoloda.kiev.ua/number/1613/169/56799
3. Сайт Україна молода: http://umoloda.kiev.ua/number/369/0/66512/
