2796 
Юлія Степанюк — директорка та вчителька інформатики опорної школи-ліцею в селі Зимному Волинської області. Вона сміливо застосовує нові підходи у навчанні: її школа одна з перших реалізувала електронні щоденники й журнали та швидко перейшла на Google Classroom під час карантину. Юлія навчає і інших українських вчителів та вчительок робити освітній процес зручним та цікавим.
«Моя учениця — моя директорка»
Юлія виросла у селі Зимному. Навчалася у тій самій школі, де пізніше стала вчителькою, а згодом — і директоркою. Розповідає, що в дитинстві саме класна керівниця прищепила любов до математики.
«У початковій школі, як і більшість дітей, я хотіла бути вчителькою. Пізніше це змінилося — мене надзвичайно зацікавили точні науки. Саме тому я вступила на факультет прикладної математики. Але після закінчення навчання захотіла передавати ці знання іншим. Тому здобула також педагогічну освіту і повернулася до рідної школи викладати математику та інформатику»,
— розповідає Юлія.
По двох роках у ролі викладачки математики Юлія зрозуміла, що ця наука є доволі консервативною та незмінною. Складно бути інноваційною, розповідаючи про усталені теореми та аксіоми. Інформатика стала ковтком свіжого повітря для Юлії, адже цей предмет постійно змінюється та змушує вчительство завжди бути на крок попереду.
«Інформатика — це не той предмет, де можна обмежитися вивченням термінів. Практичне застосування відіграє суттєву роль. Діти мають бачити, що комп’ютер — це не лише іграшка. При навчанні ми постійно показуємо їм, як інформатика полегшує життя. Вчимо будувати маршрути у Google Maps, купувати квитки на потяг, у старших класах вивчаємо комп’ютерну графіку, бази даних і навіть основи програмування. Обожнюю бачити, як палають очі дітей, коли вони розуміють, що можуть застосовувати нові знання не лише на уроках, а й у багатьох сферах життя»,
— каже Юлія.
Директорка трохи засмучується, коли дізнається, що її найкращі учні/-ці, переможці конкурсів та олімпіад з інформаційних технологій, вирішують навчатися на філологів.
Але з посмішкою коментує:
«Насправді вічна суперечка щодо переваг гуманітарних і точних наук у сучасному світі неправильна. Одна моя талановита учениця вирішила стати філологинею — зараз навчається в аспірантурі та готує інтерактивну онлайн-карту українських діалектів. Говорить, що навряд чи могла б це зробити без потужного шкільного бекграунду. Інформатику можна і потрібно поєднувати з іншими науками».
Уже шість років Юлія є директоркою. Ще до призначення на керівну посаду їй подобалось організовувати вчительок/-ів. Тому, коли запропонували підвищення, Юлія жодної миті не вагалася:
«Я бачила результат своєї роботи та віддачу школярів і школярок. Мої учні вигравали в конкурсах та олімпіадах — їм щиро подобалося навчатися. Тому розуміла, що треба йти далі та не боятися відповідальності».
Зараз Юлія керує опорною школою, до складу якої належать три освітні заклади. У школі навчаються 450 дітей і працюють 58 вчителів та вчительок.
Викладачки Юлії стали її підлеглими і зараз жартують: «Моя учениця — моя директорка. Життя циклічне».
Але Юлія вибудовує партнерські стосунки з усіма: із вчительством, батьківством та навіть учнівством. Школа, на її погляд, має бути місцем можливостей та відкритого діалогу. Тому вона часто радиться зі школярами й школярками та їхніми батьками щодо різних заходів, враховує їхню думку при ухваленні рішень:
«Мої учні/-ениці не бояться просити щось у школи: приміром, техніку для зйомки чи монтажу відео. Між нами є довіра, вони можуть писати мені в месенджерах — і я відкрита до цього. У нашій школі є учнівське самоврядування, діти часто ініціюють екоакції чи, приміром, спільні перегляди фільмів на проєкторі після уроків».
Дистанційне навчання: «Найскладніше організувати не дітей, а батьків»
Навесні карантин збив багатьох вчителів/-ьок та батьків із пантелику. Дистанційне навчання було неприємною несподіванкою: більшість шкіл була неготовою до цього. Проте це не стосувалося школи-ліцею у Зимному.
Ще 2017 року Юлія потрапила на курси з цифрової грамотності для вчительства і зрозуміла, що її знань достатньо, аби не лише самостійно застосовувати їх, а й навчати інших. Тому їй запропонували бути менторкою цих курсів. Юлія навчала педагогів користуватися Google Classroom та іншими інструментами, які спрощують та автоматизують навчання.
«Коли розпочався карантин, ми відразу усвідомили, що це затягнеться не на тиждень-два, а надовго. Тому швидко та майже безболісно перешли на дистанційне навчання. Найскладніше було організовувати процес не з учителями та вчительками, і навіть не з дітьми, а з їхніми батьками. Спочатку на онлайн-урок доєднувалася не лише дитина, а й уся родина: батько, мати, сестра. Усім було цікаво, що ж таке дистанційне навчання і як тепер контролювати результати. Проте ми пояснили батькам, що це заважає навчальному процесу, і дітям легше проявити себе, коли за ними не спостерігають усі родичі».
Директорка школи у Зимному підготувала відеоінструкції, які крок за кроком пояснюють батькам та дітям, як під’єднатися до уроку та надсилати завдання на перевірку.
Юлія згадує: коли батьки не знали, як завантажити застосунок Google Classroom — їм на допомогу приходили діти.
«Діти живуть у цифровому суспільстві. Вони інноваційні та безстрашні. Нам потрібно завжди бути на крок попереду».
Юлія розповідає, як дванадцять років тому вона вчила дітей перших класів користуватися комп’ютерною мишкою: правильно ставити руку, пояснювати різницю між лівою та правою кнопкою, адже у більшості не було комп’ютера вдома. У 2020 році їй знову потрібно було пояснювати, що таке мишка, але вже з інших причин.
«Діти приходять до класу і починають гортати пальцем по екрану. Вони звикли до смартфонів та планшетів, але не розуміють, що таке комп’ютерна мишка і навіщо вона взагалі потрібна»,
— сміється директорка.
Під час карантину Юлії вдалося не лише добре організувати дистанційне навчання у своїй школі, а й провести вебінари на тему цифрової грамотності для вчителів/-ьок десяти інших громад.
Електронні щоденники та журнали: «Як можна виписувати паперовий табель, коли навчаєш майбутніх інноваторів/ок?»
«Робота директора та вчителів доволі багатозадачна. Часто доводиться потопати у горі паперів та витрачати час на якісь бюрократичні речі: заповнення журналів вручну, підрахування середніх оцінок»,
— скаржиться Юлія.
Це було проблемою і під час карантину: деякий час вчителі вели журнали у особистих записниках чи в Excel. Звісно, це було лише тимчасовим вирішенням проблеми.
«Мене завжди дивувало, як можна розповідати про прогресивні речі, вчити дітей інформатики, а потім виписувати паперовий табель вручну та підраховувати оцінки за допомогою калькулятора. Ми ж навчаємо майбутніх політиків/-инь, депутатів/-ок, програмістів/-ок. Маємо бути сучасними і послідовними».
Тому Юлія ініціювала перехід школи до електронних щоденників та журналів за допомогою платформи «Нові знання». Організувала навчання для батьків, вчителів/-ьок та шкільних адміністраторів/-ок — і тепер автоматизація звільняє педагогів від зайвої паперової роботи і дозволяє приділяти більше уваги самоосвіті та підготовці уроків.
«Єдиний мінус для дітей — тепер не можна сказати, що забули щоденник вдома. Адже інформація про оцінки тепер доступна для батьків»,
— сміємося з Юлією.
Також нові цифрові інструменти дозволяють дітям навчатися ефективно та не пропускати заняття у разі хвороби.
Завдяки інноваційним рішенням сільська опорна школа в Зимному не відстає від міських. Цього року Зимнівська об’єднана територіальна громада (ОТГ) здобула нагороду в номінації «Інновації у сфері освіти» в конкурсі «Дієва громада», який проводило Міністерство цифрової трансформації за підтримки Програми EGAP.
Жіноче лідерство та плани на майбутнє: «Маємо вчити дорослих цифрової грамотності»
«Директор — це не лише про організацію та менторство вчителів і учнів. Я маю бути ще й господарницею та завгоспом. На превеликий жаль, в українських школах немає можливості делегувати ремонт іншим, доводиться залучати вчителів. Іноді мені взагалі здається, що я — не директорка, а будівельниця. Вже знаю все про стіни, тиньк і гіпсокартон».
Але попри це Юлія залишається справжньою наставницею для своїх учнів та цифровізаторкою громади. Тішиться, коли випускники та випускниці за першої можливості прибігають до школи і розповідають, що в університеті краще за всіх орієнтуються у точних науках та інформаційних технологіях.
Учениця Юлії, Катя Рожок, стала художницею-мультиплікаторкою. Ще в дитинстві вона мріяла створювати мальовані мультфільми: за ініціативи директорки у школі встановили спеціальний станок для цього. Кілька років дівчинка здобувала перші місця на обласних конкурсах з анімації. А зараз Катя створює ілюстрації для анімаційного серіалу гурту «Kazka». Юлія пишається тим, що школа у Зимному є місцем свободи та розвитку талантів.
«Раджу жінкам, які хочуть бути лідерками, не боятися відповідальності. Мені, напевно, пощастило: я не відчувала упередженого ставлення до себе через те, що я — жінка. Але я розумію, що іноді лідерок сприймають скептично, і це може знижувати самооцінку. У будь-якому разі треба брати — і робити. Не боятися нового, а вчитися і рухатися вперед».
Юлія хоче створити курси цифрової грамотності для жінок у селі. Відчуває, що на це є запит.
«Дорослі часто знаються на технологіях гірше від дітей. Їм страшно натиснути щось не те і зламати гаджет. Вони бояться прийти на нову роботу і підвести когось через невміння користуватися цифровими сервісами. Це потрібно змінювати — навчати дорослих, особливо жінок, цифрової грамотності. Тоді вони матимуть більше можливостей і менше страху».
Цей матеріал підготовлено у межах Програми EGAP, яка виконується Фондом Східна Європа за підтримки Посольства Швейцарії в Україні. Думки та твердження, викладені у цій публікації, є винятковою відповідальністю автор_ок та не обов’язково відображають позицію уряду Швейцарії.
