2556 
Олена Гунько очолює IT-управління Львівської міської ради та цифровізує Львів. Завдяки їй та її команді місто має один із найрозвиненіших порталів відкритих даних в Україні, міська рада — зручну систему документообігу, а львів’яни/-ки можуть користуватися чат-ботом “Lviv City Helper” для різних потреб: дізнатися, коли прийде наступна маршрутка чи відбудуться планові ремонтні роботі.
Своїм прикладом Олена доводить: необов’язково мати профільну технічну освіту, щоб реалізовувати сміливі та круті IT-проєкти. Дізнаємося, як їй це вдається.
Від соціологині — до проєкт-менеджерки: «Ніхто не знає, що таке відкриті дані. Може, ти спробуєш?»
Олена — львів’янка і за місцем народження, і за самовідчуттям. Розповідає, що впродовж життя бували різні думки про переїзд до Києва чи навіть інших країн. Але Львів змушував повертатися:
«Я вивчала соціологію в університеті й саме тоді зрозуміла, що аналітика й дані — це моя пристрасть. Не лукавитиму: у студентські часи, як і всі, шукала свого місця та покликання. Хотіла розвивати наукову кар’єру та вступила до аспірантури у Києві. Але пізніше виявилося, що це не моє. Пройшла стажування у Львівській міській раді та зрозуміла, що розвивати проєкти у власному місті значно цікавіше. Це додавало мотивації — адже тут живу і я, і мої близькі. Проєкти міської ради стосуються кожного — усіх мешканців Львова».
Олена прийшла на стажування за програмою «Перший кар’єрний крок» і залишилася у Львівській міській раді аж на 10 років, змінюючи посади та напрямки діяльності. Очі цифровізаторки сяють, коли вона розповідає про своє місце роботи:
«У цьому, напевно, є якась романтика. Мій тато також працював у Львівській міськраді в 90-ті роки. Маю багатьох колег, які теж тут усе життя: від самого початку кар’єри».
Олена жартує, що Львівська міськрада не відпускає.
Свій шлях керівниця IT-управління розпочала з роботи за спеціальністю в Інституті міста, де протягом шести років проводила аналітичні та соціологічні дослідження. У 2016 році стала менеджеркою проєкту з відкритих даних у міському центрі інформаційних технологій Львова.
Олена з посмішкою згадує початок роботи на новій посаді. Тоді керівник сказав жінці: «У нас тут є проєкт із відкритих даних, але ніхто до кінця не розуміє, як ним займатися. Хочеш взятися?»
Олена сміливо прийняла новий виклик. Відкриті дані в Україні були невідомим і складним напрямком. Державні та міські управлінці спостерігали за успішним досвідом Польщі та Великої Британії, де кожне місто має свій портал відкритих даних. Такі сайти покликані забезпечувати відкритість та прозорість влади.
Відкриті дані (open data) — це підхід до публікації інформації органами влади, згідно з яким набори даних мають бути у вільному доступі та у спеціальному машиночитаному форматі, що дозволяє їх аналізувати та створювати на їх основі різноманітні IT-рішення (мобільні застосунки, чат-боти, візуалізації тощо).
Таким чином, відкриті дані — це демонстрація того, як працює уряд, місто чи установа, що у них відбувається, які є досягнення — з реальними показниками, цифрами, які можна перевірити й підтвердити. На прикладі міст: відкриті дані — це набори інформації про фінанси, будівництво, голосування депутатів, охорону здоров’я, освіту й економіку тощо.
Напівжартома кажуть, що відкриті дані — це сировина XXI сторіччя. Адже органи влади, відкриваючи дані, дають можливість IT-розробникам створювати сервіси, які користуються попитом та сприяють поповненню публічних бюджетів.
За рік Олена та її команда підняли портал відкритих даних у Львові з нуля. Вручну редагували набори відкритих даних від різних управлінь міста — у сферах транспорту, освіти, охорони здоров’я. У 2017 році Львівська міська рада здобула нагороду Open Data City Award за найвищі стандарти публікації відкритих даних.
Але, звісно, на цьому Олена не зупинилася. Їй хотілося застосовувати відкриті дані й для задоволення потреб львів’ян/-ок. Так і з’явився зручний чат-бот “Lviv City Helper”, який допомагає мешканцям/-кам швидко дізнатися про ремонтні роботи, набір до школи чи графік руху міського транспорту.
«Зараз майже всі користуються месенджерами. Створення мобільного застосунку потребує більше витрат на розроблення та дизайн. До того ж, не завжди зручно щоразу встановлювати його на телефон. Якщо ти не використовуєш застосунок щодня, рано чи пізно видалиш його. Із чат-ботами такої проблеми немає».
Тоді Олена знайшла розробника, який загорівся ідеєю створення чат-боту. Їхня команда cтала одним із переможців Open Data Challenge 2018 року. Тож Львівській міській раді вдалося створити чат-бот, який став доступним способом комунікації з мешканцями/-ками.
Open Data Challenge — всесвітньо відомий формат конкурсу стартапів. Конкурс в Україні проводять протягом чотирьох років за підтримки проєкту USAID/UK aid «Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах/TAPAS», що виконується Фондом Євразія та Фондом Східна Європа. Переможці отримують підтримку та фінансування, які дозволяють реалізувати проєкт на основі відкритих даних. Важливими критеріями при виборі переможців є соціальний вплив та антикорупційна складова проєкту.
«Чат-бот — це віртуальний працівник міської ради, який не спить і не ходить у відпустку. Тепер мешканцям/-кам міста не потрібно надсилати письмові офіційні запити та чекати п’ять днів, щоб отримати важливу інформацію. Львів’яни/-ки можуть надіслати свою геолокацію у чат і побачити, коли найближчий транспорт прийде до зупинки. Під час пандемії Lviv City Helper є неймовірно актуальним, бо містить інформацію, де здати тест на Covid-19 та лікуватись від хвороби, де саме потрібно носити маски. Також ми надаємо підтримку бізнесу: чат-бот має адреси закладів харчування, які забезпечують доставку».
Перший рік у IT-управлінні: «Ти точно навчилася відрізняти хедер від футера, а бекенд — від фронтенду?»
Після успіхів із порталом відкритих даних та чат-ботом Олені неодноразово пропонували очолити IT-управління Львівської міської ради. Спочатку вона трохи вагалася, але пізніше погодилася.
Спершу колеги на новому місці роботи жартували: «Ти точно навчилася відрізняти хедер від футера, а бекенд — від фронтенду?»
Хедер — блок у верхній частині сайту. Футер — блок у нижній частині сайту. Бекенд-розробка відповідає за функції сайту і має справу з невидимими речами для користувача, такими як бази даних та сервери. Фронтенд-розробка стосується зовнішнього вигляду, інтерфейсу сайту.
Рік роботи засвідчив продуктивність Олени. Спільно з командою Міського центру IT керівниці вдалося запустити зручну систему документообігу, завдяки якій Львівська міська рада здобула ще одну перемогу — в конкурсі «Дієва громада» від Міністерства цифрової трансформації за підтримки швейцарсько-української Програми EGAP.
«Одним із завдань управління є покращення внутрішньої діяльності міської ради. Зараз усі листи, скарги, звернення мешканців/-ок потрапляють в єдине місце — у систему документообігу».
Також Олена займається цифровізацією освіти. Щороку IT-управління міської ради допомагає організовувати у львівських школах Годину коду — захід із популяризації вивчення інформатики для школярів/-ок. На уроки запрошують працівників/-иць IT-сфери, які розповідають дітям про особливості своєї роботи.
«Звісно, найпопулярнішим запитанням є «Скільки ви заробляєте?». Школярі/-ки вже давно усвідомлюють, що робота в IT є не лише цікавою, а й вигідною»,
— сміється Олена.
Значним проєктом 2020 року було створення Порталу мешканця, на якому львів’яни/-ки зможуть отримати електронні послуги — приміром, довідку про реєстрацію місця проживання, оформити пільговий квиток для проїзду. Портал буде єдиним майданчиком для запитів та звернень львів’ян/-ок щодо адмінпослуг.
«Лише уявіть: щороку львів’яни/-ки отримують аж 75 000 довідок про місце проживання. Запуск Порталу мешканця допоможе уникнути зайвих візитів до центрів адмінпослуг. Можна буде робити все віддалено: від подання заяви — до отримання довідок. І так ми плануємо цифровізувати й інші місцеві послуги».
Зараз Портал мешканця тестується і вже скоро буде доступним у бета-версії.
Про поїздку до Штатів та обмін досвідом: «У Америки є чого повчитись, але ми точно не гірші»
Олена брала участь у програмі Professional Fellows Program (PFP) від посольства Сполучених Штатів Америки для працівників державного та некомерційного сектору. Програма передбачає шеститижневе стажування у Штатах. Учасникам/-цям підбирають проєкти, максимально подібні до їхньої сфери діяльності.
«Один мій знайомий працював у реформі пенітенціарної служби і мріяв потрапити у американську в'язницю. Туди його і направили. Добре, що з хорошого приводу»,
— жартує Олена.
«Я проходила стажування у міській раді Сан-Дієго і дізнавалася, як там працюють із відкритими даними. Жила в американській родині — завдяки цьому не почувалася відірваною від місцевих. Мене захопила внутрішня свобода й толерантність багатьох американців та американок: відкриті представники/-ці ЛГБТ-спільноти можуть очолювати високі посади. І всі навколо це нормально сприймають, не засуджуючи і жодним чином цього не коментуючи. Мені б хотілося, щоб і в Україні люди не мали упереджень».
Проте відкриті дані у Штатах не вразили Олену. Керівниця IT-управління розповіла, що контроль за рухом громадського транспорту у Львові зручніший, ніж у Сан-Дієго. Щоб дізнатися, коли прийде наступний автобус, людям доводиться надсилати платні SMS. У Львові ці потреби задовольняє безкоштовний чат-бот.
«Наші електронні сервіси точно нічим не гірші. Україна доволі швидко діджиталізується. Нам не варто думати, що десь за кордоном усе роблять краще. Вже є чим пишатися — ми не просто не відстаємо, а іноді навіть випереджаємо інші країни».
Декілька днів Олена провела у Нью-Йорку з друзями. Вона з теплом та посмішкою відгукується про це місто:
«Нью-Йорк був моєю шаленою мрією. Я ним марила. Це місто навряд чи можна назвати акуратним, вилизаним чи ідеальним. Але воно було наче з фільму, який я собі уявляла. Коли я туди потрапила, не могла відвести очей від високих будівель. Було враження, що я у зовсім іншому світі. Це надихнуло — я зрозуміла: якщо чогось дуже хотіти, обов’язково здійсниться. Маю стимул ставити нові цілі та розвивати власні компетенції».
Про свідоме лідерство та протидію вигоранню: «Я ніколи не вважаю свою думку істиною в останній інстанції»
Олена ділиться, що на нових посадах не відразу почувалася впевнено.
«На початку проєкту з відкритих даних мала тривогу: куди я влізла, як розвивати проєкт далі, куди бігти».
Але зізнається, що синдром самозванця долається командною роботою.
«Треба шукати людей, які щось порадять. Я визнаю, що можу чогось не знати, і дослухаюся до інших. Не треба тягнути на собі все і вважати свою думку істиною останньої інстанції».
При керівництві командою Олена орієнтується на результат і не страждає на гіперконтроль. Згадує, як колись один із заступників міського голови щоранку стояв біля вхідних дверей і перевіряв, о котрій працівники приходять на роботу.
«Добре, що ці часи минули, і церберський контроль вже не актуальний. Жорсткий менеджмент — це точно неефективно. Хороший лідер мотивує і дає можливість проявляти свободу в діяльності. Він не розписує завдання покроково, а дає простір для креативу та інновацій».
Коли говоримо про професійне вигорання, Олена коментує:
«Раніше я постійно тягнула роботу додому, завжди хотілося щось покращити, доробити. Але поступово змінила цей підхід і зазвичай вдома відпочиваю чи займаюсь іншими справами. Буду чесною: то був тривалий процес звикання».
Окрім професійних викликів, є ще й особисті. І зараз Олена вчиться керувати автомобілем:
«Цей експеримент є доволі цікавим для мене. Я прийшла в групу однією з найстарших. Зазвичай люди вчаться водити в молодшому віці, у моїй групі багато 18-річних. Але ніколи не пізно. Мені було складно уявити себе водійкою машини з ручною коробкою передач, до того ж, я ще й шульга. Але я твердо вирішила, якщо буде аж зовсім страшно, то перестану вчитись. Та в будь-якому разі маю спробувати. І от я спробувала, мені сподобалося, тому я доведу це до кінця».
Здається, що такий підхід Олена застосовує і в роботі. Адже вона гнучко підходить до нових завдань і не боїться помилитися:
«Аспірантура та наукова кар’єра мучили мене, тож я з легкістю це відпустила. Але знайшла себе в іншому, тому іноді помилятися — нормально. Коли розпочала роботу з відкритими даними, мала тільки освіту та досвід соціолога. Слова «ти ж гуманітарій, що з тебе взяти» на мою адресу не завадили мені керувати проєктом. Коли мозок вигадує відмовки, важливо вчасно запитати себе «А що, якщо вийде?». Не треба боятись пробувати».
