Як волинянка Майя Москвич розвинула стрілецький клуб за допомогою проєкту громадського бюджету

Від громадського активізму – до Майдану: «Викладалася на 100 відсотків, і це було моєю конкурентною перевагою»

Майя народилася на Волині. У 14 років поїхала навчатися до Луцька і там залишилася. Навчалася на бухгалтерку, але ніколи не хотіла працювати за спеціальністю.

«При виборі професії слово родини мало більше значення, ніж моє. Як то кажуть, «мене вступили». Але саме в університеті познайомилася зі студентською радою, у яку спрямовувала всю енергію. Моя самореалізація розпочалася саме там».

Більше шести років Майя була громадською активісткою: спочатку керувала волинським осередком Нацальянсу, потім очолила національну організацію.

«До Майдану національно-патріотичне виховання молоді прирівнювалося ледве не  тероризму. Ми проводили семінари з історії національної боротьби, тактики, основ виживання, але часто правоохоронні органи перешкоджали цьому.  Було відчуття, що ми знаходимось не в державі Україна, а в якійсь іншій».

Коли розпочався Майдан, Майя як керівниця організації вирішила йти проти режиму Януковича. Каже, що усвідомила весь жах ситуації лише зараз. Тоді вона та її оточення раділи, що можуть розпочинати боротьбу. Вони по-справжньому палали ідеєю революції та готувалися до перемоги.

«Я була безстрашним бійцем, який б'ється до останнього. Пам'ятаю, як все розпочиналося, ми ставили намети і відчували, що день «ікс» настав. Ми проживали момент на повну»,

— пригадує Майя.

Дівчина стала однією з лідерок Євромайдану, бо добре організовувала процес. Вона збирала підписи учасників/-иць протесту і навіть озвучувала вимоги зі сцени.

«Пам'ятаю, як нервувала перед виходом на сцену. Мені здавалося, що я випадково стала лідеркою протесту. Але насправді я багато зробила для цього. Викладалася на 100 відсотків: і на Майдані, і керуючи організацією. Моя працездатність та енергія були моїми конкурентними перевагами».

Якось Майя чекала свого рейсу на Київ,  а у приміщення штабу революції несподівано увірвалась поліція. Дівчину заарештували.

«У кабінет увірвалось більше 5 чоловіків в формі поліції і цивільних. Я дуже злякалась. Перед тим добу не спала, тому ледве не знепритомніла. Викликали швидку. Мені оголосили підозру за цинічну наругу над портретом тодішнього Президента Януковича”. Цинічною наругою вважалося те, що я пошкодила портрет Януковича і повісила його на ялинку».

Під час двомісячного арешту Майї заборонили покидати Волинську область, брати участь у масових заходах і зобов'язали 10 днів ходити з електронним браслетом: пізніше його зняли, бо нога набрякла.

Після цієї справи сипалися нові й нові: одна з них — за пошкодження офісу Партії Регіонів у селі, де Майя навіть не була.

Після Майдану в дівчини не було відчуття власної перемоги. Майя хотіла займатися політикою, але смерть однодумців під час Революції Гідності змінила плани.

«Війна виявилася не тим, що я уявляла» 

Майя пішла в АТО добровільно. Спочатку її не брали через те, що вона — дівчина, тож Майї вдалося потрапити на Донбас лише у серпні 2014-го року.

«Коли розпочалися події на Донбасі, переді мною вибір навіть не стояв: я не могла не йти. Вважала за честь захищати Україну. Ніхто з близьких мене не відмовляв, бо я нікого й не питала. Мамі подзвонила вже з Дебальцевого. У АТО спілкувалася з нею навіть частіше, ніж під час Майдану. Відчувала обов'язок дзвонити додому щодня».

Спочатку Майя служила у складі батальйону імені генерала Кульчицького. Перший рік у АТО супроводжувався постійними втратами побратимів.

«Під час війни я багато не думала: адже там потрібно діяти, виконувати накази, а не аналізувати чи відчувати. Пам'ятаю, як загинули побратими, до яких я хотіла перейти. Війна виявилася не тим, що я уявляла».

Майя прагнула змінювати посади, але з цим було складно: на найкращі місця дівчат не брали. Тоді за законодавством їм не дозволялося служити на посаді стрільця, але завдяки наполегливості Майя все ж ним стала.

Пізніше дівчина служила у підрозділі «Гарпун», а потім перешла до «Миротворця». До АТО Майя обіймала переважно керівні та організаторські посади, але війна нівелює особистість, змушує підкорятися й бути «клітинкою роти».

«Певний час мені навіть подобалося бути на найнижчих посадах — чистити картоплю, стояти біля воріт. Але це швидко змінилося, коли добровольчий рух згорнули. «Стій рівно», «ти не в тій кепці» — усі ці речі поступово стирають особистість до нуля. Моя внутрішня природа була іншою».  

Майя звільнилася зі служби за станом здоров'я.

Про стрілецький клуб: як розвинути свою справу за допомогою громадського бюджету

Після звільнення з АТО Майя шукала нові сенси: за яку «соломинку» триматися, чим займатися. Після війни у дівчини не було ні роботи, ні дому. Нічого, куди можна було б повернутися.

Згодом Майя навчилася стрільби з лука. Після перемоги у всеукраїнських змаганнях її взяли до складу національної збірної Ігор нескорених. За пів року дівчина досягла успіхів та виборола дві золоті медалі для України на змаганнях у Сіднеї.

Ігри нескорених — це міжнародні спортивні змагання, у яких беруть участь військовослужбовці, які були поранені, травмовані чи захворіли під час виконання службових обов'язків.

Важливим принципом Ігор нескорених є розширення можливостей. Після перемоги у Сіднеї Майя вирішила розширити можливості для ветеранів міста Луцька: навчити їх стрільбі з лука та заснувати тематичний клуб. Вона дивилася на Луцьк як на місце нових можливостей: хотілося не скаржитися на їхню відсутність, а створювати нові сенси.

У 2019 році Майя дізналася від напарника з стрільби про конкурс громадського бюджету[1] в Луцьку і вирішила подати свою ідею на розгляд.

Фактично за день Майя та її напарник підготували власний проєкт для участі в конкурсі. Процес не забрав багато часу, бо дівчина вже сформувала власне бачення і розуміла, на що саме потрібні кошти. Майя просила знайомих у соцмережах голосувати за її проєкт — і мешканці Луцька охоче підтримали ідею закупівлі луків для початківців. Завдяки цьому Майї вдалося організувати у місті повноцінну секцію стрільби з лука, у якій можуть тренуватися діти, дорослі, серед них — особи з інвалідністю та ветерани/-ки АТО.

«Проєкт громадського бюджету — це крута ініціатива для міста. Для тих, хто хоче розпочати свою корисну справу, але не має зв'язків та коштів. У процесі голосування за проєкт я навіть знайшла однодумців. Деяким людям настільки сподобалася моя ідея, що вони вирішили приєднатися до команди і допомагати мені. Крім мене, у клубі працюють двоє тренерів і займаються близько 30 людей».

Учнями/-ицями клубу «Lutsk Falcons — Archers Birds» є різні люди: немає жодних обмежень та винятків. Стрільба з лука доступна для всіх охочих. Третина учасників клубу — дівчата. Були навіть жінки старшого віку, які зараз, на жаль, тимчасово не ходять до клубу через карантин.

«Раніше я жила ідеєю боротьби, напевно, для мене був важливішим процес. Зараз хочеться робити речі, які приносять користь для конкретних людей. Я краще працюю, коли усвідомлюю, для кого cаме роблю щось корисне. Заради цього і долаю труднощі на шляху розвитку клубу». 

У 2020 році Майя також перемогла у конкурсі громадського бюджету: її клуб отримає 4 професійні луки для стрільби на олімпійську дистанцію. Але на цьому засновниця не зупиняється. Вона мріє, щоб у місті побудували майданчик для стрільби на олімпійську дистанцію, і вже проводить перемовини щодо цього з міською радою.

Про бренд Волині та лідерство

Під час життя у Києві Майя часто розповідала іншим про Волинь: пишалася тим, що є волинянкою. Пізніше дівчина навчилася 2D-графіки і присвячувала перші малюнки рідному краю.

У Волинської області не було свого сильного туристичного бренду: сувенірна продукція зазвичай стосується Луцька, але не усього регіону. Саме тому разом із подругою Юлією  Майя вирішила створила свій проєкт: бренд Волині «BeyZot». Це інтернет-магазин, де можна придбати сувенірні речі, присвячені Волині: футболки, світшоти, шкарпетки, чашки.

«Мені подобається знаходити ідеї, яких у моєму місті чи регіоні ще ніхто не реалізував. Я дивлюся на відсутність чогось як на перевагу: можна бути першою».  

Майя не боїться поразок, хоча завжди по-різному на них реагує. Інтерв'ю з нею відбулося за день після змагання, на якому її команда програла. Проблемою є те, що у дівчини немає власного лука для стрільби. Її спортивним побратимам на Іграх нескорених місцеві облдержадміністрації подарували луки, але Майї так не пощастило.

«Вчора на змаганні лук, з якого я стріляла, погано працював. Через це і програла. У такі моменти прокидається персональна образа. Волинська облдержадміністрація відмовила мені у придбанні лука для себе: сказали, що він дорогий. Але я не здаюся після поразок, продовжую працювати далі: бо вірю, що наші спортсмени відновлять честь клубу. І одного дня мені вдасться зібрати гроші та придбати для себе лук».

Майя — справжня лідерка. Знає, які слова дібрати, як надихати команду. Говорить, що іноді навіть корисно програвати: тоді простіше зрозуміти почуття тих, хто програв, та підбадьорити їх.

Коли запитую Майю, як стати лідеркою, вона відповідає:

«Спочатку треба усвідомити, чи вам це взагалі потрібно. Головне — відчути свою природу та йти за нею. Лідерські позиції іноді занадто романтизовані й насправді роблять щасливими не всіх. Бути капітаном корабля — не для кожного. Корабель пливе завдяки колосальній роботі багатьох людей. Тому можна пробувати себе в різних ролях і не сумувати, якщо не хочеться керувати. Адже у світі багато інших цікавих можливостей для розвитку. Але якщо лідерство — ваша природа, то не соромтеся і не бійтеся йти власним шляхом. Зрештою ви все одно це зробите».