20 травня, 2019

Націоналізм та фемінізм – одна монета спільного вжитку

25 жовтня 2018
Марта Богачевська-Хом'як
Дослідниця жіночого руху, докторка філософії історичних наук в університетах США, громадська діячка й активістка українського жіночого руху в США.
Відродження фемінізму в 60-70-х роках ХХ століття можна порівняти з повторним відкриттям націоналізму в 90-х. Для одних – сенсація, для інших – факт; нове коло після столітньої прогалини для історицистів. Усвідомлення та природа ідентифікації індивіда з національними та ґендерними ролями є питанням особистого самоусвідомлення. Ми не можемо уникнути ані фемінізму, ані націоналізму, позаяк усі ми маємо стать (gender) і належимо до певної групи, навіть якщо задля особистісного виокремлення ми заперечуємо цю приналежність. Незважаючи на те, чи стосується це всіх індивідів, не всі однаковою мірою усвідомлюють свою приналежність до певної нації чи ґендеру.
Читайте також:

Дехто сприймає свої ґендерні ролі як даність, інші носяться з національною ідентичністю. Націю та жінку можна редукувати до єдиного визначення лише в тих суспільствах, де індивіда розглядають виключно як частину чітко структурованого цілого. Розвинуті спільноти складаються з різноманітних індивідів та груп індивідів, які постійно змінюються, взаємодіють і взаємодоповнюються, утворюючи єдине динамічне ціле. У розвинених суспільствах особі притаманно багато ідентичностей, вона грає багато ролей. Якщо суспільство відкрите, тобто індивід може бути самим собою, – суспільні ролі доповнюють одна одну і не конфліктують із суспільством. Натомість, у суспільстві із чітко стратифікованими функціями і жорстко визначеними для кожної особи ролями, індивід не може повністю розкрити свій потенціал, бо таке суспільство детермінує його функцію, і не допускає інших шляхів поза собою. Диктатура визначає ролі своїх суб’єктів; у розвинутих демократіях індивідууми творять суспільство, яке формує дієздатну державу. Динаміка зростання інтересу до націоналізму та фемінізму робить аналіз обох цих явищ в академічних колах дедалі витонченішим, а публічна дискусія довкола цих рухів породжує суперечливі підходи.

Коли після 20-ти років очікування, у 1980 році я врешті отримала візу, яка дозволяла мені працювати в українських архівах, досліджувати історію українських жінок, ті, що приймали мене із совєцького боку, були твердо переконані, що коло моїх інтересів – це студії сучасного українського націоналізму, а не жіночого руху, який я тоді досліджувала. Совєти боялися українського націоналізму, який вони ототожнювали з необмеженою опозицією до свого режиму. Фемінізм вони вважали західною примхою, не вартою особливої уваги. Ґендер – радше суспільну категорію, аніж біологічну характеристику відмінности між статями, – просто іґнорували як несумісну із совєцьким суспільством форму.

Вони мали рацію лише наполовину. Незважаючи на ідеологію політичного централізму та планової економіки, уніфікована совєцька людина так і не з’явилася. Національна ідентичність виявилася сильнішою, навіть якщо вона зазвичай не була чітко окреслена. Націоналізм має широкий спектр – від простого патріотизму до вимоги незалежності, яка може змінити політичну структуру країни, чи переконання про вищість якоїсь однієї культури. Сила істинного націоналізму полягає не в опозиційності (вона може призвести до певних наслідків, або й ні), а в його здатності до здорового самоствердження. Лише хворобливий націоналізм, націоналізм фашизму та ультраправих, будує свою привабливість на ненависті до відомого ворога. Такий націоналізм, як усякий рух, що ґрунтується на неґації, ніколи не осягне справжньої могутности. Але існування крайнього інтеґрального націоналізму породжує підозру, що всі різновиди націоналізму не усвідомлюють сили демократичного націоналізму і призводять до іґнорування соціальних та політичних сил. Перетворення патріотичного націоналізму в деструктивні інтеґральні рухи призводить до війн, утисків та ґеноциду. Іґнорування здорового націоналізму завжди призводить до дезінтеґрації імперій. Совєцький Союз – ще один приклад дії цього загального правила.

Фемінізм має багато значень, кількість яких весь час зростає – рух за рівність статей; залучення жінок до всіх галузей науки та суспільства; розуміння відмінностей між чоловічим та жіночим і подолання цих відмінностей; жіночі студії в рамках широкого суспільного контексту; жінка як категорія сама в собі; використання феміністичної ідеї як аналітичного інструменту у філософії та її використання для зміни характеру аналітичних підходів. Проте насамперед фемінізм виник із усвідомлення існування самости названої жінкою та її права на самовизначення. Самість – це небезпечний термін – водночас багатозначний і такий, що виражає раніше впроваджену чи й неіснуючу категорію – і так само неозначений, як і всі інші концептуальні категорії, взаємопов’язані між собою. Будь-яке приховане або відкрите гноблення жінок створює і закріплює умови, які не стимулюють розвиток відкритого суспільства, котре буде і зможе ефективно протистояти шовіністичним і тоталітарним режимам. Суспільства з пасивним населенням, в яких індивідууми не усвідомлюють власної ідентичности в політичній, соціальній та культурній сферах, більш схильні піддаватися авторитарним режимам, ніж суспільства, в яких індивідуальна ініціатива має широкі можливості для розвитку.

Аутсайдери псевдонауково вивчають націоналізм, в той час як власне націоналісти надають перевагу емоційним лозунгам перед теорією. Фемінізм, хоча й так само дуже диференційований, вивчають переважно його прихильники, які шукають значну кількість нюансів у значенні поняття “фемінізм”. Феміністичні арґументи базуються на розумі, демонстративних доказах та об’єктивних критеріях, зафіксованих більшістю сучасних наукових термінологій.

Коли жінки керуються емоціями, вони керуються співчуттям до пригноблених та ідеями миру. Проте вони не здатні опиратися емоціоналізму, стосованому владою, і владоможці користають з цієї податливості. Тому між багатьма функціями фемінізму найпершим є аналіз мови, яка вживається в публічному дискурсі, щоб побачити якого значення надають жінки та чоловіки емоційним гаслам, які маскують приховані цілі, в основному – потаємні думки, сформовані конструкти та виправдання авторитарного контролю. Суть фемінізму полягає у праві на визначення сутности. Феміністи-теоретики вступають у конфронтацію з філософськими виданнями, які не обмежуються жіночими проблемами і намагаються окреслити жіночу сутність у її стосунку до більшого цілого. Феміністична теорія виходить за межі проникнення персонального в політичне, бо містить також концепцію якоїсь спільноти – сукупности особистостей, чи безпосереднього оточення, а також політичне буття, фізичний всесвіт, етичні норми та абсолют. Суспільне входить у приватне, незважаючи на поділ понять. Коли жінки визначають самих себе, вони розширюють розуміння світу і тому не можуть бути відокремленими від нього.

Жіночі студії з’явилися в контексті принципу невизначености Гайзенберґа та всієї пост-модерністської критики. На відміну від націоналізму, який кодифікував свої символи та мітологію до того, як його пересічний послідовник пізнав наукове застосування таких термінів як “побудова суспільства”, “відкриття нації”, “формування стосунків”, фемінізм досяг широкого загалу в складніший період. Концепцію жінки не можна зводити виключно до узагальненої категорії. Жінка є аморфною лише в рамках біології, і не так багато жінок здатні примирити біологічний дуалізм із соціальною сферою. Ми долаємо бінарність, аби відновити “культурну ідентичність у багатокультурному контексті”. Згідно з Джудіт Батлер, ми навіть можемо бути амбівалентними щодо можливості розмірковування про буття такої сутності, як “Жінка”, проте коли Батлер пропонує поширити ґендерну ідентичність в сенсі промоції de facto tolerance, нам треба пам’ятати, що поширення національних держав не обов’язково сприяє толерантності. Ідеалістичні уявлення про націоналізм та фемінізм, наче їхній тріумф покладе кінець війнам і жадібності, кумедні, вони не мають багатоваріантности інших соціальних переконань, які виражають примітивніші сподівання складнішою мовою. Упродовж останніх десяти років науковці, котрі вивчали роль жінки в суспільстві та історії, анґажуються в перевірені часом академічні дослідження дефініцій: суть, прагматизм, прагматична сутність, трансверсальна політика, ґлобальний, локальний. Будь-хто втаємничений у феміністичні дослідження знає про взаємопроникнення літературної теорії та феміністичної думки. Через гетерогенність свого первісного аналізу, який стрімко перейшов від суспільної та соціальної ролі індивіда до міжособистісних стосунків, а відтак до мінного поля сексу, самости та ідентичності, фемінізм розкладає сам себе згідно із його основними догмами. Предметом гордости теоретики фемінізму вважають аналіз двозначности, зосередженість на амбівалентності, пошук N-ного прихованого значення в кожному терміні. Дехто, особливо ті, хто сумніваються в обґрунтованості феміністичного дискурсу, вважають всі дослідження жіночого питання непотребом на кшталт феміністичної ідеології або теоретизування.

Ранній фемінізм, як і романтичний націоналізм початку XIX сторіччя, ставив за мету міжнародну співпрацю, мир і відмову від насильства. Соціалістичний революційний фемінізм поступився феміністичними цілями заради вищого добра, яке було визначене чоловіками; інтеґральний націоналізм поставив увесь націоналізм під підозру, а всіх жінок зробив рабинями вищих цілей. Лише за останнє десятиліття фемінізм та націоналізм стали предметом єдиної дискусії. І в якості жінок, і в якості членів певної нації жінки стоять перед тим самим суперечливим бажанням: потреба бути індивідуальністю, але водночас належати до якоїсь групи. Як тільки я стала націоналісткою, я приєдналася до групи, якою б маленькою чи незначною вона не була. Але коли я стала феміністкою, я прийняла індивідуальне рішення. Феміністки, які живуть в державах, де їхня етнічна культура не була домінантною, змушені боротися водночас і за національне, і за ґендерне утвердження. Як тільки юридичні перешкоди для реалізації прав жінок усунено, боротьба за права жінок спрямовується проти неконкретних об’єктів – соціально-політичної системи; структури суспільства; особистісних стосунків; сім’ї, ґендерних ролей – тобто того, чому завжди відводиться другорядна роль у визвольній національній боротьбі. Ба більше, як тільки жінки усвідомлюють свою потенційну роль в суспільстві, вони відчувають відповідальність за це суспільство. Не маючи владних важелів, жінки все ж відчувають себе винними за умови, не ними створені. Перед початком Першої Світової війни, жінки-активістки, вихідці із середнього класу, утворили Міжнародну Жіночу Раду як силу, що мала б зупинити всі війни. Сараєво 1914 року показало, що вони помилялися. Через чотири покоління, в Сараєво 1992 року на міжнародному жіночому конґресі, німкеня визнала жінок відповідальними за невдачу у збереженні миру на Балканах.

Фемінізм сьогодні нездатний створити такого рівня міжнародну жіночу силу, якою були демократичний націоналізм чи ідеалістичний соціалізм. Незважаючи на дві світові війни, ідея недержавних організацій існує, і власне Міжнародна Жіноча Рада, заснована 1887 року, в 1945 році стала першою неофіційною недержавною організацією при ООН. Сьогодні НДО є важливою міжнародною силою, багато з них мають феміністичні цілі без феміністичної риторики. Шляхом проведення робочих зустрічей, нарад та підготовки публікацій вони займаються темами насильства у сім’ї, контрацепції і прихованої дискримінації. Багато з них пропонують економічні програми, спрямовані на боротьбу із бідністю.

У своїй більшості жінки є послідовними. Нелегко спокусити їх надто традиційною або дуже революційною модою. Багато феміністок пам’ятають, що жінки не найкращим чином показали себе в часи революцій, в часи зміни суспільства шляхами, покликаними інкорпорувати жінку в нього. Багато хто з власного досвіду знають, що колись жіночі організації були допоміжними у деяких аутсайдерських групах. Жінки ставали дзеркалами цих груп і небагато могли зробити для сприяння суспільству і собі самим.

За винятком дуже коротких проміжків часу фемінізм, подібно до націоналізму, не був масовим рухом. Проте у випадках, коли жінки досягали критичної маси, вони були здатні досягти деяких значних результатів, як-от виборче право у західних індустріалізованих суспільствах, або законодавство про рівні права 1979 р. у США, безпосередньо пов’язане з вуличними демонстраціями проти війни у В’єтнамі тощо. Асоціація солдатських матерів України створила сприятливий клімат для розвалу Совєцької армії; жінки Індії, незважаючи на соціальну традицію, стають активними в політиці. Російська Асоціація солдатських матерів упродовж останніх 10 років залишається важливим політичним явищем локального та міжнародного значення, і є однією з небагатьох, які виступають проти Чеченської війни. В 1996 році жінки доклали зусиль до активізації мирних ініціатив у Північній Ірландії, жінки Палестини та Ізраїлю сприяли кращому взаєморозумінню в реґіоні. Ця активність здійснювалась не в опозиції до націоналізму, але задля підтримки мирних прав людей та націй. З іншого боку, колишній югославський жіночий рух виявився занадто слабким, незважаючи на його декларацію інтернаціоналізму та намагання окремих індивідів пом’якшити балканський конфлікт. Схоже, націоналізм є явищем природним, а інтернаціоналізм – набутим. Це не добре і не погано; це – факт. Це врешті-решт привело б до намагань фемініста концентрувати увагу чи й впливати на націоналізм. Різноманіття фемінізмів відображає різноманіття суспільств, в якому жінки живуть. Той факт, що жінки стосують цей термін, є результатом ефективного вивчення ролі жінки в суспільстві і як індивіда. Жінки набагато випередили час, коли значення терміну було обмежене західним варіантом правової рівности і ґендерного паритету. Жінки усвідомлюють, що статева дискримінація переважає політичні, економічні та світоглядні системи. Навіть коли суспільні питання стосуються проблем біології, ці питання для жінок є більш реальними, ніж для чоловіків. Жінки вже знають, що лінія між біологією та почуттями настільки примарна, що згадувати про неї немає змісту. За словами Лінди Ніколсон, феміністки є “посередниками між групою ґіноцентризму з одного боку, та певними формами постструктуралізму з іншого”. Жінки винайшли прагматичний погляд на мову та на усвідомлювану суб’єктивність як усталену дискурсивно, а також власну інтерпретацію есенціалізму. Доведення того, що жінки більш природно тягнуться до особистого та емоційного рівнозначне арґументові, наче російська музика більш духовна, ніж німецька. Якщо двічі подумати про вплив теорій національних ідентичностей, то це викличе вагання щодо ґендерної ґенералізації.

Успіх сучасного жіночого руху найбільш очевидний, коли йдеться про факт, що молоді жінки не бачать проблеми – вони беруть цю рівність та можливості як норму і не вбачають сенсу у сприянні “феміністичній риториці”. Гасла фемінізму були сприйняті широким суспільним загалом і використовуються ЗМІ. Жінки показали дивовижну гнучкість у віднайденні шляхів роботи всередині і поза межами системи для адресування власних потреб. Істинна цінність жіночих студій полягає в тому, що феміністична перспектива, яка поступово розширюється, дозволяє нам краще зрозуміти загальнолюдські умови. Коли ми подивимося на міжнародний фемінізм, то побачимо, як функціонує колоніальне суспільство; ми можемо бачити, як редукується ця рівність, але не обов’язково для жінок-трактористок; і як відхід у монастир може швидше привести до самоутвердження, аніж до відмови від себе. Жінки формують розуміння споріднености фемінізму і утвердження добробуту в суспільстві.

Питання, які стосуються жінок, є соціальними проблемами, і суспільство, зазвичай, частіше співвідносить їх із жінками: діти, здоров’я, добробут, сільське господарство, вода, їжа та притулок. Таким чином, те, що стосується жінок, стає частиною суспільної програми навіть у сферах, де буцімто немає феміністичного руху.

Фемінізм допомагає дивитися крізь ідеології, розуміти, як функціонують суспільства та системи влади. Жінки як група проявляють амбівалентність щодо загальних цілей, але підтримують специфічні програми. Отож, хоча фемінізм не може бути мобілізуючою ідеологією, бо його суть сконцентрована на взаєминах із зовнішніми чинниками, індивідуальні феміністичні цілі стають ефективними гуртуючими факторами. Це фемінізм дії, зобов’язуючий та прагматичний, він нікого не вмовляє. Націоналізм дає додатковий корисний інструмент для розуміння прихованої структури суспільства і ролей індивіда, яких від нього очікують. Жінкам слід використовувати це, а не іґнорувати можливостей. Фемінізм глибше проникає у функціонування особистости та взаємин у суспільстві, і тому створює кращі шанси для його стабільности. Жінки створюють організації, щоб заявити про свої специфічні потреби у суспільстві – збільшення кількости жінок у політичних структурах, надання юридичної допомоги та консультацій, організація самодопомоги, різноманітних специфічних шляхів посилення самоусвідомлення не в загальних, а в численних конкретних речах. Блискучим прикладом такого типу фемінізму є ніхто інший, як Мілена Рудницька, з якою український читач може ознайомитися в оригіналі у нещодавно виданій книзі.

Ідеології намагаються виправити ситуацію, але в процесі втілення вони завжди породжують інші проблеми. Функція концептуалізації полягає у представленні сучасного стану проблеми, а не її фінального вирішення. Сьогодні навіть так звані точні науки допускають теорію лише з певним наближенням до точності, в жодному разі не як остаточні докази. В структурах та особистостях чітких меж не існує. Ми повинні зрозуміти нації поза риторикою, і фемінізм поза теорією, як взаємодоповнюючі фактори, що своїми обмеженими засобами здатні сприяти бодай незначному покращенню суспільства. Націоналізм як неправильно використана теорія – небезпечний, як організаційний принцип – корисний, і центральний – як інструмент для розуміння політичної та соціальної реальности. Те саме стосується і фемінізму.

Я розпочала дослідження жіночих рухів у Східній Европі та в Україні як соціальних явищ і методів суспільної заанґажованости. В час, коли я опублікувала розширений вступ до історії жінок на Україні, я знала, що Україна як нація говорить лише впівголоса. Жінки працювали, чоловіки задавали тон високого дискурсу. Так, є жінки письменниці, поетки, артистки, вчені, – але голос жінок ще не повністю усвідомлено. Половина України ще сама себе не знає, інша половина – чоловіки – вважають, що жінки вже сказали все, що мали сказати. Росіяни та поляки не розуміють, чому українці, коли мають шанс, не стають частиною більшої домінантної групи. В такому ж стилі багато чоловіків і деякі жінки не усвідомлюють, що без автентичного голосу всіх індивідуумів Україна не буде цілісною.

Переклала з англійської Софія Онуфрів

Богачевська, Марта. Націоналізм та фемінізм — одна монета спільного вжитку // Ї: Незалежний культурологічний часопис. — Львів, 2000. — № 17. — С. 4–13.

25 жовтня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Фемінізм в Україні: кроки назустріч собі. Ч. 2.  Держава і жіночі рухи
Чого досягли феміністки за три десятки років української незалежності? Насправді чимало: сформувалися гендерні студії як царина науки й освіти, жіночий рух прогресував до феміністичної політичної дії, український фемінізм має чимало ідеологічних напрямків. Держава ж десятиліттями веде подвійну гру, на словах декларуючи принципи гендерної рівності, а на ділі перекладаючи всю відповідальність на громадський сектор. Про те, чому так сталось, які загрози та перспективи має співпраця з державою — у другій частині дослідження Оксани Кісь.
Український жіночий рух в контексті національного відродження наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.
Авторка комплексно проаналізувала місце жінки в суспільстві кінця ХХ – початку ХХІ століття. Простежено і розглянуто процес створення, розвитку, трансформації феміністичних угрупувань. З’ясовано реальний стан реалізації правових, економічних та політичних прав українок. Окреслено низку проблем, які постають на шляху особистісного, психологічного, економічного та політичного зростання жінки в Україні.
"Небезпечні зв'язки": націоналізм і фемінізм в Україні
У статті авторка аналізує інтелектуальну продукцію чотирьох українських центрів гендерних досліджень, щоб показати, як ставляться різні школи фемінізму до дискурсу націоналізму та "відродження нації", яку роль вони вбачають для себе у процесах націєтворення і як реагують на проблему "незавершеної" і "розмитої" української національної ідентичності. Дослідниця намагається відійти від від поширеного підходу до націоналізму як ідеології, що маніпулює інтересами жінок, і розглядає проблему з іншого боку: як різні напрями українського фемінізму беруть участь у "винайденні" української нації, у визначенні її нових меж, у формуванні колективної пам'яті та національної ідентичності. 
Журнал "Критика феміністична" #1, 2018
Перший номер журналу «Критика феміністична» (2018) опубліковано! Номер містить статті з феміністичною критикою війни і мілітаризації, перекладні тексти про квір-мистецтво неуспіху та автоетнографію як феміністичний метод, блогові дописи про Фуко та трансґендерний досвід, рецензії про антиопресивні педагогіки та феміністичне мистецтво
Фемінізм в Україні: кроки назустріч собі. Ч. 1. Академічний фемінізм
Чого досягли феміністки за три десятки років української незалежності? Насправді чимало: сформувалися гендерні студії як царина науки й освіти, жіночий рух прогресував від консервативного бачення фемінності до феміністичної політичної дії, український фемінізм має чимало ідеологічних напрямків і груп. Держава ж десятиліттями веде подвійну гру, на словах декларуючи принципи гендерної рівності, а на ділі перекладаючи всю відповідальність на громадський сектор. Ця стаття — захоплива подорож у часі, від кінця 1980-х років до сьогодні, яка показує, що зроблено і що маємо нині.
Світ без жінок: стать у польському громадському житті
Агнешка Графф має надзвичайну здатність дивуватися явищам, з якими ми повсякденно стикаємось, але через повсякчасне їхнє повторення вважаємо нормальними. Проте ці явища – суспільна патологія. Треба тільки вміти бачити. Виявляється, в країні "матері-польки" жінки вилучені з мови, закону, суспільного життя, з цілої сфери суспільної свідомості. Книга Агнешкі Графф – це бравурний, яскравий, переконливий аналіз мови масової пропаганди, що упродовж років розвивається в демократичній Польщі.
Права і тюльпани: чому ми досі відзначаємо 8 березня?
8 березня залишається одним з найпопулярніших свят в пострадянській Україні, яке пересічні громадян(к)и масово відзначають як «жіночий день» квітами-цукерками-дрібними подарунками. Однак первісно воно було Міжнародним днем солідарності у боротьбі за права жінок. Як відбувалася деполітизація цього свята в СРСР, де «жіноче питання» вважали вирішеним? Чи справді 8 березня святкують лише в країнах соцтабору? Чому політичні лідери і посадовці в незалежній Україні продовжують вітати жінок у брежнєвському дусі зі «святом весни, краси і ніжності»? Чи можливо і потрібно сучасним українським жінкам повернути собі украдене свято? Про сучасні феміністичні ініціативи з відновлення політичного смислу 8 березня – у цій статті.
Феміністична кава 26 січня: «Щоденні практики фемінізму»
Гендер в деталях та Creative Women Space запрошують усіх подруг поговорити про щоденні практики фемінізму 26 січня. Ця зустріч — продовження серії дискусій «Феміністична кава». 
У Харкові відбудеться майстерня «Теоретичні та емпіричні засади гендерних студій»
29-30 березня у Харкові відбудеться майстерня «Теоретичні та емпіричні засади гендерних студій». Організатори: Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи; Національний технічний університет “ХПІ”; Українська асоціація усної історії. До участі запрошують усіх, хто мають бакалаврський чи магістерський ступінь, а також та аспірант_ок із історії, соціології, культурології та інших дотичних дисциплін. Дедлайн подачі заявок — 15 лютого. 
Философская антропология феминизма. Природа женщины
Главное открытие феминистской мысли во второй половине XX века на магистральном пути познания человека западноевропейской философией состояло в том, что у человека есть пол. Эта банальная истина была  вытеснена с главной дороги западной философской антропологии, и феминизм, начав осмысливать свои философские основания, указал с детским  простодушием, что король – голый, что «человек» как главный герой всех  антропологических теорий, понимаемый вне своего корневого качества, каким является пол, есть лишь одна из разновидностей «голой» абстракции. Иными словами, феминизм взялся доказать, что пол не сводится только к  первичным и вторичным половым признакам, он пронизывает все сферы социальной и культурной жизни человека.