20 жовтня, 2018

Сексуальна / текстуальна політика: феміністична літературна теорія

18 липня 2018
Завантажити у форматі: PDF (736 КБ)
Торіл Мой
Провідна феміністична літературна критикиня, яка досліджує проблеми феміністської теорії та жіночого письма, філософії, психоаналізу та літературної теорії.
Книжка про те, що відрізняє жіноче письмо від чоловічого, як може жінка навчитися писати про свій досвід, чи може вона писати про нього мовою чоловіків.

Ця книга 1985 року не тільки не втратила своєї актуальності, але, навпаки, увійшла в число класичних праць з історії, теорії та методології жіночого літературного критицизму. У ній висвітлюються основні теорії феміністської і нефеміністской критики, що стосуються понять жіночої літератури, жіночого авторства, жіночого читання, жіночого досвіду і так званих жіночих стилів письма. Авторка докладно аналізує сильні і слабкі сторони англо-американської та французької шкіл теоретичної думки, розглядаючи роботи таких критикинь, як К.Міллетт, Е.Моерс, С.Гілберт і С.Губар, Е.Шовалтер, а також С.де Бовуар, Ю .Крістевой, Л.Ірігаре, Е.Сіксу та ін. Книга висвітлює питання взаємовідносин жіночої літературної критики з теоріями нової критики, структуралізму, деконструктивізму, психоаналізом.
Написана популярною, живою мовою, книга може бути цікавою не тільки для студентів і фахівців в області жіночої літератури, сучасної зарубіжної філософії та критики, гендерних досліджень, а й для читачів, які цікавляться сучасними культурними процесами, новими тенденціями в галузі гуманітарних знань.

Читайте також:
Спецрубрика "Література" від Ірини Ніколайчук - такої української літератури ви ще не читали!
18 липня 2018
Завантажити у форматі: PDF (736 КБ)
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Жінки в темі: огляд феміністичних подій 25 Книжкового форуму у Львові
Знадобилося дев’ятнадцять років, щоб на щорічному Форумі видавців у Львові з’явився профеміністичний кластер, а сам форум «видавців» змінив назву на гендерно-нейтральну. Цього року було більше як два десятки подій, які стосувалися гендерних питань. Їх детальний огляд — у нашому матеріалі. Відвідайте одну з головних книжкових подій року, не встаючи з дивана!
Наповнення смислами поняття “жіноче” у суспільстві (за повістю «Я, Мілена» Оксани Забужко)
У співпраці з Валерією Рева. Сучасна медіакультура пропонує жінкам і чоловікам величезну кількість гендерних стереотипів, вимог, моделей поведінки. Намагаючись їм відповідати, жінки і чоловіки позбавляють себе власного вибору, відмовляються від свого “Я”. У світі, сповненому гендерних стереотипів, культурних традицій і суспільних вимог, почути свій власний голос – може бути завданням майже нездійсненним. Шлях до самопізнання для головної героїні повісті Мілени виявився сповненим драматизму.
Нещасливі пошуки стереотипного щастя у новелі «На Чортовій греблі» Галини Тарасюк
У співпраці з Дариною Стрілецькою. Галина Тарасюк – авторка більше двох десятків книг, володарка більше 10 літературних премій. Письменниця – Кавалер “Ордена княгині Ольги”. Нагороджена медаллю “Незалежність України”, Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота Фортуна”, відзнакою Міжнародного лицарського Ордена Архистратига Михаїла”. Її твори перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською. У центрі уваги письменниці жінки і чоловіки, внутрішній світ яких і зовнішні обставини життя розкриваються через призму їх взаємостосунків, взаємооцінки і взаємодіїї.
Самовизначення жінки у час війни (за матеріалами книги Світлани Алексієвич  “У війни не жіноче обличчя”)
У співавторстві з Поліною Стрілецькою. Книга “У війни не жіноче обличчя” є унікальною у своєму роді. Це книга документальної прози письменниці, яка народилася і провела дитячі роки в Україні, лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич. У цій книзі, написаній у 1983 році, яку сама авторка визначає як “роман голосів”, зібрані і осмислені розповіді жінок, у тому числі численних українок, які брали участь у Другій Світовій війні.
Дівчинка vs патріархат (на матеріалі оповідання Валентини Мастєрової «сиродій»)
У співавторстві з Аліною Ликовою. Валентина Мастєрова авторка кількох збірок оповідань, етюдів, романів та повістей. Гендерна проблематика у творчості В.Мастєрової розгалужується подібно до мережива, охоплюючи усю різноманітність чоловічого та жіночого досвіду. У центрі оповідання “Сиродій” (збірки “На тому боці”, 2017) – доля маленької дівчинки, її відносин із матір’ю, родиною. Розповідь ведеться від імені доньки, яка дуже старається усім догодити, щоб заслужити любов, схвалення старших, але родина все ж до неї неприхильна.
Не руш моїх кіл
Рецензія на книгу Чимаманда Нґозі Адічі «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях».
Жінка і Дзеркало
Авторка використовує дзеркало як інтерпретаційну раму, в якій відбувається візуалізація й накладання об’єкта та суб’єкта, баченого і глядача з метою проаналізувати жіночу тілесність на прикладах літератури. За допомогою психоаналітичної інтерпретації дзеркала, наведено приклади, коли жінка, відображена в дзеркалі чоловіка, бачить свою власну відмінність від останнього і сприймає себе “кастрованою”. Відтак відбувається привласнення жіночої тілесності у патріархільній культурі. 
Секс і пристрасті в українській літературі
Секс в українській класичній літературі: як писали про любов, пристрасть, вибір шлюбного партнера та дошлюбні стосунки письменники різних епох. Від тілесності «Енеїди» і моралізаторства романтиків через повчальність реалізму й еротизм модернізму до сучукрлітівського епатажу та маслітового «сексу заради сексу»: так змінювалася роль сексуальних сцен у художньому тексті, а також способи зображення любовних стосунків.
Стежками любові й страждань: жіноча сексуальність у давній ліриці
Жінки були ліричними героїнями й авторками любовних творів, скільки існує література. У текстах про кохання сексуальна складова є не менш виразною, аніж у власне еротичних, хоча переважають її неочевидні грані – комунікативні, емоційні та соціальні. Як писали про стосунки авторки різних епох? Якими були їхні персонажки? Це есей-мандрівка дорогами давніх авторок і сторінками їхніх віршів – у пошуках героїнь надзвичайної сили, назустріч їхнім пристрастям і стражданням.
"Ненормальні створіння хворої культури" (драма "Блакитна троянда" Лесі Українки)
Станом на 1896 рік Лариса Косач тільки розпочинає свою творчу кар'єру як драматургиня. І хоча псевдонім "Леся Українка" існує ще з 80-х років ХІХ століття і під ним вже було видано чимало поетичних творів, усі здобутки, завдяки яким поетку й письменницю увічнили на портретах в рушниках і на 200-гривневій купюрі у ХХІ столітті, ще попереду. Проте вже на той час Леся Українка стала першою драматургинею в українській літературі, дебютну драму якої було поставлено в театрі вже за 3 роки після написання. А ще крапку в цьому реченні можна було б поставити й значно раніше: Леся Українка стала першою драматургинею в українській літературі. Творчість якої було помічено й оцінено чи не більше, ніж поетичну, в наступні кілька десятиліть.  Ба більше, "Блакитна троянда" – це ще й перша психологічна драма в українській літературі. Не кажучи вже про те, що її головна персонажка разюче відрізняється від героїнь драматичних творів сучасників-"корифеїв" (оскільки перший в Україні професійний театр зосереджувався на тих самих темах, що й реалістична література, а саме тяжкої народної долі, то можете собі уявити розмаїття жіночих образів драматургії Кропивницького, Старицького й Карпенка-Карого, якщо раптом призабули їх зі школи). І так, Любов Гощинська – це не тільки й не просто освічена й сильна персонажка, яка має свою позицію й погляди на життя і не боїться висловлювати їх вголос. В дискусії про шлюб та кохання (а панночці вже не мало й не багато 26 років!) вона переосмислює саме поняття кохання, говорячи про те, що ідея шлюбу дуже мало має з нею спільного. "Блакитна троянда", ця метафора куртуазної любові, яка вже не так почуття, як власне мистецький феномен, це "ненормальне створіння хворої культури", незрозуміле й небезпечне для оточення Гощинської, – стала не лише одним із найяскравіших увиразнень творчого методу самої письменниці, а й передвістила остаточний відхід від цінностей та настанов реалізму. Від колективного до індивідуального, від народних страждань до особистої драми, від схематичних описів переживань до глибокого психологізму. І, нарешті, до зацікавлення жіночою психологією, переживаннями та історією, які в літературі модернізму розкрилися й розгорнулися так широко й повно, як ніколи до того. І українська література, не в останню чергу завдяки творчості Лесі Українки, але й не лише її, не стала винятком.