Історія і пам’ять

Монографія являє собою комплексне дослідження жіночого руху Наддніпрянської України II пол. XIX - поч. XX століття в історичному та соціокультурному аспекті. Історія жіночого руху в Україні простежується на широкому історичному фоні з залученням значного кола архівних матеріалів, які дозволяють визначити його основні течії, періоди розвитку, розкривається історія створення та діяльності жіночих товариств, описуються форми їх роботи, подаються яскраві приклади широкої участі жінок в культурно-освітньому, громадському, народницькому русі. В монографії вперше розглядається сутність концепції самозахисту, яка стала центральною концепцією жіночого руху Наддніпрянської України. Видання адресоване науковцям, викладачам, жіночим організаціям, усім, хто цікавиться історією України та прагне осмислити соціальну роль жінки.

У статті історикиня Оксана Кісь висвітлює жіночий досвід Голодомору в історичних дослідженнях та публічному дискурсі, окреслює гендерний вимір Голодомору, жіночий спротив насильницькому вилученню майна. Розповідає як про активну протидію “розкуркулюванню”, так і про участь жінок у “розкуркулюванні”. Окреме місце відведено темі жіночих стратегій виживання в умовах голоду, трагедії материнства й деформації і деградації жіночого тіла в умовах голоду.

У збірнику наукових праць представлено розвідки українських та зарубіжних дослідниць і дослідників, в яких проаналізовано найрізноманітніші аспекти специфічно жіночого досвіду Другої світової війни на теренах Центрально-Східної Європи.

Дослідження З. Ханас «Нариси з історії жіночого руху Стрийщини» проведене на основі осмислення великої кількості архівних джерел, періодики та літератури. Більшість історичних фактів, наведених тут, вперше впроваджується в наукове використання. Авторка простежує основні етапи історії зародження і розвитку українського жіночого руху на Західній Україні, аналізуючи діяльність осередків жіночої організації Стрийщини. У книзі охоплено період кінця XIX - початку XXI століття. Книга розрахована на широке коло читачів, науковців, краєзнавців, викладачів вищих та загальноосвітніх учбових закладів.

У статті висвітлено кількісний склад жінок, які отримали мандати членів Української Центральної Ради. Проаналізовано основні напрямки та обсяг роботи жінок-представниць Центральної Ради щодо піднесення та реалізації ідеї національного державотворення, надання допомоги біженцям, українізації освіти, охорони здоров’я жінок та дітей, розвитку культури.

ЛГБТ движения в странах бывшего Советского Союза сталкиваются сегодня с серьезными вызовами. «Официальная» гомофобия стала частью популистской политики. Российский закон о «гей пропаганде» 2013 года начал эту тенденцию в странах, где пророссийские силы копировали этот закон (как, например, в Украине и в других бывших советских республиках). Кремль ведет культурную войну против квир-знания, доселе невиданную в истории постсоветского региона. В то же время фактическое насилие над ЛГБТ растет. В этих условиях, нужна ли ЛГБТ-движениям из постсоветских стран их история? Должны ли ЛГБТ-инициативы прилагать усилия, чтобы узнать о квир-прошлом своих стран? А может, существуют более насущные приоритеты для политических действий? Лекция поднимает вопрос: могут ли знания об историческом прошлом влиять на борьбу с гомофобией в Украине и в других странах бывшего Советского Союза.

Чи все добре було у родинах давніх українців? Вітчизняна історіографія має обмаль праць, пов’язаних з такою непривабливою тематикою, хоча ця проблема для XVIII ст. й забезпечена досить широкою джерельною базою. Документація судових інституцій чи церковних установ – верхівка проблематики, вихід насильства за межі родинного кола через тяжкі наслідки (убивства, палійства, отруєння, втечі). Однак  досить яскраво проблематика інцесту, сімейної ворожнечі (конфлікти між одруженими без любові, перелюб, вбивство дружини, знущання свекрухи над невісткою, взаємини невістки й зовиць, сутички невдячних дітей з батьками, збиткування над сиротами тощо) відображені в українському фольклорі.

Якими були стосунки «батьки-діти» у XVIII столітті? У добу непростих соціально-політичних перетворень на Лівобережжі материнські та батьківські практики мали свою специфіку. На основі багатого джерельного матеріалу можемо заглянути за завісу історії.

Вивчення історії дитинства є одним із пріоритетних напрямків сучасної історичної науки. Саме в дитинстві індивід набуває всіх необхідних навичок, засвоює моделі поведінки та культурні коди певної спільноти. Тож дослідження змін у ставленні до дитини на тому чи іншому етапі розвитку суспільства дуже важливі для розуміння історико-культурних процесів. Історія дитинства допоможе краще осмислити минуле України, культурну самобутність, виявити вживані педагогічні практики та з’ясувати специфіку взаємодії громадських і державних структур у галузі опіки, медицини, виховання. Цей досвід необхідний для розв’язання низки сучасних проблем.

Нерідко ми чуємо заклики повернутися до традицій, що їх нам змальовують як безумовне добро. Та чи всі традиції з минувшини гуманні і відповідають сучасності? Етнографиня Ірина Ігнатенко описує стосунки батьків і дітей у минулому, їхню логіку й норми зумовлено тогочасним трибом життя. Багато що з цих звичаїв шокує сучасну людину.