11 липня, 2020

Уривок з книги «Міф про милу дівчинку»

26 червня 2020
Поширити в Telegram
242

«Міф про милу дівчинку» навчить переконливо вести переговори, викликати довіру в бізнес-партнерів, самостійно ухвалювати рішення та розв’язувати конфлікти, не перетворюючись при цьому на чудовисько. Час запустити невикористаний потенціал сили і доброти, амбітності і привабливості, чуйності і рішучості. З ним вам під силу змінити усталений спосіб сприйняття жінок на роботі і побудувати блискучу кар’єру. 

Купити книгу можна на сайті видавництва «Віват».

Роздiл 1

Люб’язнiсть — це ваша

Суперсила

Коли мені було трохи за двадцять, я працювала у компанії Ernst & Young, одній з найбільших у світі фірм, що надають аудиторські та консалтингові послуги. Юна, амбітна та надзвичайно завзята, я непогано виконувала свої обов’язки, проте й діставала багато зауважень від боса щодо того, над чим мені треба попрацювати. Так, наприклад, однією з організацій, які моя команда мала обслуговувати, була приватна компанія з випуску пляшок Coca-Cola Bottling Company в Нью-Йорку. Я була наймолодша в нашій команді й почувалася страшенно ніяково при одному з віце-президентів компанії, імпозантному літньому чоловікові.

Під час нарад я тільки те й робила, що кивала головою та погоджувалася з усім, що він та інші присутні говорили; я була така знервована, що не могла проронити ні слова, і мої думки залишалися при мені. Хіба що наважувалася лише на невизначене ухильне: «Це цікаво», хоч би якої теми стосувалося обговорення. Ми могли розмовляти про те, що саме взяти на обід, і коли хтось пропонував суші, у відповідь я казала: «Це цікаво».

Я просто не хотіла проявляти ініціативу чи створювати якусь конфліктну ситуацію, так чи інакше висловивши якусь категоричну думку. То був спосіб виявити зацікавленість і взяти участь у розмові, намагаючись при цьому завжди лишатися приємною. А тепер, згадуючи це, я щоразу сміюся із себе. Хто подумав би, що суші можуть бути такими цікавими?

Якось після однієї з таких нарад мій бос відвів мене вбік. «Фран, ти вже до смерті набридла клієнтові своїм підтакуванням, — сказав він. — Нічого не станеться, якщо інколи ти висловлюватимеш свою незгоду, але робитимеш це тактовно. Насправді якраз не дуже цікаво, коли ти весь час погоджуєшся чи кажеш, що “це цікаво”. Почни говорити щось вагоміше, кажи те, що думаєш».

Тоді я вперше усвідомила, що занадто намагалася догоджати колегам. Ховаючись за люб’язністю, я сама собі заважала бути ефективною. Звісно, я мала свої думки та ідеї, але чекала на дозвіл, щоб поділитися ними. І тепер він у мене був.

Під час наступної наради клієнт запропонував змінити спосіб подання певної інформації у квартальній фінансовій звітності. Я вважала, що це чудова ідея, проте не була певна, що ми зможемо зробити зміни і водночас дотриматися строків квартального звіту.

Хвилюючись, я сказала, мабуть тихіше, ніж слід було: «Чому б нам не запровадити ці зміни в наступному кварталі, щоб ми гарантовано встигали виконати все вчасно?» Після цих слів я нервово поглянула на клієнта, остерігаючись, що він вважатиме моє зауваження безглуздим чи неприйнятним. «Слушно», — просто сказав він, а я видихнула з полегшенням.

Протягом наступних тижнів я почала висловлюватися дедалі більше, і з часом мені стало комфортніше виражати свої думки. Я дізналася, що це спрацьовує, коли через кілька тижнів після наради клієнт зупинився біля мене і, як не дивно, поцікавився моєю думкою про щось. Раніше він ніколи цього не робив. І я зрозуміла, що довела йому цінність своїх думок, систематичніше висловлюючи їх на нарадах. То був значний крок у правильному напрямку, але я все ще відчувала певний спротив у колективі. Я витрачала багато часу, намагаючись домогтися згоди своїх колег, перш ніж ухвалити рішення. До того ж мій наставник усіляко заохочував мене бути жорсткішою і припинити так перейматися тим, що думають інші.

У мене була колега на ім’я Джейн, що відповідала за погодження пропозицій, які ми надсилали нашим клієнтам.

Джейн ніколи не поспішала з погодженнями, і в мене завжди були неприємності через це, надто якщо в нас було обмаль часу.

Зазвичай я робила все, щоб задовольнити її, та коли бос доручив мені пропозицію, яку необхідно було надіслати негайно, я розривалася. Внутрішній голос підказував мені просто підійти до Джейн і відверто пояснити ситуацію, але ж у мене у вухах звучав голос наставника, що наказував бути жорсткішою та не перейматися згодою інших.

Нарешті я вирішила звернутися прямо до Еріка, начальника Джейн. Я знала, що він зрозуміє нагальність справи і погодиться без зайвих запитань. Він так і зробив. Мій бос був задоволений, наставник схвалив мій вчинок, а пропозиція була безпрограшною. Та коли я усвідомила, що проігнорувала Джейн, мені стало ніяково від того, якою ціною я здобула перемогу.

Я запитала себе, як би сама почувалась, якби хтось повівся зі мною так само, як я з Джейн, і відповідь була однозначна: кепсько.

Я позбавила її права голосу, коли не звернулася до неї. І, без сумніву, нечесно здобута перемога вийшла мені боком буквально наступного разу, коли я потребувала погодження Джейн: вона відмовила. Я звернулася до Еріка, проте він сказав мені: «Вибач, Фран, цього разу тобі треба працювати з Джейн».

У глибині душі я знала, що він має рацію. Я не могла продовжувати обминати Джейн. Треба було знайти спосіб працювати з нею. Однак тут я геть заплуталася і не знала, що робити. Чи довіритися своєму інстинктивному прагненню бути приємною і милою, чи з новими силами застосувати жорсткий підхід, що дав мені бажаний результат останнього разу? Мене наче розривало навпіл, подумки я повернулася до свого початкового зразка для наслідування і джерела натхнення — моєї матері. Італійська іммігрантка (моя родина переїхала до Сполучених Штатів, коли мені виповнилося два роки) з чотирма дітьми на руках, у 1970-х роках вона відкрила ательє в містечку Маунт-Кіско, штат Нью-Йорк.

Вона говорила ламаною англійською і не мала професійної виучки, проте змогла заснувати малий бізнес і стати успішною підприємницею. Частково це відбулося завдяки її майстерності, але гóловно — через її особистість. Мама завжди була неймовірно добра і з любов’ю ставилася до своїх клієнтів, а вони просто обожнювали її за це.

Мій батько був такий самий. Каменяр, який працював переважно на багатих місцевих клієнтів, він був (і залишається) одним з найулюбленіших членів нашої громади. Клієнти моїх батьків завжди були прихильними до нас і неймовірно щедрими. Вони приносили нам цілі мішки дизайнерського одягу, дозволяли користуватися влітку їхніми басейнами, а один з них навіть продав мені мою першу машину — невеличкий синій фіат 1970 року без гідропідсилювача керма — всього за кілька сотень доларів. Та річ не тільки в тому, що вони щедро ділилися своїм багатством з нами, — ці люди щиро любили і шанували моїх батьків, бо вони були такі милі.

Розмірковуючи над своїми стосунками з Джейн, я запитала себе, що б зробили мої батьки в такій ситуації. Хоч я і прагнула досягати успіху у світі бізнесу, а не в пошитті одягу чи каменярській справі, проте для мене було важливо розвивати такі ж стосунки зі своїми колегами та клієнтами, які були в моїх батьків з їхніми, — і робити це так, щоб почуватися задоволеною.

Наступного дня я підійшла до Джейн і запропонувала їй десь разом пообідати. Вона неохоче погодилася. Щойно ми сіли за столик, я відразу щиро попросила пробачення. «Джейн, — звернулася я до неї, — я справді заплуталася». Я пояснила їй, як тиснуло на мене те швидке погодження для боса. «Знаючи, як терміново нам потрібно було надіслати пропозицію, тієї миті я відчула, що краще звернутися прямо до Еріка, — сказала я. — Це вже потім зрозуміла, що зневажила тебе і не дала тобі змоги допомогти. Мені так шкода, я обіцяю, що надалі такого більше ніколи не буде». Джейн полегшено зітхнула і милостиво прийняла мої вибачення. Решту часу протягом ланчу я використала для того, щоб трохи краще пізнати її. Я дізналася, що Джейн виховує двох дівчаток, а коли попросила подивитися їхні фото, обличчя колеги засяяло. То була її світла іпостась, якої я раніше не бачила і навіть не намагалася розгледіти. Я дотримала свого слова і ніколи більше не діяла без відома Джейн. Однак важливіше те, що мені й не хотілося цього. У нас із Джейн налагодилися чудові робочі стосунки. Якщо потрібна була її участь у проекті, я обов’язково спершу йшла до Джейн. І частенько знаходила час поговорити з нею, розпитати про її донечок. Виявилося, що Джейн стала набагато уважнішою до моїх запитів — навіть попри стислі строки, —коли в нас з’явилися особисті стосунки і коли вона зрозуміла, що я справді цікавлюся її життям.

Люб’язність — це ваш капітал

То був для мене поворотний момент. Побачивши, як спра- цювало природне прагнення бути приязною у стосунках із Джейн, я вирішила максимально використати цю невід’ємну частину свого характеру в роботі. Проте не залишала без уваги і пораду наставника бути жорсткішою. Мені неодмінно потрібно було знайти рівновагу між природною люб’язністю і добрим запасом твердості. З часом я з подивом виявила, що, поводячись приязно, справді легше висловлюватися, відмовляти, виражати свою думку на роботі, бо мене не надто поглинало намагання бути кимось, ким я насправді не була. Разом з ефективністю зростала самовпевненість, бо я нарешті могла не сороми- тися бути собою — милою і чуйною. Це не означає, що то було поквапне рішення. Якраз навпаки. Справді! То була для мене довічна боротьба пошуку ідеальної рівноваги між тим, як поводитися з іншими люб’язно і водночас твердо. Завдяки випадку з Джейн я усвідомила, що більше не мушу приховувати цю частину своєї сутності. Я дуже рада, що тоді засвоїла цю науку. Навчившись люб’язно поводитися з іншими, я здобула величезну перевагу, завдяки якій зуміла піднятися вгору кар’єрними сходинками. Звісно, не лише Джейн почала прихильніше ставитися до мене, відчувши мою щиру приязнь та емпатію.

Більшість людей, яких я зустрічала в компанії Ernst & Young, пізніше в Coke, Moviefone, AOL, Time, Inc., а потім як інвесторка та радниця нових бізнесів, частіше лишалися вірними, підтримували мене в переговорах, відповідали на телефонні дзвінки, електронні листи, просто робили послуги, навіть ішли на поступки, коли я того потребувала, і все через те, що раніше я поставилася до них люб’язно.

Але, незважаючи на все це, я й досі часом не можу повірити, що люб’язність була такою вагомою частиною моєї особистості. Насправді, коли я вперше замислилася над ідеєю написання цієї книжки, у мене виникли змішані почуття. З одного боку, я була в захваті від можливості допомогти жінкам знайти рівновагу між добротою та силою на роботі, а з іншого — не була певна, чи хочу, щоб мене знали саме як милу дівчинку. Може, це означатиме, що люди вважатимуть мене слабкою або неуспішною?

Коли я висловила ці сумніви своїй подрузі, письменниці Тіффані Дуфу, вона поглянула на мене зі щирою усмішкою і сказала: «Фран, тебе вже знають як милу особу». Тому люди завжди й згадують тебе. Тому й готові облишити будь-яку справу, щоб стати тобі в пригоді. Люб’язність — це твій капітал». У цю мить у глибині душі я знала, що вона мала рацію. Бути милою — це важлива частина мого бренду. Проте тоді мені стало цікаво: якщо така людина, як-от я, що зазвичай пишається своєю люб’язністю, має змішані почуття стосовно цього, скільки ж інших жінок приховують свою природну доброту на роботі через побоювання, що їх можуть сприймати як слабовільних людей? Моя реакція підказала, що це дійсно важлива тема для подальшого дослідження. Звісно ж, я не єдина жінка, для якої приязність на роботі — капітал. Коли я запитала у більш ніж 1500 зайнятих жінок, допомагає їм чи ні люб’язність у спілкуванні з колегами, 95 % з них відповіли ствердно. Ось деякі дивовижні приклади того, як люб’язність сприяла їхньому успіху в роботі:

- «Приязність виявилася справді неймовірно позитивною якістю, надто коли мені треба було попросити про послуги. Раніше мене називали “оксамитовим молотом”, бо я була мила і могла швидко владнати складні ситуації. Люб’язність також допомогла мені оптимізувати великі команди, що були малопродуктивними».

- «Оскільки я з усіма поводжуся люб’язно, то можу попросити партнерів/клієнтів про особливі послуги, коли мені це потрібно; я навіть зберегла гарні стосунки майже з усіма, кого звільнила з роботи; моя команда напро чуд вірна».

«Я переконалася, що “вбити когось своєю добротою” значно ефективніше, ніж сердитися на цю людину чи ігнорувати її. Увесь час повторюю, що мій вибір на користь чуйності робить мене сильною і водночас доступною керівницею».

Дилема милої та сильної

Попри чітке розуміння того, що люб’язність допомогла досягнути успіхів на роботі, ті самі жінки (76 % від 1500 опитаних, щоб бути точною) сказали, що відчувають, наче потрапили в суперечливу ситуацію: водночас треба бути і милою, і жорсткою. Вони розповідали таке:

  • «Мені справді не подобається відчуття, що я не можу бути водночас і милою, і рішуче налаштованою. Я знаю, що це не має бути так складно, та однаково наче намагаюся змішати олію з водою!»
  • «Я невеличка жінка, на вигляд молодша за свій вік, тому прагну компенсувати це, намагаючись усіляко підтверджувати свою компетентність чи авторитет, і переймаюся, що мені це не вдається».
  • «Жінки мають бути милими, а лідерам треба бути жорсткими. Що ж робити молодій, амбітній і здібній жінці?»

Коли я читала ці коментарі, то була вражена, яких значень набувало слово «мила» для багатьох жінок. Більшість із них вважала, що воно символізує слабкість, неефективність, намагання догоджати людям чи слабовольність. Інші думали, що воно характеризує когось приємного у всіх сенсах — гарного командного гравця, наприклад, але не того, хто міг би протистояти чи бути сильним лідером. Проте я дійшла висновку, що найсильніші, найефективніші лідери часто також і наймиліші люди. Своєю добротою вони надихають свою команду, заохочують інших і створюють потужне позитивне робоче середовище, у якому їхні працівники досягають успіхів, бо вони щасливі, натхненні та вмотивовані. І це не лише мої спостереження.

Дослідження показують, що позитивне робоче середовище сприяє вищій продуктивності, нижчій плинності кадрів та навіть кращим показникам стану здоров’я у працівників, тоді як робота в несприятливих умовах, що викликає занепокоєння, тягне за собою нижчу результативність та ефективність праці, не кажучи вже про брак задоволення. Зазвичай щасливі працівники виявляються на 12 % продуктивнішими, ніж їхні незадоволені колеги. Така увага до атмосфери на сучасному робочому місці наразі важливіша, ніж будь-коли, оскільки наша щоденна робота потребує радше співпраці, аніж індивідуального виконання.

Недавнє дослідження, проведене журналом Harvard Business Review, показує, що за останні два десятиліття тривалість спільної роботи з колегами для середньостатистичного працівника зросла до 50 %. Сьогодні ми проводимо вже понад три чверті нашого робочого часу спілкуючись зі співробітниками. Усе це яскраво свідчить про те, що жінкам не варто стримуватися виявляти люб’язність, понад те, потрібно використовувати її для досягнення успіху — і щоб допомогти одна одній у цьому — на роботі.

Правда в тому, що нам не треба вибирати між силою і добротою чи довірою і вмінням подобатися. Можна бути уважними до інших і до себе; люб’язними і рішуче налаштованими; вміти висловити свою думку і бути непомітними; бути командним гравцем, який усе-таки завжди піклується про власне «я» — про самого себе! І ми можемо впоратися з цим, залучивши притаманні нам доброту та милосердя.

Моя подруга Емілі Далтон, співзасновниця серії косметичних засобів для чоловіків «Джек Блек» — чудовий тому приклад, хоча виявляти люб’язність її спонукала особиста трагічна історія. Емілі визнає, що в юності була «білою та пухнастою» — завжди шукала схвалення і хотіла подобатися. Та з віком її професійним зразком для наслідування став татко, якого вона називала «ведмідь грізлі». Він був вимогливий, різкий та любив воювати за все і проти всього.

На початку своєї кар’єри Емілі не наважувалася виявляти свою природну люб’язність, до того ж вона мала гарний приклад для наслідування — грубого і жорсткого батька. Він, хоча й був суворий, майже завжди діставав що хотів. Емілі копіювала його і в складних ситуаціях часто вдавалася до конфлікту. Такий підхід спочатку давав бажаний результат, але був деструктивним у довгостроковій перспективі, бо заважав дівчині будувати міцніші, триваліші стосунки.

Емілі вже кілька років у такий спосіб будувала свою кар’єру. Та несподівано її батько, захворівши, чесно зізнався, що шкодує про те, як поводився у складних робочих ситуаціях, сказав, що насправді вважає таку поведінку своєю слабкістю. Дивлячись у вічі смерті, він поділився одкровенням про те, що стосунки — це єдине, що має значення. Це стало сильним сигналом тривоги для Емілі. Вона почала інакше поводитись у складних ситуаціях, дозволяючи собі виявляти природну доброту. Дівчина швидко усвідомила, що люб’язність надихає її колег діяти розкуто, бути креативнішими та не боятися ризикувати. Емілі зрозуміла, якою корисною була люб’язність для професійних стосунків у довгостроковій перспективі. Люди були готові робити більше, ніж треба, щоб відчути, що до них ставляться щиро та з повагою.

Емілі зізнається, що й досі намагається знайти оптимальну рівновагу між справедливістю, непохитністю, співчутливістю і схильністю до критики. Та вона досягає успіхів, і тепер «Джек Блек» — престижний у США бренд косметики для чоловіків, що займає перше місце за продажем. Емілі, як і багато успішних жінок, яких мені пощастило називати своїми друзями (про декого з них ви зможете прочитати в цій книжці), та я — це доказ того, що милим дівчатам не лише простіше завести друзів і подобатися людям — вони здатні підкорити будь-які вершини.

Що означає бути милою?

По-перше, хочу, щоб ви чітко розуміли, що я маю на увазі, коли використовую слово «мила». Я говорю не про когось, із ким просто приємно бути поряд, проте хто може бути нудним, неосвіченим чи нездатним тримати себе в руках. І я, звісно, не закликаю підігрувати застарілим стереотипам, що вимагають від жінок постійно бути лагідними та поступливими. Навпаки, я описую жінку, яку глибоко хвилюють інші люди, і вона хоче спілкуватися з ними, керується у своїх вчинках твердою впевненістю в моральних критеріях. Вона уважна до інших, шаноблива, добросердна. Є в ній теплота і якийсь магнетизм, що притягує людей, і їм комфортно з нею. На роботі ця жінка відверта, готова до співпраці та великодушна. Замість того щоб конкурувати з іншими жінками, вона підвищує їх, визнаючи їхню участь у добре виконаній роботі. Вона має глибоку, непохитну впевненість у тому, що довкола безліч можливостей. Моя подруга Патріша Карпас — втілення такого типу жінок. Я зустріла Патрішу, коли працювала в компанії AOL. Вона обіймала відповідальні посади на телеканалі CNBC, у телерадіомовній компанії NBC, медіакомпанії AOL та медіакорпорації Time Warner, а тепер успішна підприємниця, співзасновниця першокласного мобільного додатка Meditation Studio app. Так, вона справжня паливода, але й одна з найдобріших і найпрацьовитіших людей, яких я знаю. Коли я повернулася додому з лікарні після всиновлення нашого старшого хлопчика, Ентоні (2010 рік), першим, що я побачила на столі у своїй кухні, був пакунок з моїм улюбленим печивом — величезним, горіховим, з шоколадною крихтою, — яке вона відправила мені з фірмового кондитерського магазину Levain Bakery, що в Нью-Йорку. Я була дуже зворушена цим солодким і турботливим жестом, і він змусив мене задуматися над тим, що, як я вже й переконалася, Патріша користується своєю щирою добротою задля досягнення успіху на роботі. Працюючи в NBC на зорі її розвитку, Патріша дістала завдання створювати шоу, яке хотіла започаткувати і спонсорувати електронна корпорація IBM. Воно мало назву «Огляд перспективних технологічних розробок у світі». Проблема полягала в тому, що редакція каналу CNBC, з якою моя подруга співпрацювала, не бажала, щоб такий рекламодавець, як IBM, впливав на зміст шоу, а компанія IBM хотіла певного редакторського контролю цієї програми. А що Патріша заслужила довіру обох команд, то їй вдалося зробити так, щоб кожна почувалася достатньо комфортно під час спільної роботи над програмою, чим усі були задоволені. Вони довіряли Патріші, бо вона доклала зусиль, щоб розвинути міцні, справжні стосунки з обома командами. Все завершилося перемогою для Патріші, для NBC і для IBM, і це чудовий приклад того, як можна свідомо використати свою природну люб’язність, щоб досягти успіху в роботі. Ще одна жінка, яка, на мою думку, втілює означення «милої», — це Енн Мур, перша жінка на посаді генерального директора корпорації Time, Inc. Коли я працювала в Time, Енн була однією з найвпливовіших жінок у світі бізнесу, дуже сильною лідеркою. Що в Енн дійсно подобалося, то це її людяність, близькі та зрозумілі мені риси характеру.

Щомісяця Енн запрошувала працівників з усіх підрозділів компанії на ранкову нараду. Вона починала кожні такі збори походжаючи по кабінету і запрошуючи кожного з нас роз- повісти про щось, за що ми були вдячні. То був гарний спосіб розпочинати нараду, бо створював позитивний настрій і допомагав усім побачити кожного як окрему повноцінну особистість, а не просто як виконавця певної функції на роботі. Енн завжди була невблаганною, коли справа стосувалася фінансових питань, але завдяки тому, що вона знаходила час на теплі розмови, робота в Time була плідною і давала задоволення. Працівники зазвичай були віддані компанії, і це свідчить про те, що доброта Енн справді приносила користь.

Як бачите, не досить бути милою взагалі, хоча це, звісно, непогано для початку. Щоб перетворити цю рису на перевагу, треба володіти своєю люб’язністю і використовувати її свідомо, зокрема у важливих питаннях. Це добре вдавалося Патріші й Енн, і саме в цьому я хочу вам допомогти.

Не треба прикидатися — «грати роль,

доки роль не стане тобою»

Усе це не означає, що треба відразу прикидатися милою для того, щоб досягти бажаного, — зовсім навпаки! Так само які мої спроби на початку кар’єри нехтувати своєю люб’язністю і діяти жорстко були невдалими, вдавана приязність не спрацює. Ви маєте бути милими тому, що така поведінка природна для вас, а не тому, що потрібна вам. Це про людські стосунки, а не про ділові. Так, люб’язність допоможе вам добитися свого, але тільки тоді, коли виявлятимете її не лише для цього.

Коли ви нещирі з собою, вам не вдається почуватися впевнено у власному тілі. Це надто некомфортно — прикидатися тим, ким ви не є насправді, і в такому разі неможливо максимально проявити свій життєвий потенціал, бо ви повністю зосереджені на тому, щоб не скинути маски. По-справжньому успішною можна стати, якщо використовува- ти свої здібності та істинну доброту в роботі, що відповідає вашим цінностям і захопленням. Тоді ви можете залучити всі свої найкращі якості.

Без цієї щирої доброти неможливо вибудувати тривалі стосунки. Поміркуйте про це так — якщо дружба заснована на вашій природній доброті, такі стосунки можуть усе витримати. Проте, якщо доброта фальшива, — ваші взаємини приречені. Усе бере початок із довіри. Якщо ви нещирі, люди вам не повірять. А без довіри немає стосунків. Дослідження показують, що ми інтуїтивно ставимо собі два питання, коли вперше з кимось знайомимося: «Чи можу я довіряти цій людині?» та «Чи можна її поважати?» І щоб відповісти на них, ми орієнтуємося на щиросердість людини та її особисті якості. Цікаво, що перше питання — «Чи можу я довіряти цій людині?» — важливіше, коли йдеться про те, як ми оцінюємо інших. Насправді ми оцінюємо чиїсь особисті якості лише після того, як розвинемо довіру. А отже, хтось вирішить, що не може вам довіряти, — чи тому, що ви недостатньо щиросердні, чи демонструєте неприродну щирість, — ваші взаємини з цією людиною не триватимуть довго. І навіть гірше: вона зрозуміє, що ваші спроби справити враження, хоч і розумні чи професійні, — маніпулятивні. Ваша сила викликатиме в неї обурення, а не повагу.

З іншого боку, згідно з тими ж таки дослідженнями, якщо ви спочатку справляєте враження щиросердної людини, гідної довіри, а потім підтверджуєте свої особисті якості, люди будуть захоплюватися вашою силою і оцінюватимут вас набагато позитивніше. Це вагомий аргумент на користь того, що в роботі завжди треба виявляти доброту.

Чи добре бути надто милою?

Звісно, будь-які якості, навіть позитивні, можна мати в надлишку. Це стосується і люб’язності — й на роботі, й поза нею. Якщо ми дозволимо собі перетворитися на слабовільну людину, наша доброта буде вже не капіталом, а зобов’язанням. Насправді в більшості з нас є сфери, в яких ми схильні бути занадто люб’язними. Наприклад, моїм вразливим місцем завжди була емпатія. Я маю природну схильність так хвилюватися про те, як впливаю на інших, що інколи дозволяю цьому імпульсу стати в мене на заваді. Це те, над чим мені треба активно працювати, щоб віднайти рівновагу. У книжці я розповідаю про свої способи розв’язання цього питання. Можливо, ваша ахіллесова п’ята — це неможливість самостійно ухвалити рішення, не розглянувши численні думки інших. Або вам важко висловлювати власну думку щодо проблемного питання. З цієї книжки ви, сподіваюся, дізнаєтеся, в яких сферах необхідно навчитися бути добрішими, а в яких треба пригальмувати і почати думати передовсім про себе.

Можливо, начальник чи колега вже говорив вам, що ви надто мила. Рівно половина опитаних мною жінок чули це раніше від керівників, колег, клієнтів — від усіх і кожного. Не дивно, що багатьом жінкам здається, наче їх поставили перед дилемою: бути на роботі милою чи сильною.

Як на мене, це спостереження просто показує, як важливо повернути поняття «милої» та переосмислити його. За допомогою своєї успішності, довіри, а також повного відчуття реальності ви зможете довести оточенню, що бути милою та успішною — не взаємовиключні поняття.

Моя подруга Кет Коул боролася з цим помилковим уявленням про люб’язність протягом усієї своєї блискучої кар’єри. Кет почала працювати в одному з ресторанів Hooters, коли ще навчалась у коледжі. На момент, коли їй виповнилося дев’ятнадцять, вона вже побувала офіціанткою, барменом та менеджером, і керівництво Hooters запросило її допомогти в запуску першого ресторану цієї мережі в Австралії. Раніше Кет ніколи не подорожувала літаком, тому була в захваті від цієї можливості. Кет сказали, що їй доручили це завдання зокрема тому, що вона добре ладнала зі своїми колегами та приходила на допомогу іншим у складних ситуаціях. Кет пробула в Австралії понад місяць, а тоді компанія Hooters запропонувала їй взяти на себе керівну роль у відкритті першого ресторану мережі в Центральній Америці. Протягом наступних кількох років Кет підвищували на по- саді кожні півтора-два роки, зокрема через її щиру доброту і великодушність. Вона також багато працювала волонтеркою в ресторанній індустрії, що допомогло їй знайти наставників і зав’язати важливі стосунки. У двадцятишестирічному віці Кет уже була однією з віце-президенток Hooters. Вона керувала всім підготовчим та активним франшизингом компанії і майже завжди була наймолодшою серед присутніх та/або єдиною жінкою. Та, попри цей надзвичайний успіх, Кет постійно говорили, що вона занадто мила. Здавалося, люди думали так просто тому, що Кет була молода, і до того ж жінка; вона мала б надягти маску сильної особистості, щоб рухатися далі.

Очевидно, що це не так. Радше навпаки: Кет розуміла, що може досягти такого успіху лише завдяки своїй доброті.

Тому, коли люди говорили їй, що вона надто мила, Кет відповідала їм: «Щоб ви розуміли: я добра, але не дурна».

Мені подобається такий підхід, бо він демонструє, що Кет не боялася зробити рішучий крок і відстояти свою люб’язність замість того, щоб просити пробачення за неї. За допомогою одного цього пояснення вона довела, що її доброта не заважає їй бути сильною. І справді, Кет розповідала мені, що ці слова зазвичай змушували людей замовкнути. Якщо вам говорять, що ви надто милі на роботі, насамперед треба розібратися, що саме ці люди мають на увазі. Можливо, вони помітили, що в певних ситуаціях вам не завадить проявити трохи більше сили, як, наприклад, мені потрібно було припинити постійно погоджуватися з клієнтом з компанії Coca-Cola Bottling, повторюючи у відповідь на будь-що: «Це цікаво». Спробуйте для уточнення поставити просте питання: «Ви маєте на увазі конкретний випадок?» чи «Як, на вашу думку, це шкодить мені?» Якщо людина наведе приклад прояву слабкості, вам є над чим попрацювати, і ви дізнаєтеся про це, коли дочитаєте книжку. Однак, якщо відповідь надто абстрактна, незрозуміла або свідчить про те, що людина просто не звикла, що хтось на роботі може користуватися своєю добротою, треба «переінакшити» початкове припущення. Замість того щоб уникати розмови, скористайтеся нагодою пояснити, чому ви вважаєте доброту вагомою перевагою на роботі. Наведіть кілька прикладів, коли люб’язність допомогла вам та вашій компанії. Нещодавно я прочитала інтерв’ю з Марджорі Каплан, яка протягом тривалого часу керувала каналами Animal Planet та TLC. У ньому, зокрема, йшлося про те, що вона відповідає, коли люди кажуть, що вона надто мила. Марджорі сказала: «Деякі люди говорили мені, наче їм здається, що я надто мила. Частково це тому, що я жінка. Я їм відповідала: “Я і є мила. І хочу такою бути. Надтомилих не буває. Проте в мене великі сподівання, і люди їх виправдовують. Так я і давала раду зі своїми обов’язками. Мій стиль управління ґрунтується не на страху, а на сподіваннях”. Жінок часто сприймають надто милими, надто добрими. Проте важливо мати змогу зробити такий вибір. Одна з моїх цінностей — як особистості і як жінки — полягає в тому, що я хочу бути милою на роботі. Приязність і щиросердість — не опоненти амбітності та драйву. Бути милою — це перспективний вибір».

П’ять способів, як відповідати людям, які кажуть, що ви надто милі 

Спробуйте їх у будь-якій комбінації чи заздалегідь підготуйте власний варіант відповіді, щоб вас не заскочили зненацька.

1. «Знаю, і це мені дійсно допомагає!»

2. «Не сприймайте мою доброту за слабкість».

3. «Ви так кажете, наче це щось погане».

4. «Я зробила висновок, що можна водночас бути і милою, і сильною. Ці риси не конфліктують».

5. «Це краще, ніж навпаки… Хто ж захоче мати справу з нахабою?..»

Усе починається з вас

Можливо, до цього часу вас так непокоїли емоції інших людей, що ви стали трохи слабовільними. Або у вас був не простий період, коли ви максимально використовували свою щиру доброту, а досягли успіху, застосувавши жорсткішу тактику, і це вам, мабуть, не дуже подобається. Не має значення, на якому етапі ви тепер перебуваєте. Все нормально. Нас не навчають, як знайти рівновагу між люб’язністю і жорсткістю, отже, тільки здоровий глузд підкаже, що ви випадково зайшли надто далеко в тому чи іншому напрямку. Не дорікайте собі і не марнуйте часу на почуття провини.

Я помічаю це занадто часто у молодих жінок, яких навчаю, і навіть у досвідчених бізнесвумен. Вони докладають максимум зусиль у певний час, а потім картають себе за те, що не вдалося зробити як слід. Нещодавно я розмовляла із засновницею компанії, яка зіткнулася з великими труднощами. Жінка розповіла, що довгий час відчувала бажання діяти жорстко задля досягнення успіху, а потім зрозуміла, що такий підхід виявився несприятливим для її бізнесу в довгостроковій перспективі. Вона втратила довіру людей, яким завдавала болю за цей час, і тепер почувається емо- ційно спустошеною. Що гірше, їй треба мобілізувати додаткове фінансування бізнесу, а підтримки в неї немає. Вона усвідомила, що зробила велику помилку, бо не була досить люб’язною до інших протягом своєї кар’єри. Ця жінка запитала мене, яким повинен бути її перший крок, щоб стати добрішою в роботі, і я сказала їй, що передусім вона має дати поблажку собі. У її голосі чулося глибоке розчарування в собі, тому я нагадала, що неможливо бути доброю до інших, якщо спершу не ставитися з добротою до себе. А зараз хочу те саме сказати вам. Доброта починається з вас. Якщо ви роками суворо осуджували себе, треба позбутися цієї звички. Пам’ятайте: вашій справжній сутності притаманна природна люб’язність, і ви не зможете її реалізувати, якщо будете постійно звинувачувати себе за те, що в минулому зробили щось не так.

Пора припинити лишати свою доброту і самодостатність за дверима, коли приходите вранці на роботу, і почати цінувати своє вміння налагоджувати зв’язки та встановлювати стосунки. Читаючи цю книжку, ви навчитеся, як бути переконливішими, вести успішно перемовини, захищати себе, а також зрозуміло та прямо висловлюватись у будь-якому з можливих робочих сценаріїв; у поєднанні з нею ваша істинна люб’язність допоможе вам досягнути кар’єрних вершин. Врешті-решт, люб’язність — це ваша суперсила.

Висновки

  • У роботі можна бути милою і водночас сильною, ці поняття поєднувані! Якщо вам притаманна люб’язність і ви її використовуєте з певною метою, вона допоможе вам підкорювати вершини.
  • Коли я говорю про істинну люб’язність, то маю на увазі тактовну, шанобливу, щиру, великодушну жінку, готову до співпраці.
  • Ніколи не прикидайтеся. Важливо виявляти люб’язність тому, що це природно для вас, а не тому, що вигідно вам.
  • Якщо хтось каже, що ви надто милі, спробуйте поставити просте питання для уточнення, як-от: «Ви маєте на увазі конкретний випадок?» чи «Як, на вашу думку, це шкодить мені?»

Купити книгу можна на сайті видавництва «Віват».

26 червня 2020
Поширити в Telegram
242
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою