Політика

Русько-Українська радикальна партія (РУРП) була заснована на початку жовтня 1890 р. у Львові. Програма РУРП містила вимоги, що стосувалися жіночого питання. Передусім радикали домагались "повної волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумліня, забезпеченя кождій одиниці, без ріжниці пола, як найповнішого впливу на рішанє всіх питань політичного життя". У статті автор аналізує представлення жіночого питання у програмах РУРП і політичну активність галицького жіноцтва наприкінці ХІХ ст. 

У статті авторка аналізує інтелектуальну продукцію чотирьох українських центрів гендерних досліджень, щоб показати, як ставляться різні школи фемінізму до дискурсу націоналізму та "відродження нації", яку роль вони вбачають для себе у процесах націєтворення і як реагують на проблему "незавершеної" і "розмитої" української національної ідентичності. Дослідниця намагається відійти від від поширеного підходу до націоналізму як ідеології, що маніпулює інтересами жінок, і розглядає проблему з іншого боку: як різні напрями українського фемінізму беруть участь у "винайденні" української нації, у визначенні її нових меж, у формуванні колективної пам'яті та національної ідентичності. 

У статті авторка звертається до принципів універсальності прав людини, що є початковою ідеєю Організації Об'єднаних Націй, і аналізує питання жіночих прав. Дослідниця надає загальний опис політики рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків, що є частиною глобальної політики сьогодні. 

8 березня залишається одним з найпопулярніших свят в пострадянській Україні, яке пересічні громадян(к)и масово відзначають як «жіночий день» квітами-цукерками-дрібними подарунками. Однак первісно воно було Міжнародним днем солідарності у боротьбі за права жінок. Як відбувалася деполітизація цього свята в СРСР, де «жіноче питання» вважали вирішеним? Чи справді 8 березня святкують лише в країнах соцтабору? Чому політичні лідери і посадовці в незалежній Україні продовжують вітати жінок у брежнєвському дусі зі «святом весни, краси і ніжності»? Чи можливо і потрібно сучасним українським жінкам повернути собі украдене свято? Про сучасні феміністичні ініціативи з відновлення політичного смислу 8 березня – у цій статті.

Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.

У дискусіях про участь жінок у великій політиці зазвичай фігурують аргументи на зразок «жінка сама не хоче чи боїться йти у політику, їй ніхто не заважає». На підкріплення цих тез наводять приклади окремих відомих політикинь. Авторка пропонує подивитися на ситуацію комплексно і розглянути, крім мікрорівня (індивідуальних чинників), макро- (суспільний) і мезо- (партійний) рівні. Може, одного лише бажання чи фаховості замало?

Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».

Концепція "gender backlash” (що можна перекласти як «опір гендерним перетворенням») охоплює діяльність великої кількості локальних ініціатив, які пропагують ідею, що традиції важливіші за рівність. У багатьох випадках з’ясовується, що ці групи з’являються та підтримуються як впливовими організаціями, які мають на меті дискредитувати Європейський Союз як місце морального розпаду. Авторки цієї публікації дуже стурбовані поточною ситуацією з гендерною рівністю в Центральній та Східній Європі, але так само дають причини сподіватися на краще. 

Нині майже не говориться про реалії праці жінок усередині партій та про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі щойно починають будувати політичну кар’єру. А це знаковий перехідний період, коли жінка робить великий крок уперед, щоб стати активною і перспективною політикинею, коли вона робить життєвий вибір — розвивати кар’єру в партії і балотуватися на виборах. І сьогодні, напередодні парламентських виборів, якраз дуже важливо, щоб міжнародні партнери, преса і громадськість відволіклися від «суперзірок» політики та «історій успіху» і звернули увагу на брутальні реалії, у яких доводиться виживати активним і прогресивним партійним діячкам.

Дослідження присвячене наслідкам економічної кризи 2014 р. та урядової політики жорсткої економії для життя жінок в Україні, зокрема, жінок зі структурно непривілейованих груп. Проаналізовано реальну соціально-економічну нерівність чоловіків та жінок, тенденції до знецінення репродуктивної праці, зміни в доступі жінок до «продуктивної» праці та вплив інфраструктурних урізань на гендерну нерівність у країні. Окреслено реакції феміністичної спільноти та надано рекомендації для лівих акторів.