8 грудня, 2019

Політика

Програли за неявкою? Жінка і влада в українській літературі
Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.
Залученість жінок у політику в Україні: суспільні, партійні та індивідуальні чинники
У дискусіях про участь жінок у великій політиці зазвичай фігурують аргументи на зразок «жінка сама не хоче чи боїться йти у політику, їй ніхто не заважає». На підкріплення цих тез наводять приклади окремих відомих політикинь. Авторка пропонує подивитися на ситуацію комплексно і розглянути, крім мікрорівня (індивідуальних чинників), макро- (суспільний) і мезо- (партійний) рівні. Може, одного лише бажання чи фаховості замало?
Дрес-код влади. Чи обов’язково політикиням «одягати штани»?
Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».
Підйом антигендерних рухів? (Anti-Gender Movements on the Rise?)
Концепція "gender backlash” (що можна перекласти як «опір гендерним перетворенням») охоплює діяльність великої кількості різноманітних локальних ініціатив по всій Центральній та Східній Європі, які пропагують ідею, що традиції важливіші за рівність. У багатьох випадках з’ясовується, що ці групи з’являються та підтримуються як впливовими «пролайферськими» організаціями з США, так і кремлівською пропагандою про «Гейропу», які мають на меті дискредитувати Європейський Союз як місце морального розпаду. Авторки цієї публікації дуже стурбовані поточною ситуацією з гендерною рівністю в Центральній та Східній Європі, але так само дають причини сподіватися на краще. 
Приниження, підлість, погрози і домагання: через що насправді проходять українські політикині
Нині майже не говориться про реалії праці жінок усередині партій та про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі щойно починають будувати політичну кар’єру. А це знаковий перехідний період, коли жінка робить великий крок уперед, щоб стати активною і перспективною політикинею, коли вона робить життєвий вибір — розвивати кар’єру в партії і балотуватися на виборах. І сьогодні, напередодні парламентських виборів, якраз дуже важливо, щоб міжнародні партнери, преса і громадськість відволіклися від «суперзірок» політики та «історій успіху» і звернули увагу на брутальні реалії, у яких доводиться виживати активним і прогресивним партійним діячкам.
Жорстка економія, гендерна нерівність та фемінізм після кризи: знецінення праці жінок і відмова держави
Дослідження присвячене наслідкам економічної кризи 2014 р. та урядової політики жорсткої економії для життя жінок в Україні, зокрема, жінок зі структурно непривілейованих груп. Проаналізовано реальну соціально-економічну нерівність чоловіків та жінок, тенденції до знецінення репродуктивної праці, зміни в доступі жінок до «продуктивної» праці та вплив інфраструктурних урізань на гендерну нерівність у країні. Окреслено реакції феміністичної спільноти та надано рекомендації для лівих акторів.
Міжнародний досвід запровадження гендерних квот та українські реалії
У 2013 році в Україні нарешті було ухвалено гендерну квоту в 30 %, яка на виборах 2014 року не дала сподіваних результатів, адже не передбачала ні відповідних санкцій, ні чіткого місця кандидаток у прохідній частині списку. Доти в країні було вже з десяток спроб запровадити певні квоти, але всі вони не мали успіху. Як ставиться до гендерних квот українське суспільство порівняно з політиками? Що важливо знати про гендерні квоти, щоб вони спрацювали? Який є міжнародний досвід і класифікація квот як позитивних дій щодо залучення жінок у політику?
Чому варто голосувати за жінок?
«Але це ж очевидно! — не припиняв дивуватися мій друг зі Швеції. — У вас близько 54 % населення — жінки. Отже, і в парламенті, і в усіх інших органах влади їх має бути набагато більше, ніж тепер». Для тих, кому не очевидно, чому в керівних органах має бути не менше як 50 % жінок, авторка зібрала статистику та основні аргументи на користь участі жінок у політиці на всіх рівнях ухвалення рішень.
Жінки в політиці України: 100 років еволюції
Чи збігається державна незалежність України з незалежністю жінок? З кінця ХІХ століття українки в Російській і Австро-Угорській імперіях активно боролися за можливості самореалізації і вибороли виборчі права в буремні роки після Першої світової війни. Як реалізували свої політичні права жінки в УНР, ЗУНР, міжвоєнній Польщі і Радянській Україні? Який спадок дістався жінкам у 1990-х? Які висновки можна зробити з історії тривалістю у 100 років і кілька державних утворень та що відбувається сьогодні?
За що я, жінка, голосуватиму на виборах?
Чи враховують українські партії інтереси жінок як виборців? Чи працює у нас представницька демократія, коли політичні сили реально представляють інтереси різних груп населення? Громадська діячка, мама і підприємниця Настя Мельниченко прочитала програми партій прохідних парламентських політсил і доходить наразі невтішних висновків.