601 
Зізнаюся, я небагато знала про расизм. Переважно загальні речі, дещо з історії рабства, дещо про сучасну дискримінацію. «Каста» відкрила мені очі на весь жах і величину цієї проблеми. Це потужна, складна й болюча книжка. Щоразу коли я читаю щось таке сильне, хочеться запитати, чому людство зробило зі світу таке жахливе місце. Адже за кожним приниженням стоїть хтось, хто вважає, що людина, яка чимось відрізняється, не має права на таке саме життя.
«Тиранія кастової системи полягає в тому, що про нас судять за властивостями, які ми не можемо змінити, як-от хімічна речовина в епідермісі, риси обличчя, ознаки статі й походження на тілі — поверхові відмінності, котрі ніяк не пов’язано з нашою сутністю».
Для мене стало відкриттям, що ж таке насправді «раса». Це соціальний конструкт, який не має нічого спільного з природою. «Раси» з’явилися, коли виникла потреба розділити людей на гідних панівного становища й негідних. Ознакою, за якою це відбувалося, став колір шкіри. А міг бути колір очей чи волосся, наприклад. Уявіть, ви народилися з карими очима і сам цей факт робить вас гіршими за блакитнооких. Усе дальше життя залежить лише від цього, і звільнитися від принижень ви не можете, бо народилися такими.
Щось таке відбулося з кольором шкіри. Колонізатори, які походили з різних країн і народів, мали відмінні традиції й історію, об’єдналися і стали «білими». Лише тому, що їхня шкіра світла. На іншому полюсі опинилися такі самі різні, унікальні за своєю історією і традиціями народи з темною шкірою. Так народилася кастова система расизму.
«Два десятиліття тому аналіз геному людини встановив, що всі люди схожі на 99,9 %. Раса — це соціальна концепція, а не наукова», — сказав генетик Джон Крейґ Вентер.
Чому це кастова система? Ми знаємо про касти в Індії, але я особисто ніколи раніше не чула, щоб це слово застосовували до расизму. Ізабель Вілкерсон не першою прив’язала поняття «касти» до проблеми расизму. У книжці вона докладно пояснює, чим кастові системи Індії й Америки схожі. Адже поділ на світло- й темношкірих — це не просто розмежування, це пригноблення, знущання, намагання будь-що зберегти такий стан речей і не дати «нижчим» піднятися в соціальній ієрархії.
Елізабет Вілкерсон — лауреатка Пулітцерівської премії, журналістка «Нью-Йорк таймс». Здавалося б, її блискуча кар’єра якраз спростовує те, про що вона пише. Ось вона, темношкіра жінка, яка досягла таких вершин, але ця думка оманлива. Елізабет чесно пише про дискримінацію, з якою стикається постійно. Їй відмовляються давати інтерв’ю, бо не може та сама славетна журналістка бути темношкірою. Вона ловить на собі здивовані погляди в салоні літака першого класу, бо що така тут робить? Її прохання в ресторані ігнорують, а коли їх повторює подруга авторки зі світлою шкірою, без жодних дорікань виконують. Майже непомітні автоматичні прояви недовіри з першого погляду, бо колір шкіри сигналізує суспільству — ця людина має бути на нижчій позиції.
Саме так працює расизм. Це не завжди про прямі погрози, знущання чи приниження. Світ усе-таки змінився з часів колонізаторів і рабства. Нині расизм дуже міцно вплетено в суспільну свідомість такими упередженнями чи побоюваннями. Це стосується всіх видів дискримінації. Якщо спеціально не викорінювати в собі такі установки і не працювати над зміною мислення, ви мимоволі долучаєтеся до збереження багатовікової ієрархії.
Якщо розділи про сучасність змусили мене багато думати над прочитаним і аналізувати світ, то історії з минулого жахали. З того минулого Америки, де темна шкіра прирівнювала людину до худоби. Її могли продати, обміняти, розділити із сім’єю. Рабів принижували задля задоволення й відчуття влади, їх карали просто так, убивали за недоведені порушення, роблячи з цього шоу.
Так не поводилися навіть із тваринами — лише з людьми. У «Касті» описано багато жахливих історій, які дуже боляче читати. Історій, які вчиняли не кілька злих владних колонізаторів, а звичайні люди, котрі знайшли в темношкірих мішень для вираження всього найгіршого, що зачаїлося в їхніх душах.
Мені пригадується перформанс Марини Абрамович, про який я колись читала у її біографії. Вона кілька годин стояла у виставковому залі, а навколо лежали різні предмети, за допомогою яких люди могли взаємодіяти з її тілом — від фарб до пістолета. І що далі, то жорстокішою ставала взаємодія: завдати ран іншій людині відвідувачам уже не здавалося чимось диким. Коли настає вседозволеність, стираються межі людяности.
Ось про це «Каста». Про втрачену людяність, замість якої була безмежна жорстокість. Книжка не лише про Америку — тут є ще про Індію й Голокост, який авторка теж розглядає з погляду кастової системи. Про Америку таки найбільше, бо це те, що болить їй особисто.
Чому ж тоді варто читати цю книжку, якщо Америка така далека й чужа для нас? Бо вона дає розуміння не лише расизму, а й природи людського зла, яке хвилею захоплює багатьох. Хай про що ми говоримо — про расизм, Голокост, навіть про теперішню війну, завжди йдеться про людей, які взяли зброю й вирішили, що мають вищу владу над іншими. А за цими людьми стоїть мовчазна підтримка мільйонів причетних.
«Щоб чинити зло, панівній касті достатньо лише сидіти склавши руки й нічого не робити. Усе, що потрібно від байдужих спостерігачів, — це мовчазна причетність до зла, скоєного від їхнього імені. Водночас кастова система захищає і навіть може винагороджувати тих, хто побажає взяти участь у терорі».
Ізабель Вілкерсон. «Каста. Витоки наших невдоволень»
Анотація:
Наше суспільство побудовано на кастовій системі — кожен займає в ній своє місце. І хоча сьогодні в людини є право вибору і можливість стати тим, ким вона захоче, так було далеко не завжди. З давніх-давен люди були розділені на класи. Це тривало тисячоліттями. Ба більше, сьогодні в багатьох країнах чітко простежується штучне розмежування між бідними і багатими, могутніми і безвладними, що вже казати про бідні країни.
Крім раси, класів та інших чинників розділення суспільства, у світі існує могутня і при цьому невидима кастова система, яка впливає не лише на поведінку й долю звичайних людей, а й на цілі нації. Насправді ж надія на вихід із цієї ситуації є. У цій книжці авторка пропонує власні шляхи вирішення глобальної проблеми несправедливости і розмежування людей.
