8 грудня, 2022

Що приховує похвала: 5 поширених компліментів, які принижують

20 жовтня 2022
Поширити в Telegram
1282
Галина Котлюк

Культурологиня, перекладачка. Координаторка програми "Гендерна демократія" Фонду ім. Гайнріха Бьолля, бюро Київ - Україна.

Instagram: https://www.instagram.com/allyket/

Facebook: https://www.facebook.com/alia.kotliuk/

Компліменти – це надзвичайно розповсюджений елемент нашого щоденного дискурсу, без якого важко уявити культуру сучасного спілкування. Мотивація озвучення компліментів та механізми їхнього сприйняття різняться залежно від соціального та  культурного середовища, в якому їх промовляють. Наприклад, в східних культурах Китаю, Японії та Кореї не прийнято з легкістю приймати компліменти, оскільки це буде свідчити про зверхність людини, якій вони адресовані, а тому ввічливим буде відмовитися від сказаного. Схожу динаміку можна відслідкувати в культурах Середнього Сходу, в яких скромність є важливою частиною релігійного та соціального дискурсу, а в багатьох африканських культурах комплімент сказаний одягу або їжі може стати вагомою підставою для того, щоб віддати їх авторці_у компліменту [1].

У своєму дослідженні, соціолінгвістки Несса Вулфсон (Nessa Wolfson) і Джоан Мейнз (Joan Manes) визначають комплімент насамперед як «формулу», основна функція – це створення та підтримка «солідарності» між адресантом і адресатом компліментарного повідомлення. Дослідниці говорять про комплімент, як про соціальну стратегію, ефективну функціональність якої забезпечує саме шаблонний характер «формули» компліменту і той факт, що така шаблонність є на перший погляд неочевидною [2]. В патріархальному суспільстві така шаблонність і висока повторюваність певних компліментів служать для транслювання і закріплення стереотипних норм та стандартів, яким повинні слідувати жінки. Розглянемо ж п’ятірку таких «компліментів», які глибоко увійшли в нашу культуру спілкування та нормалізували дискримінацію жінок, замаскувавшись під люб’язності.

1. Ти виглядаєш молодше свого віку

Популярна культура та медіа наполегливо диктують жінкам образ молодої, стрункої дівчини без фізичних вад як ідеал краси, до якого вони повинні прагнути в будь-якому віці і за будь-якого стану здоров’я – як фізичного, так і психологічного. Такі ідеалізовані жінки – жінки-патріархальні-фантазії – дивляться на нас з екранів телевізорів та рекламних білбордів, а культ «вічної молодості» активно підтримується індустрією краси, яка сегментує жіноче тіло і пропонує різні засоби та техніки його омолодження, починаючи з обличчя і закінчуючи інтимною зоною жінки.


Реклама процедури лазерного омолодження піхви; зображення взято із сайту однієї із клінік лазерної медицини 

Пластична хірургія, бьюті-процедури та різноманітні продукти, спрямовані на омолодження жіночого тіла та обличчя, приносять мільйони (якщо не мільярди) доларів компаніям, які їх пропонують, а нав’язливий культ краси змушує жінок витрачати свій час і кошти на боротьбу, яка ніколи не увінчається успіхом, адже процес старіння є частиною природнього циклу нашого існування. Тоді чому ж жінки весь час знаходяться в такі званій «гонці омолодження», вперто намагаючись мінімізувати наслідки старіння, яке є характерним всім живим істотам?

В суспільстві, яке традиційно розглядає жінку як додаток до чоловіка, тіло та його репродуктивні функції стають основним капіталом жінки. З віком жіноче тіло змінюється і уже не може відповідати нереалістичним стандартам краси, а здатність до дітонародження зменшується, що автоматично знижує «цінність» такого тіла в патріархальному суспільстві. Жіноче старіння в світі, яким домінують чоловіки – це злочин. Виголошуючи свою легендарну промову під час отримання престижної нагороди Woman of the Year (Жінка року) на церемонії Billboard Women Music Awards 2016, поп-ікона сучасності Мадонна підсумувала ставлення до жіночого старіння в сучасному світі: «[…] do not age. Because to age is a sin. You will be criticized and vilified and definitely not played on the radio» («[…] не старійте. Бо старіти – це гріх. Вас будуть за це критикувати і точно не крутитимуть на радіо») [3]. За поширеною логікою, лише молоді жінки є сексуальними, а сексуальні жінки – обов’язково молоді, а отже старіти в такому суспільстві для жінки означає повільно втрачати свою сексуальність – жіночу якість, яка найбільше цінується  в патріархальній структурі суспільного устрою і втрата якої призводить до втрати жінкою своєї значущості як людини.

На чоловіче старіння такий підхід, як правило, не розповсюджується – якщо жінок суспільство соромить за їхні зморшки чи розтяжки, то чоловіків, навпаки, хвалить за набуту мудрість та зрілу сексуальність. В англійській мові є прислів’я, що підсумовує таке ставлення: «Men age like wine and women age like milk» («Чоловіки старіють як вино, а жінки – як молоко»). Ми звикли захоплюватися тим, як в своєму віці виглядають Роберт Дауні Молодший (56 років) чи Джонні Депп (58 років), але коли Кіану Рівз (57 років) з’являється на публіці зі своєю подругою – художницею Александрою Грант (48 років) – інтернет вибухає ейджистськими та мізогінними коментарями щодо її віку та зовнішнього вигляду.

Якщо старіння чоловіків – це природній процес, то старіння жінок – це процес соціальний, який регулюється суспільством, що дозволяє чоловікам старіти природньо, а жінок зобов’язує виглядати якщо не молодо, то принаймні «молодше свого віку».

2. Ти розумна (як на дівчину)

В патріархальному суспільстві інтелектуальні здібності жінок традиційно применшувалися (а то й зовсім не визнавалися) в порівнянні з чоловіками. Жінкам відмовляли (а подекуди і продовжують відмовляти) в освіті, звужуючи сферу їхніх інтересів до ведення домашнього господарства та виховання дітей. У 1879 році французький науковець Гюстав Ле Бон писав, що навіть у «найрозумніших расах» є «велика кількість жінок, чий мозок за розміром ближчий до мозку горил, ніж до розвиненого чоловічого мозку […] Ця меншовартість настільки очевидна, що ніхто не може оскаржити її ні на мить; тільки її ступінь вартий обговорення» [4]. У 1886 році Вільям Візерс Мур, тодішній президент Британської медичної асоціації, попереджав про небезпеку «надмірної» освічености жінок, оскільки вона може спричинити розлад, який він назвав anorexia scholastica, через який жінки (на думку Мура) можуть стати аморальними, божевільними та асексуальними [4]. У 20-му столітті вважалось, що чоловічий мозок має здатність до наукової праці тому що він «живиться тестостероном» [4], а отже жінки не здатні до займатися наукою, тому що це не є закладеним природою їхніх організмів.

В подальші десятиліття важливим аргументом сексистів на користь того, що жінки не можуть зрівнятися в розумових здібностях з чоловіками, був той факт, що середньостатистичний мозок жінки є на 10% меншим за чоловічий. Британська нейробіологиня та феміністка Джина Ріппон (Gina Rippon)  в своїй праці «Gendered Brain» («Гендерний Мозок», 2019) спростовує цю тезу, посилаючись на те, що мозок кита або слона важить набагато більше, ніж людський, що не робить цих ссавців розумнішими за людей. Головний аргумент авторки полягає в тому, що гендерні особливості не є вродженими і притаманними мозку людини залежно від її статі, а набуваються нею в процесі виховання та соціалізації. Дівчаток з дитинства заохочують не до наукової діяльности, а до можливої капіталізації зовнішньої вигляду в формі «вдалого заміжжя», а тому дівчата і жінки, які цікавляться політикою, наукою, програмуванням, технікою, філософією, досліджують поп-культуру, проводять фізичні чи хімічні досліди тощо, вибиваються із картини стереотипного уявлення до жінку як істоту недалеку і зосереджену виключно на поверхневих речах. Численні коучі та тренери особистого росту транслюють жінкам месиджі про те, що вони повинні бути «дурненькими», щоб їхній обранець (не дай боже!) не подумав, що рівень їхнього інтелектуального розвитку перевищує його власний і це не вдарило боляче по його самооцінці. Такі установки, які продають жінкам ілюзію можливого особистого щастя паразитують на стигматизації жінок і санкціонують ставлення до жінок як до істот менш інтелектуальних.

Правда в тому, що бути розумною «як для дівчини» - це просто бути розумною. Між чоловічим і жіночим мозком не має відмінностей, які б могли спричинити різницю в його когнітивній діяльности, а тому додавання до компліменту «як для дівчини» - це чергова трансляція мізогінних упереджень щодо жінок.

3. Ти не така як інші дівчата

В патріархальній культурі жінки і жіночність визначаються як другорядні і  меншовартісні  в порівняння з чоловіками, а інтереси, захоплення та діяльність, яку традиційно характеризують як «жіночу», автоматично посилюють таку позицію. Дівчат звично асоціюють із стереотипними атрибутами жіночности: рожевим кольором, макіяжем, підборами та сукнями, романтичним комедіями, паєтками, надмірною емоційністю – тим, що в патріархальному суспільстві сприймається як поверхневе і неважливе. Дуже часто жінки намагаються дистанціюватися від такого стереотипного сприйняття і підвищити власну значимість цікавлячись «типово чоловічими» інтересами: відеоіграми, футболом, рибалкою тощо (на цю тему є чудова стаття від Дар’ї Беззадіної).


Іронічний пост від користувачів Reddit, який гіперболізує опозицію між  «типовою» дівчиною і «не такою, як інші дівчата»

«Компліменти» типу «ти не така як інші дівчата» - це один зі способів інтерналізувати мізогінію і змусити жінок прагнути дистанціюватися від інших жінок, оскільки ми звикаємо вважати їх недостатньо цікавими, нудними та передбачуваними. Крім того, таке формулювання узагальнює жіночий досвід і заганяє його в рамки кліше, які є зручними для суспільства, побудованого на гендерних кліше. Жінки є гетерогенною, різноманітною групою і відрізняються між собою за расою, сексуальною орієнтацією, соціальним класом, національністю, сферою професійної діяльности, фізичною будовою тіл – цей список можна продовжувати до нескінченності. «Не така як всі» створює штучну опозицію між індивідом і групою «інших», за рахунок яких можна підвищити свій соціальний рейтинг в очах чоловічої статі. Бути «не такою» - це не комплімент, адже «бути такою ж як інші дівчата» - це не стигма і не соромно, як нам намагається нав’язати суспільство.

4. Я взагалі не люблю коротке волосся/маленькі груди/високий ріст у жінок, але ти норм!

Бути жіночною насамперед означає відповідати певним стандартам фемінности, які диктує нам суспільство. Ідеал жіночности – це уявна ідеалізована жінка, у якої довге волосся, звабливі форми та яка на підборах не буде здаватися вищою за свого партнера. Звісно, уявлення про красу – це дуже суб’єктивно і різним людям подобаються різні елементи зовнішности, а дехто й взагалі на них не зважає. Проте, у даній статті я говорю про «ідеал» жінки як збірний образ, який закріпився в суспільстві і час від часу змінюється разом із модою. Жінки, що не відповідають «моді на красу», здаються менш привабливими і змушені вдаватися до різних практик, щоб наблизитися до загальних стандартів і отримати схвалення. Чоловіки часто сприймають жіноче тіло як об’єкт, що існує для задоволення їхніх потреб – як фізичних, так і естетичних. Жіноче тіло повинне відповідати чоловічим уявленням про красу – як тим, що існують в загальному дискурсі, так і тим, що має їхній партнер, що робить задачу неможливою. Важливо усвідомити, що в сучасному світі зовнішній вигляд жінки – це передусім справа жінки: коротка стрижка чи довге волосся, маленькі груди чи великий ніс – це лише питання того, чи подобається зовнішність жінки їй самій. Жінки не існують для того, щоб радувати погляд чоловіків, а тому не варто редукувати жіночу особистість до «маленьких грудей» чи будь-якої іншої частини тіла, яка не відповідає чоловічим очікуванням, але взагалі може бути «норм».

5. Тобі не потрібний макіяж/фітнес – ти і так красива!

На перший погляд, така репліка звучить як справжній комплімент, адже людина, що її озвучує, відзначає природну красу жінки, якій не потрібне подальше вдосконалення. Насправді ж, така «похвала» вкотре транслює думку, що жіноче тіло існує лише для задоволення чоловічого погляду. Більшість жінок відвідують спортивний зал або заняття з фітнесу, тому що вони хочуть бути здоровими, або тому що заняття спортом приносить їм задоволення, або тому що вони хочуть збудувати таке тіло, яке буде подобатися в першу чергу їм самим – або все перелічене разом. Думати, що всі старання жінок спрямовані лише на те, що чоловіки знаходили їх сексуально привабливими – це частина світогляду, що визначає жінок як об’єкти чоловічого бажання.

З макіяжем прослідковується схожа історія. Практика нанесення жінками макіяжу доволі часто критикується в феміністичних колах як патріархальна і така, що змушує жінок витрачати свій час і кошти для того, щоб відповідати уявним стандартам краси. З іншого боку, «фемінізм помади» (lipstick feminism) стверджує, що жіноча емансипація та боротьба за гендерну рівність може бути такою ж успішною з макіяжем, як і без. Традицію носити макіяж – як жінками, так і чоловіками – можна прослідкувати до стародавніх часів, а значення, яке мало нанесення фарби на обличчя, відрізнялось залежно від епохи та культури, в якій воно практикувалось: призначення макіяжу могли варіюватися від  «ритуального й магічного до класового й гендерного маркувань», як пише про це у своїй статті Ліна Квітка. В патріархальному суспільстві жінка наносить макіяж лише для привернення уваги чоловіків, а отже жінок однаково засуджують і за макіяж, і за його відсутність: жінка без макіяжу – «недбала», жінка з макіяжем – «вульгарна»; жінка без макіяжу – «нежіночна», жінка з макіяжем – «жадає уваги». Правда в тому, що вибір жінки – носити чи не носити макіяж, яких кольорів і в якій кількості – це її, і лише її, вибір, який відповідає її уявленням про власну красу і який не покликаний задовольняти естетичні смаки протилежної статі.

Замість підсумків

Чи є компліменти зброєю в руках патріархату? Насправді, ні. Комплімент – це соціальна стратегія, яка покликана побудувати та укріпити соціальний та емоційний зв’язок між людьми. Компліменти сприяють формуванню дружніх стосунків та здорової атмосфери в колективі і в цілому є важливим і необхідним елементом спілкування. Проте, в нашому суспільстві упереджене ставлення до жінок настільки глибоко пустило свої корені в культурному і соціальному просторі, що компліменти, які звикли чути жінки, перетворилися на черговий спосіб легітимізувати та інтерналізувати сексизм на рівні побутового дискурсу. Компліменти, які зосереджені виключно на зовнішності жінок, узагальнюють жіночий досвід або ті, які хвалять, одночасно принижуючи чи применшуючи інших жінок – це насправді не компліменти. Наше суспільство змінюється, повільно, але впевнено рухаючись в сторону гендерної рівности, а тому роблячи черговий комплімент подрузі, коханій, сестрі чи колежанці, подумайте про те, які вони сильні, сміливі, професійні, креативні, цікаві, розумні, яке в них чудове почуття гумору, скільки вони всього уже досягли і скільки вони ще можуть досягти – це може стати чудовою основою нової культури компліментів.

[1] Livermore, David (2012). Compliments and Cultural Intelligence, Management.Issues,

[2] Wolfson, Nessa and Joan Manes (2009). The Compliment as a Social Strategy, Paper in Linguistics, 13:3, 391-410, DOI: 10.1080/08351818009370503

[3] Lynch, Joe. Madonna Delivers Her Blunt Speech During Fiery, Teary Billboard Women in Music Speech. Billboard, 12 September 2016.

[4] Rippon, Gina. The ‘Female’ Brain: Why Damaging Myths About Women and Science Keep Coming Back in New Forms, The Conversation, 3 August 2020.

20 жовтня 2022
Поширити в Telegram
1282
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою