Макіяж: від примусу до самовираження. Ч.1. Історичний екскурс

Щомісяця Ютьюб (YouTube) реєструє понад 700 мільйонів переглядів відео з б’юті-контентом, це більше, ніж будь-коли збирали відео з котиками[1]. Індустрія краси — величезний монстр, який визирає з кожного кутка, кліпає густими суперподовженими віями та запевняє жінок у потребі щодня використовувати безліч засобів для збереження, покращення, підкреслення, маскування й відновлення зовнішності. Макіяж став необхідністю, без якої мільйони жінок почуваються неповноцінними. Він давно імітує «природну красу» на жіночих обличчях по всьому світу, приховуючи вік та стираючи індивідуальність — веснянки, шрами, родимки, овал лиця.

Статистичні дані

Фарбування обличчя (face paint) — дуже давня традиція, у якої багато призначень — від ритуального й магічного до класового й гендерного маркувань. Більшість історичних досліджень на цю тему фокусуються на ХХ сторіччі — періоді розквіту косметичної індустрії. Проте насправді мистецтво макіяжу має тисячолітню історію. Щоб розуміти, що до чого, варто розібратися в цій історії.

Давньогрецькі посудини з залишками косметичних засобів

Древні цивілізації (від Єгипту до Кореї)

Давньоєгипетська цивілізація залишила перші згадки про використання макіяжу, датовані 10 тис. до н. е. Єгиптяни обох статей використовували косметику для демонстрації соціального статусу, з естетичних, медичних, містичних причин. Не тільки жінки і чоловіки, а й статуї богів мали ретельно розмальовані обличчя. Краса вважалася ознакою святості. Що вищий статус людини, то ближча вона до богів, а відтак більше одягу й макіяжу мала носити. Очі обводили чорним каялом (kohl чи kajal), повіки вкривали шаром зеленого порошку з малахіту, рум’яна і помаду виготовляли з охри з додаванням ефірних олій, різними оліями змащували також шкіру обличчя й тіла, нігті й волосся фарбували хною. Колір і довжина нігтів були показниками соціального статусу.

Багато олій у помаді і рум’янах захищали шкіру від сонячних опіків та обвітрювання. Мінерал галеніт (галена), з якого виготовляли каял, слугував дезінфектором, що захищав очі від бактерій, сонця і комах. Ще єгиптяни вірили, що «зелене око» захищає від зурочення і править за своєрідний канал зв’язку з богом неба й сонця Гором.

Навіть після смерті людина повинна була мати пристойний вигляд — відповідно вбрана і нафарбована, щоб на останньому суді справити добре враження на богів[2].

Жіночий макіяж Давнього Єгипту

Чоловічий макіяж Давнього Єгипту

Усі античні тексти зі згадками про косметичні засоби написано чоловіками. Серед них тільки Овідій схвально ставився до використання жінками косметики. Грецький поет Еубулус писав, що жінкам важко перебувати на сонці через надзвичайно товстий шар косметики на їхніх обличчях — піт змиває фарбу. Проте греки не гребували демонструвати за допомогою макіяжу своє високе становище в суспільстві, багатство, добре здоров’я. В моді були біла шкіра, підведені темним кольором очі, червоні щоки й губи. Це мало свідчити, що у людини достатньо грошей і рабів, щоб не гнути спину на полі під сонцем заради заробітку. Засмага була ознакою бідності.

Римляни, котрі почасти запозичили звичаї у завойованих греків і єгиптян, ставилися до косметики не так приязно. Вважалося, що варто тільки зберігати красу, не намагаючись неприродно її перебільшити. Ідеї завойованих народів мали великий вплив на ці уявлення про красу, і римські жінки опинилися між бажанням яскравого макіяжу і водночас «природного й цнотливого» вигляду. Макіяж, особливо щедрий, надмірний, асоціювався з жінками легкої поведінки, повіями, аморальними спокусницями. Штучність ототожнювалася з бажанням спокушати, що змушувало людей питатися, кого ця жінка хоче приваблювати своїм виглядом. Сенека радив жінкам припинити вживати косметику, на його думку, через це мораль у Римі занепала. Чоловіки вважали косметичні засоби зброєю омани, маніпуляції і чаклунства. Парфуми вони теж недолюблювали, мовляв, ті покликані маскувати запахи сексу й алкоголю. Незважаючи на все це і на відсутність уцілілих текстів, написаних жінками, які пояснювали б жіноче ставлення до косметики, постійні згадки різноманітних косметичних засобів свідчать про їх широке застосування.

Залишилися також свідчення про використання макіяжу чоловіками. Зазвичай це було маркером так званих cross-dressing — проституйованих чоловіків у жіночому вбранні. Показатися на очі з дзеркалом чи надміру виголитись означало наразитися на обвинувачення в жінкуватості. Водночас уважали цілком прийнятним помірну кількість парфумів і не надто фанатичне гоління. Імператор Елагабал (204–222 рр. н. е.), який мав звичку голитися в усіх місцях і наносити макіяж, викликав у римлян неоднозначну реакцію[3].

Макіяж давніх греків (сучасне відтворення британською візажисткою Лізою Елдридж)

Макіяж давніх римлян

У Перській імперії (550 р. до н. е. — 651 р. н. е.), а згодом в Ірані, Іраку, Туреччині, Афганістані й інших країнах Близького Сходу та Африки, а також в Індії, чоловіки й жінки використовували каял для очей і хну для тіла. Обведені каялом очі захищали людину від зурочення, а пофарбовані хною долоні й ступні не давали злим духам проникнути в тіло. Малюнки хною були також частиною ритуалів життєвого циклу: народження, весілля, похорону.

В індійській культурі існує традиція малювати червону крапку на лобі між очима — бінді. Часто це помилково вважають символом заміжжя. Індійці вірять, що якраз між очей міститься «третє око» — чакра, яка є центром духовної сили людини. Чоловіки й жінки відзначають це місце, щоб підсилити свою красу й духовну життєву силу.

Китайці використовували фарбу для нігтів із желатину, бджолиного воску, яйця й гуміарабіку для класового маркування: представникам королівської династії Чу (1050–400 рр. до н. е.) належали золотий і срібний кольори, наступним королівським родинам — чорний і червоний. Нижчим класам заборонялося фарбувати нігті у яскраві кольори[4].

Збережена традиція китайського імператорського манікюру. Імператриця Цисі (1861–1908)

Реклама китайського лаку для нігтів. Чен Ю, бл. 1940 року

У добу династій Цинь і Хань (221 р. до н. е. — 220 р. н. е.) моральні чесноти китайської жінки важили більше, ніж її фізична краса. Одяг жінок на початку цього періоду нагадував чоловічий, косметикою жінки не користувалися. Пізніше китайці пов’язали білий колір із силою, що дозволило жінкам приховувати вади під шаром білої пудри. Жіночий одяг дедалі більше відрізнявся від чоловічого, стаючи різнобарвним і яскравішим. Красивою вважалися маленька тендітна фігура, кругле обличчя, високий лоб, світла шкіра і білі зуби. Ці стандарти жіночої краси давнього Китаю не змінювалися протягом кількох століть.

     
Жінка доби Хань

Макіяж теж став надзвичайно виразним — із товстим шаром білої пудри, бровами, густо підведеними темною фарбою, червоними або темно-рожевими губами. Помади ще не існувало, і губи фарбували пастою, схожою на рум’яна. Яскраві губи різних форм стали символом жіночої сексуальності династії Хань.

Модні контури губ різних династій

У часи правління династій Суй (581–618 рр.) і Тан (618–907 рр.) ідеал жіночої краси змінювався, пропагувалися «природність, граційність і здоров’я» на противагу хворобливій тендітній жінці попередніх династій. Доба династії Тан — один із періодів в історії Китаю, коли жінки мали найбільші права і свободи — право на власне майно, можливість розлучитися без суспільного осуду, можливість займатися традиційно чоловічими справами, як-от полювання, власний бізнес і політична діяльність. Проте традиція наносити макіяж збереглася протягом усієї династії Тан.

Серед особливостей тогочасного макіяжу — різнокольорові лусочки, що їх наклеювали на середину лоба, щоки і навколо очей. Золоті, срібні, нефритові, рожеві, червоні — вони імітували пелюстки сливової квітки. За легендою, принцеса Шоян (бл. 555–587 р.) якось заснула під сливовим деревом, і поки вона спала, кілька пелюсток впали їй на лоб і щоки й залишалися там три дні, зробивши принцесу ще красивішою. Наслідуючи її, придворні дами почали малювати на обличчях такі квітки, і це поступово ввійшло в моду.

Сучасне відтворення макіяжу початку династії Тан

Ще ближче до кінця правління династії Тан модними стали dot brow («дот броу») — брови чіткої овальної форми. Жінки часто зголювали брови повністю, а потім на їхньому місці малювали чорною фарбою овали.

Жінки з другої половини доби династії Тан

Зміна модної форми брів у добу династії Тан

Макіяж наносили в сім кроків: спочатку накладали шар білої пудри, потім рум’яна, щоб надати обличчю кольору, після підводили брови, наклеювали або малювали «налобну квітку», підмальовували модні «ямочки» на щоках, додавали декор на щоки і довкола очей і, нарешті, фарбували губи[5].

Нанесення макіяжу династії Тан у сім кроків

Історія корейського макіяжу починається з часів Трьох Королівств — Сілла, Когюрео і Пектсе (37 р. до н. е. — 668 р. н. е.).

Хоча чітких літературних згадок про використання макіяжу у Пектсе немає, відомо, що технології розробки й виготовлення косметичних засобів і декоративної косметики японці запозичили саме з Пектсе. Технологію виготовлення пудри зі свинцевих білил у Кореї знали задовго до її появи у Японії в VІІ столітті.

Буддистська ідея, що в красивих тілах живуть красиві душі, вплинула на формування макіяжу в Сілла. Жінки використовували пудру і рум’яна широко, незалежно від їх класу і статусу.

Після об’єднання королівств моду почало диктувати Когюрео, яке почасти запозичило уявлення про красу з Китаю; тому тут теж здобули популярність кругле обличчя, тонкі брови і складні зачіски. В Когюрео активно популяризували макіяж, поширювали техніки його нанесення. Вважається, що перший король Когюрео розпорядився, щоб усі при дворі знали мистецтво макіяжу й етикету його носіння. Кількість фарби на обличчі варіювалася залежно від класу і соціального статусу. Для професійних куртизанок кісен, подібних до японських гейш, висококласних артисток розважального жанру, макіяж був частиною «робочої уніформи». Такий макіяж називався «банде» (bundae), його наносили на обличчя товстим щільним шаром — біла пудра, контрастні яскраво-червоні губи, рожеві щоки, чіткі тонкі брови напівколом. Волосся змащували оліями, щоб воно блищало на противагу матовому обличчю.

     
Гісен при королівському дворі. ХІХ ст.

Сучасне відтворення образу гісен без використання професійного гриму

Звичайні жінки віддавали перевагу простішому й легшому макіяжу, без використання рум’ян для щік і губ.

Крім соціального впливу, який заохочував макіяж, на використання косметики вплинув також розвиток виробництва глазурованої кераміки і дзеркал, що швидко стало масовим. Керамічні вироби не тільки експортували в сусідні країни, а й широко застосовували на території Кореї. Зокрема, контейнери для різноманітних косметичних засобів виготовляли з глазурованої кераміки.

Косметична індустрія в Когюрео переживала розквіт[6].

Першими свідченнями про використання макіяжу на території Японії вважаються археологічні знахідки, датовані 250 р. н. е. У глиняних фігурок ханіва цього періоду нафарбовані червоним обличчя. Японці вірили, що червоний колір захищає людину від зла і невдач. Згадки про це є також у найдавніших японських літературних пам’ятках — хроніках «Кодзікі» та «Ніхон Сьокі».

На зміну примітивному використанню косметичних засобів у другій половині VІ ст. н. е. прийшло естетичніше, коли пудру, рум’яна, а з ними й уявлення про макіяж, було завезено в Японію з Китаю і Корейського півострова. Згідно з уцілілими літературними пам’ятками, у 692 році буддистський монах Кандзьо першим зробив пудру для обличчя на основі свинцевих білил і подарував імператриці Дзіто, чим надзвичайно її потішив.

Імператриця Дзіто

У Японії краса завжди асоціювалася з білим кольором шкіри. Про це згадується в «Щоденнику» та «Оповіді про Гендзі» — японських літературних пам’ятках ХІ ст., написаних придворною дамою Мурасакі Сікібу. Протягом тисячоліть косметика, яка відбілює шкіру і надає їй світлішого тону, була статусним символом аристократії.

Леді Мурасакі Сікібу. Комацукен, 1765

У період Хейян (794–1185), особливо після того, як зупинилася робота посольства Японії в Китаї династії Тан, макіяж утратив подібність із китайським і змінився під впливом японських уявлень про чуттєвість. Жінки відрощували довге, ледь не до підлоги волосся, залишали його прямим і розпущеним. На обличчя й шию наносили щільний шар білої рисової пудри, брови зголювали і малювали їх нечіткими високо на лобі, майже на лінії росту волосся, губам надавали форми квіткової пелюстки червоною фарбою, зуби чорнили. Макіяж демонстрував вік, клас і статус жінки в суспільстві.

     
Придворна дама періоду Хейян

     
Сучасне відтворення образу придворної дами періоду Хейян

Згадки про декоративну косметику містяться також у текстах доби військового правління Муроматі (1333–1573). Згідно з цими пам’ятками, міські жительки активно користувалися пудрою і рум’янами[7].

Від Середньовіччя до ХVІІІ століття

У Західній Європі ідея прикрашати себе поступово відмирала з появою християнства, її витіснила думка про вдячність за зовнішність, якою людину обдарував Творець. У ранньому Середньовіччі косметики фактично не існувало. Косметичні засоби зводилися до трав’яних відварів і настоїв для догляду за тілом і для купання. Під впливом церкви надмірна краса та її відверта демонстрація перетворилися на зброю диявола, покликану спокушати невинних християн. Краса безсмертного духу домінувала над тілесною красою, тіло вважали гріховним і слабким, отже, не було жодної причини прикрашати свою фізичну оболонку, даючи привід для спокуси.

Трактат «Про прикрашання жінок» з’явився аж у ХІІ сторіччі і ввійшов до корпусу «Тротули» — популярної збірки оповідей про здоров’я. Це був великий медичний довідник, присвячений жіночому здоров’ю, зовнішності, догляду за ними й лікуванню. У трактаті «Про прикрашання жінок» ішлося про різноманітні способи депіляції, фарбування і догляд за волоссям, піклування про шкіру обличчя та губи, відбілювання зубів. Це перша літературна пам’ятка про косметику, яка дійшла до наших днів у повному обсязі. У ньому можна знайти рецепти, як позбутися веснянок і родимок, скинути зайву вагу, боротися з випадінням волосся чи з волоссям у небажаних місцях, як захистити обличчя від сонячних опіків чи відбілити шкіру. Такі рецепти переписувалися з одного медичного довідника в інший, більшістю з них користувалися і жінки, і чоловіки[8].

Макіяж раннього Середньовіччя, сучасне відтворення британською візажисткою Лізою Елдридж

Петрус Крайстус. Портрет юної дівчини (1470)

Доба Відродження з її гуманістичною ідеологією знову звернула увагу на людину і її зовнішність. Витіснивши стрункий витончений жіночий силует Середньовіччя, в моду ввійшла пишна, здорова, молода краса. Темна шкіра і худорлявість тепер асоціювалися з бідністю і хворобами, які їх спричиняли.

Також у цей період починається конструювання фемінності — набору ознак гендерної приналежності жінки, за якими її слід відрізняти від чоловіка. Трактати з етикету, книжки про сім’ю і навіть медичні довідники почали підкреслювати крихкість і тендітність жіночого тіла. З цього випливав висновок: чоловік мусить захищати слабку від природи жінку, спрямовуючи її сильною рукою. Середньовічна модель стосунків, у якій (хоча б на словах) лицар скорявся своїй дамі і служив їй, відійшла в минуле. Суспільний і моральний обов’язок жінки полягали в тому, щоб мати красиву зовнішність.

Раннє італійське Відродження. Сандро Ботічеллі. Портрет Сімонетти Веспуччі (1480)

Так білий колір жіночої шкіри не тільки асоціювався з жіночністю, витонченістю і цнотливістю, а й був кольором місяця, «жіночого» небесного тіла. Білою пудрою вкривали всі видимі частини тіла — обличчя, груди, руки. Кінчики пальців і носа, вушні раковини і соски підмальовували рожевим, щоб продемонструвати здоровий рух крові. Косметика, як і одяг, усе ще не становила ознаку гендерного маркування і залишалася привілеєм вищого класу, демонстрацією багатства і вічної молодості.

Флорентійське Відродження. Придворний флорентійський художник. Портрет леді (ХVІ століття)

Ніколас Маес. Портрет жінки (1674)

У наступні століття кількість використовуваної пудри то збільшувалася, то зменшувалася.

Вода вважалася переносником хвороб, тому набирала популярності ідея про небезпеку водних процедур і дедалі частіше спідня білизна й пудра заміняли купання. Руки омивали вином, обличчя протирали спиртом, велика кількість парфумів мала перебивати запах немитого тіла. Обличчя без макіяжу почали вважати непристойно голим і для жінок, і для чоловіків. Пудра приховувала будь-які вади шкіри — від наслідків хвороб до прищів і зморшок[9].

Елізабет Віже-Лебрен. Герцогиня де Поліньяк. 1782

Джон Гопнер. Мері Робінсон у костюмі Пердіти (1782)

Вільям Дуті. Автопортрет (1775)

У Кореї часів королівства Тьосан (1392–1897) на зміну буддизму прийшло конфуціанство, що вплинуло, зокрема, і на макіяж. Конфуціанство наголошує внутрішню красу, а не її зовнішні прояви. Екстравагантний одяг і надмір декоративної косметики заборонили. Макіяж «банде», який наносили професійні куртизанки кісен у попередні періоди, теж почали вважати надмірним і неприйнятним. Якщо до і після нанесення макіяжу обличчя жінки дуже відрізнялося, макіяж підпадав під поняття «занадто». В моду ввійшов природніший, натуральніший вигляд, стали популярними догляд за шкірою і, відповідно, різноманітні креми й маски для обличчя. Однак традицію макіяжу було збережено.

     
Жінки часів королівства Тьосан

Згідно з «Кьяхап Чьонгсьо» («Жіноча енциклопедія», англ. Gyuhap Chongseo) 1809 року, існувало кілька способів укладати волосся, десять різних форм брів і кілька способів наносити помаду. Брови вважалися основною рисою жіночого обличчя, їх підводили чорним, синім або темно-коричневим. Найпопулярнішими формами брів були «півмісяць» і «листок верби». Цікаво, що енциклопедією користувалися головно жінки середнього класу, а не кісен і аристократки.

Тогочасну косметику виготовляли вдома вручну, мануфактура і ринок косметики з’явилися в другій половині цього періоду. Спочатку майстри самі розносили готову косметичну продукцію, пізніше почали продавати косметику в окремих невеликих магазинах разом з аксесуарами, гребінцями й дзеркалами. Корейські дзеркала були низькоякісні, російські і китайські важили менше і давали чіткіше зображення. Довгий час найбажанішим сувеніром із Китаю вважалося саме дзеркало[10].

У Японії періоду Едо (1600–1868) існували трактати з етикету, які містили докладні інструкції для правильного використання косметики. Макіяж базувався на трьох основних кольорах: червоний (фарба для губ, лак для нігтів), білий (пудра для обличчя) та чорний (олівець для брів, фарба для зубів). Білу шкіру й далі вважали сутністю красивої жінки. Побутувало популярне прислів’я: «Біла шкіра знівелює ще сім вад зовнішності». Пудру для обличчя виготовляли із свинцевих білил, які розводили водою, наносили її пальцями або за допомогою широкої пласкої щітки. У пізній період Едо бренд пудри для обличчя «Бен Сінзюку» (Bien Senjoko) користувався великим попитом завдяки серії рекламних зображень укійо-е — модного тогочасного мистецтва принтів.

Принт укійо-е із зображенням жінки, яка наносить пудру «Бен Сінзюку»

Контейнери для декоративної косметики і косметичне приладдя епохи Едо

Пігмент для рум’ян виготовляли з квітів сафлори й наносили на щоки, губи і нігті. Як і у випадку з пудрою, модним і вишуканим уважали легке нанесення, яке давало свіжий напівпрозорий колір. Пізніше шар косметики на обличчі потовщав і сафлоровий пігмент подорожчав настільки, що про нього почали казати «коштує своєї ваги в золоті».

Традиція чорніння зубів — жіночий обряд, пов’язаний з повноліттям і шлюбом ще з доби середньовіччя, — в середині епохи Едо утвердився як символ статусу заміжньої жінки: зуби починали чорнити напередодні весілля і робили це постійно в шлюбі. Також жінки після народження першої дитини зголювали брови.

Жінки вищих соціальних класів незалежно від шлюбу і наявності дітей повністю голили брови і малювали нові високо на лобі.

Зголювання брів і чорніння зубів було повністю заборонено в Японії 1870 року. Проте тільки після того, як від цих традицій 1873 року відмовилася імператриця Мейдзі, інші жінки поступово почали її наслідувати[11].

Японка епохи Мейдзі. 1900

Джерела фото:

https://www.pinterest.com/

https://commons.wikimedia.org

https://www.google.com.ua/

https://www.etsy.com/

Список використаних ресурсів і літератури:

Макіяж давнього Єгипту: http://www.historyembalmed.org/

Історія косметики: https://en.wikipedia.org/

Макіяж Давнього Китаю: https://ancientchinafashion.weebly.com/

Історія давньоримської косметики: http://www.beautifulwithbrains.com/

Історія давньогрецької косметики: http://curioustendency.blogspot.com/

История женщин на Западе / Под ред. Натали Земон Дэвис и Арлетты Фарж. — СПб.: Алетейя, 2008. — Т. 3: Парадоксы эпохи Возрождения и Просвещения

Закуска для короля, румяна для королевы. Энциклопедия средневековой кухни и косметики. — СПб.: Азбука-классика, 2008.

Історія косметики у ХVІІІ столітті: http://demodecouture.com/

Коути Катерина, Гринберг Кэрри. Женщины викторианской Англии. От идеала до порока. — М.: Алгоритм, 2013.

Історія макіяжу: http://glamourdaze.com/history-of-makeup

Історія макіяжу: https://vintagedancer.com/

Історія макіяжу: http://hair-and-makeup-artist.com/

Фемінізм і краса: дилема: http://www.feministezine.com/feminist/fashion/The-Beauty-Dilemma.html

Об’єктивізація у фемінізмі: https://plato.stanford.edu/entries/feminism-objectification/

Феміністський рух у 1960–1970-х: https://tavaana.org/

Мода 2000-х: http://the-toast.net/

Макіяж у Радянському Союзі: http://lazzo-fiaba.livejournal.com/, http://www.casual-info.ru/

Статистичні дані: https://www.statista.com/, http://people.com/, https://www.allure.com/, https://www.digitalsurgeons.com/

CNN: http://edition.cnn.com/

Independent: http://www.independent.co.uk/

Yahoo: https://www.yahoo.com/

BBC: http://www.bbc.com/

Bustle: https://www.bustle.com/

Buzzfeed: https://www.buzzfeed.com/

Cosmopolitan: http://www.cosmopolitan.com/