12 грудня, 2017

Як нами керує «міф про красу»

31 жовтня 2017
Наталія Сліпенко

Книголюбка. Організаторка феміністського літературного клубу «Літературні посиденьки». Книжкова блогерка. Активістка феміністичного руху. Прихильниця інтерсекційного фемінізму. Викладачка англійської мови.

Авторка аналізує основні ідеї книжки Наомі Вульф «Міф про красу», написаної 1990 року. Змінилося щось відтоді чи недосяжні ідеали краси досі суворо цензурують наші тіла, впливають на емоційне і психологічне благополуччя чоловіків і жінок та сповільнюють поступ гендерної рівності на планеті?

Як нами керує «міф про красу»

«Міф про красу» Наомі Вульф уперше вийшов 1990 року, згодом 2002-го книжку перевидано. Її схвалили такі видатні феміністки, як Жермен Ґрір, Ґлорія Стайнем і Бетті Фрідан. За словами авторки, «що більше юридичних і матеріальних перешкод долають жінки, то суворіше, важче і жорстокіше на нас тиснуть образи жіночої краси». У кожному розділі Наомі Вульф наводить свої міркування, доповнені моторошною статиcтикою, про те, як стандарти краси обмежують, утискають і руйнують життя жінок.

Водночас книжка далека від досконалості. Окремі науковиці критикували Наомі Вульф за використання статистики, яка не відповідає дійсності, зокрема в питанні анорексії, та за недопрацьованість досліджень загалом. Читачі й читачки були не в захваті від узагальнень, що їх Наомі Вульф робить по всьому тексту, від нелогічних порівнянь і загального настрою книжки. Більше відгуків можна прочитати на Goodreads.

Книжку написано в дещо незвичному публіцистично-художньому стилі: авторка дає волю емоціям і веде оповідь досить барвисто, метафорично, незважаючи на те, що це нонфікшн. Мене, скажімо, це відволікало від основних ідей, але впевнена, що є багато читачів і читачок, яким така пристрасна, гнівна риторика буде до вподоби.

Далі пропоную десять ідей із «Міфу про красу», що їх я визначила як найважливіші і найактуальніші сьогодні.

1. Міф про красу не стосується жінок. Він стосується чоловічих інституцій та чоловічої влади.

Міф про красу — це вимога до жінки відповідати нав’язаному їй ззовні стандарту.

На чому ґрунтується міф, — запитує Наомі Вульф, — звідки він походить? Розглянувши це питання з погляду сексуальної привабливості, еволюції, історії, вона доходить висновку, що вся так звана «природність» потягу до прекрасного, якою виправдовують міф про красу, фальшива. «Краса — це валютна система, як золотий стандарт», — пише авторка. — «Насправді вона складається з емоційної відчуженості, політики, економіки та сексуальної репресії».

У тій чи тій формі міф про красу існував завжди, але такого поширення набрав із розвитком мас-медіа. Це потужний інструмент, який реагує на поступ жіночого руху і сповільнює його, роз’єднуючи жінок та встановлюючи контроль над їхніми діями.

Парадоксальність міфу про красу полягає в тому, що тут зовсім не йдеться про те, щоб усі жінки були красивими. По-перше, неможливо, щоб усі відповідали нав’язаному, штучно створеному стандарту краси. По-друге, цьому стандарту неможливо відповідати взагалі, адже суперечливі вимоги, які диктує міф, «Залізна діва», як це називає авторка, засадничо недосяжні, і навіть ідеальна, канонічна красуня обов’язково знайде в собі так звані недоліки. Завдання міфу про красу, вважає Наомі Вульф, — відбирати у жінок цінні ресурси, які вони могли б витратити на куди продуктивніші речі.

2. Міф про красу впливає не лише на зовнішність жінки.


Ілюстрація Євгенії Олійник для Повага. Кампанія проти сексизму в українських ЗМІ та політиці

Хоча краса — це, здавалося б, лише один аспект життя, міф про красу працює на глибшому рівні, контролюючи чи не всі інші сфери — професійне життя, здоров’я, харчування, стосунки, секс.

У професійному житті, наприклад, жінка стикається з тим, що їй потрібно бути «доглянутою»; вона очікує, що її судитимуть не лише за її професійні здобутки, а й за те, який у неї вигляд. Суспільство, виконуючи роль зовнішнього цензора, постійно нагадує їй, що вигляд — важлива частина її роботи, набагато важливіша, ніж для чоловіка на аналогічній посаді, і якщо вона хоче досягти успіху, вона повинна дбати про себе.

Набагато гірший, мабуть, внутрішній цензор, який ні на мить не покидає жінку, котру захопив міф про красу. І наодинці з собою така жінка не припиняє думати про те, що вона мусить відповідати міфу, навіть якщо вона робить це несвідомо. Вона може завдати шкоди своєму здоров’ю надмірними харчовими обмеженнями. Вона не може розкритися в сексуальному житті, бо постійно переймається, чи відповідає її оголене тіло канонам. Міф про красу не відпускає її ні на мить.

3. У сучасній культурі тіло жінки не належить їй самій.

Якщо головною характеристикою жінки повинна бути краса, вона починає вірити в те, що її головна функція — естетично задовольняти інших. Ритуали краси, які вона виконує, не приносять жодного задоволення, мало того, вони часто дорогі, болючі і вимагають купу часу й енергії. Однак жінка продовжує вірити в те, що її тіло призначено для сторонніх спостерігачів. (Пам’ятаю, колись спілкувалася з дівчиною, яка щиро вірила, що вийти з будинку без макіяжу — це «неповага до оточення».)

Жінку, яка потрапила під владу міфу про красу, переконати не може ніщо, — пише Наомі Вульф. Навіть якщо її партнер любить її такою, як вона є, з усіма рисами, що їх міф про красу означує як «вади», вона швидше дослухатиметься до абстрактного суспільства / міфу, аніж до коханої людини, заради якої нібито і мала б це робити, згідно з тим самим міфом.

У розділі про релігію авторка навіть припускає, що міф про красу утворив сучасне віросповідання, де первородний гріх — не народитися смертним чи смертною, а народитися жінкою. Жіноче тіло за означенням недосконале, пише вона, тому від жінки очікують, що вона дотримуватиметься тих самих ритуалів і, як кожна вірянка, почуватиметься винною, якщо цього не робить.

4. Міф про красу розриває зв’язок між жінками.

Якщо згідно з означенням краси «вище» опиняється жінка, котра більше відповідає його вимогам, жінки починають ставитися одна до одної як до суперниць. До того ж, зазначає авторка, тут рідко йдеться про суперництво за якогось конкретного чоловіка — просто соціалізація жінок змушує нас думати, що ми конкурентки. У будь-якій ситуації внутрішній цензор, нав’язаний нам міфом, невпинно спостерігає за іншими жінками, порівнюючи їх із нами. Вона худіша чи товща? Які в неї ноги? Наскільки правильні риси обличчя? Нерідко можна почути навіть так: «Вона стільки їсть і ніколи не набирає вагу — ненавиджу її!». Що це, якщо не втілення роботи міфу про красу?

Таке ставлення до інших жінок означає, що нам буває важко співвіднести себе з жінками, яких ми не знаємо і не любимо на особистому рівні. Незнайомка для нас потенційно «небезпечна», аж доки не буде доведено протилежне. Чи не тому дехто з жінок уважають за комплімент фразу «ти не така, як інші дівчата»?

Крім порушення солідарності між жінками, міф руйнує зв’язки між поколіннями: якщо чоловіки в культурі відповідають за традиції, які можуть передаватися з покоління в покоління, сфера жінок — мода, яка постійно змінюється, а отже, ми відкидаємо те, чого наші матері могли би нас навчити. Наомі Вульф навіть припускає, що на підсвідомому рівні ми відкидаємо власних матерів, бо вони старіють, а отже, «програли» боротьбу за красу.

5. Від міфу про красу не виграє ніхто, крім індустрії краси.

У світі, де панує міф про красу, жодна жінка не виграє, жодна — наголошує Наомі Вульф. Жінка, котра нібито відповідає ідеалам, які їй нав’язують, звичайно, опиняється в дещо привілейованому становищі порівняно з жінкою, яка «занадто товста» чи «занадто потворна», але тільки частково. «Жінка, яка відповідає вимогам, не “виграє” — їй лише дозволяють заповнити собою контури Залізної діви», — пише авторка.

І справді, так звана «красуня», яка вписується в сьогоднішній канон «правильної» зовнішності, «виграє» лише поверхово. Вона змушена, з одного боку, постійно доводити свою серйозність, з іншого — сумніватися, чи може вона щиро вважати свої досягнення справжніми, чи їй це дісталося просто через зовнішність?

Навіть чоловіки, які, здавалося б, прагнуть бачити красивих жінок, програють. По-перше, опитування доводять, що різним чоловікам подобаються різні жінки, але вони вимушено стикаються з тим, що їхня кохана жінка, котру вони люблять за те, якою вона є людиною, і в котрій усе вважають ідеальним, постійно сумнівається в собі, прагнучи досягти ідеалу. По-друге, пише Наомі Вульф, індустрія краси вже зрозуміла, що чоловіки — це великий неосвоєний ринок, і міф про красу може будь-якої миті атакувати й самих чоловіків.

Виграє в цій ситуації лише так звана індустрія краси, яка щороку заробляє мільярди на експлуатації міфу (за словами авторки, індустрія схуднення заробляє 33 мільярди доларів щороку, а індустрія молодості — 20 мільярдів доларів). Очевидно, йдеться тут зовсім не про красу, а про маркетинг і гроші.

6. Міф про красу — це підміна понять.

Слова важать більше, ніж може здаватися. Часто успіх чи провал проекту залежать від того, як саме сформульовано ту чи ту ідею. Індустрія краси успішно цим користується.

По всій книжці Наомі Вульф наводить приклади того, як індустрія маніпулює словами і їхніми значеннями, щоб досягти контролю над жінками. Слово «краса» успішно пов’язано зі словом «молодість», щоб встановити і закріпити зв’язок між ними, який стосується лише жінок. Красива, отже, молода. Стара, отже, потворна. Цими викривленими фактами жінок спонукають купувати дорогі засоби «проти старіння», ніби старіння — це не нормальна частина життя кожної людини.

Цей термін теж втягнуто в міф про красу: щоб те, що відповідає недосяжному ідеалу краси, вважалося «нормою», вимогою, індустрія краси проголосила все, що йому не відповідає, «ненормальним», недоліком, дефектом. Сюди належать і розтяжки, і відвислі груди, і опуклий живіт, і мімічні зморшки на обличчі. Одразу ж з’являється і дискурс «природного / неприродного», який іноді проголошує речі, абсолютно протилежні дійсним природним чи неприродним тілесним явищам.

Ще одна маніпуляція — перенесення дискурсу краси на дискурс здоров’я. Контроль ваги жінок проголошується піклуванням про їхнє здоров’я, хоча всім відомо, що жінки переважно мають вищий відсоток жиру в організмі, ніж чоловіки. І ось раптом жир починає вважатися нездоровим. Коли проблеми зі здоров’ям у жінок і пов’язано з надмірною вагою, переконує Наомі Вульф, то це не через саму вагу, а через стрес від хронічних дієт і ненависті до себе.

7. Міф про красу шкодить здоров’ю, а часом і життю жінок.

Процедури, що їх жінки роблять заради «краси», шкідливі, а часом і смертельно небезпечні. Хоча минули часи корсетів і отруйних крапель для розширення зіниць, пластична хірургія і ліпосакція — лише окремі з численних процедур, які згубно впливають на організм і на які жінки, попри цю небезпеку, йдуть за покликом міфічного ідеалу. Наприклад, смертність при ліпосакції — майже одна на 5000 жінок, тоді як смертність від інших видів хірургічного втручання у США — один зі 100 000 випадків, — пише The Daily Mail.

Сама авторка задля експерименту поспілкувалася з пластичними хірургами, вдаючи із себе жінку, яка цікавиться ліпосакцією. Усі як один стверджували, що ризики від ліпосакції мінімальні, а про смерті, пов’язані з нею, їм нічого не відомо.

Відколи Наомі Вульф писала «Міф про красу», багато змінилося, зокрема, поширився інтернет, де можна знайти інформацію і відгуки про будь-які косметичні процедури й ухвалити рішення якомога зваженіше. Водночас тим більше лякає, скільки жінок ідуть на болючі й небезпечні процедури, навіть усвідомлюючи, які вони болючі та / або шкідливі для здоров’я. Попри критику вірогідності статистики в книжці, навіть зменшені в кілька разів цифри справляють гнітюче враження.

8. Краса сама по собі не шкідлива, шкідливі наслідки міфу про красу.

Наомі Вульф наголошує, що своєю книжкою вона в жодному разі не хоче закликати людей відмовлятися від поняття краси чи забороняти якісь практики краси, тим більше не має на меті стверджувати, що краса — це погано. Погані непомірно масштабні наслідки, які можуть очікувати на жінку, котра наважилася відкинути міф про красу. Погано те, що жінок змушують почуватися потворними, якщо вони не відповідають недосяжному ідеалу.

«Проблема з косметикою існує лише тоді, коли жінки почуваються без неї невидимими чи недостатньо гарними. Проблема з фітнесом існує лише тоді, коли жінки себе ненавидять, якщо ним не займаються. Коли жінка змушена себе прикрашати, щоб її почули, коли вона потребує “доглянутості”, щоб захистити свою ідентичність, коли вона голодує, щоб не втратити роботу, коли вона мусить бути привабливою для свого коханця, щоб мати змогу подбати про своїх дітей — саме в цьому полягає шкода від “краси”».

Якби міф про красу не діяв так глибинно, як він діяв на момент написання книжки і як він (у чомусь більше, у чомусь менше) діє нині, тоді можна було б говорити про справді вільний вибір того, що робити зі своєю зовнішністю.

9. Означення краси має бути поза конкуренцією, ієрархією і вільним від насильства.

Якщо не відмовлятися від поняття краси, яким же воно має бути? Наомі Вульф пропонує говорити про красу як про щось «поза ієрархією і насильством», щось таке, що зробить жінок щасливими, а не нещасними, як це тепер робить міф. «Чому задоволення однієї жінки має означати біль іншої?» — запитує авторка.

Якщо нинішнє ієрархічне означення краси передбачає, що жінка, ближча до того, що вважається красою в певному суспільстві, стає в чомусь ієрархічно вищою за жінку, яка до цього не така близька, і остання при цьому почувається нещасною, то ненасильницька краса — це усвідомлення того, що ми не мусимо змагатися одна з одною, і в кожної з нас своя унікальна краса, і краса однієї жінки зовсім не означає потворність іншої.

Чи може існувати означення краси, яке підтримує жінок? Звичайно. Наомі Вульф закликає повернути грайливість у те, як ми мислимо про красу. «Міф про красу шкідливий, і помпезний, і серйозний, бо від нього так багато, забагато залежить. [...] За міфом, це все — гра за життя, за сумнівну любов, за відчайдушну і нечесну сексуальність, і з відсутністю вибору не грати за чужими нам правилами».

Щоб змінити означення краси, треба зруйнувати ієрархію влади, пов’язану з цією красою. «Хто каже, що нам потрібна ієрархія? Я можу бачити красу там, де ти її не бачиш. Якісь люди мені здаються привабливішими, ніж тобі. То й що? Моє сприйняття не має жодної влади над твоїм. Чому краса має бути винятковою?»

10. Самим жінкам під силу зупинити міф про красу.

Хоча міф про красу побудовано за патріархальними принципами в патріархальному суспільстві, зупинити його можемо ми, жінки. Наомі Вульф пропонує насамперед відмовитися від суджень про зовнішність інших жінок, до яких ми схильні майже автоматично, перестати бачити одна в одній конкуренток і натомість почати дивитися одна на одну як на подруг і союзниць. Авторка також закликає критично ставитися до реклами продуктів, покликаних «робити жінок красивими», і зосереджуватися на задоволенні, сексуальності, розвагах, а не на красі. Чудовий підсумок порад зробила також Дженіфер Армстронґ на Huffpost.

«Жінка перемагає, даючи собі й іншим жінкам дозвіл їсти, бути сексуальною, старіти, носити комбінезон, пластмасову тіару, вечірню сукню від Balenciaga, оперний плащ із секонд-хенду, армійські черевики, повністю покривати своє тіло чи бути майже голою, робити що завгодно, що ми обираємо, ґрунтуючись на своїй власній естетиці чи відкидаючи її. Жінка перемагає, коли вона відчуває, що те, що кожна жінка робить зі своїм тілом — без примусу — це її власна справа», — пише Наомі Вульф.

«З чого почати? Будьмо безсоромними. Будьмо жадібними. Давайте прагнути задоволення. Уникати болю. Давайте вдягати, і торкатися, і їсти, і пити те, що нам подобається. Поважати вибір інших жінок. Прагнути сексу, який ми хочемо, і боротися проти сексу, якого ми не хочемо. Обираймо свої власні ідеали. А щойно ми проб’ємося і змінимо правила так, щоб наше відчуття власної краси було непохитним, оспівуймо цю красу, і наряджаймо її, і хизуймося, і насолоджуймося нею. [...] Наступний етап нашого поступу як окремих жінок, і жінок як спільноти, і жінок як мешканок наших тіл на цій планеті залежить від того, що ми вирішимо бачити, дивлячись у дзеркало. Що ж ми побачимо?»

31 жовтня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального? Вступ
Чи моногамніші жінки порівняно з чоловіками? Хто — жінки чи чоловіки — більше схильні до агресії? Чим пояснюється переважна присутність чоловіків у STEM-галузях? Різноманітні науки про людину цікавляться походженням гендерних відмінностей, водночас активно допомагаючи ці відмінності конструювати. Що ж є причиною — природа чи середовище, і чи не зменшуються «природні» нерівності внаслідок зрівняння соціальних умов? Відповіді — у кількох розділах оглядового тексту Олесі Бондаренко.
Макіяж: від примусу до самовираження. Ч.3. Від 1960-х років до сьогодення
Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? Розібратися з цим усім допоможе історія питання — від середини ХХ сторіччя до наших днів.
Макіяж: від примусу до самовираження. Ч.2. ХІХ — середина ХХ століття
Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? Розібратися з цим усім допоможе історія макіяжу у добу модерності.