295 
Дитячі садочки, школи, університети — ці місця формують людей, закладають думки і стереотипи, розуміння соціальних принципів і людей навколо. Для більшості ці інституції стають першим місцем соціалізації та знайомства з іншими. Важливо пам’ятати, що освіта — це соціальний інститут, і як будь-який інститут, освіта «гендерує» людей.
У навчальному процесі надзвичайно важливо уникнути сексизму, щоб, по-перше, не зневажати дітей, по-друге, не закласти в їхні голови стереотипи.
Дуже часто прояв і нав’язування гендерних стереотипів може відбуватися несвідомо. На це впливає відсутність систематичного статевого виховання, радянський спадок з його замовчуванням проблем і неприйняттям тих, хто відрізняється, навчальна програма, яка транслює стереотипи, та банальні жарти, що їх можуть відпускати вчителі в бік дітей або самі діти одне про одного, копіюючи поведінку батьків. Детальніше про такі випадки читайте в статті Софії Халік «Українська школа: культура згоди чи культура зґвалтування? Чи розповідали вам “про це” у школі?».
Згідно з пірамідою насильства, все починається з малого: від жартів і стереотипів до погроз і домагань, що пізніше може обернутися насильством. Тому так важливо не толерувати навіть ці найменші прояви сексизму у процесі навчання й викладання. Ми розберемо дієві поради на прикладі школи, а насправді це універсальні поради, які можна застосовувати (з невеликою кореляцією щодо віку) і в дитячих садочках, і в університетах, і в навіть у приватних творчих гуртках.
Порада 1. Будьте собою та розглядайте учнів і учениць як особистостей
Шкільні вчителі і вчительки часто стають другою рольовою моделлю для дітей, адже це інші дорослі люди, крім батьків, яким можна довіряти і які проводять поруч багато часу. Тому нерідко від того, як позиціонує себе вчитель чи вчителька, залежить не тільки навчальний процес, а й поведінка класу.
Дозвольте учням і ученицям довіряти вам і ділитися думками, не соромтеся висловлювати свої думки, головне — щоб це було з повагою до всіх учасників та учасниць навчального процесу. Не дозволяйте собі принижувати їх жартами, коментувати чиюсь зовнішність, усуньте стереотипний аналіз образів у книжках і навчальних матеріалах тощо. Інколи діти намагаються швидше вирости і скопіювати поведінку дорослих, щоб самим собі здаватися старшими. Якщо дорослий вдається до дискримінації і має з цього лише зиски, значить, це робитиме дитина, наслідуючи його чи її.
Приймайте дітей такими, як вони є. У них не буде абсолютно однакової поведінки й уніфікованих думок. Важливо створити сприятливе середовище, щоб кожен і кожна могли висловити свою думку, не соромлячись і не переймаючись тим, що його/її осудять.
Порада 2. Не підтримуйте дискримінацію і цькування
Навіть якщо ви не класний керівник чи керівниця, але помічаєте, що на когось із дітей спрямовано булінг, поговоріть про це. Організатор(к)и цькування повинні за це відповідати, але поговорити потрібно передусім із ними, після чого вже викликати батьків, якщо ситуація не вирішиться. Тому чи тій, хто зазнали цькування, потрібно надати допомогу. Найчастіше жертви насилля (а цькування — це теж насилля) не готові говорити про нього, вважають, що зможуть все вирішити самостійно, але дитяча психіка насправді ще не готова до цього і схожа поведінка оточення може дуже травмувати.
Інша ситуація в дитячих садочках: навряд чи можна говорити про спланований булінг дитини групою дітей, а водночас часто трапляється ситуація, коли слабшу дитину не беруть у спільну гру або ображають. У такому разі потрібно показати дітям, що всі вони рівні, а здібності в усіх різні, і слабші у фізичних іграх можуть краще малювати чи співати, і всі разом вони можуть цікаво провести час. Якщо ж фізичні нападки стають систематичними, замало вихователю/-ці пояснювати дитині, що така поведінка неприйнятна, — потрібно залучати батьків і дитячих психологів.
Мовчазне толерування — це теж підтримка дискримінації. Наприклад, часто можна почути: «та то ж діти, то вони так бавляться». Виникає ситуація, коли вчителі/-ки помічають, що когось із учнів або учениць дискримінують, ображають, можливо, навіть б’ють, але не звертають на це відповідної уваги, не бажаючи розбиратися, або, навпаки, не роблять зауваження за образливі жарти чи зневажливі прізвиська. Усе це толерує і підігріває насильство, даючи школяр(к)ам відчуття безкарности, що тільки погіршуватиме ситуацію.
Порада 3. Не нав’язуйте гендерні стереотипи
Заборона дівчатам приходити до школі в штанах, коментарі щодо кольору волосся чи макіяжу, жарти, мовляв, «навіщо вам учитися, однаково заміж підете», розподіл класу не за реальним рівнем знань, а за стáттю — усе це нав’язування гендерних стереотипів.
Їх і без того вдосталь у шкільній програмі. Наприклад, на трудовому навчанні досі можуть ділити клас на хлопчиків і дівчат, де хлопці займаються технічними моментами, роботою з деревом і металом тощо, а дівчата — шиттям і приготуванням їжі, хоча це вже не вимагається. Схожа ситуація з дисципліною «Захист Вітчизни», де для хлопців передбачено фізичну підготовку, знайомство з автоматами і видами зброї, а для дівчат — домедичну підготовку. Навіть на уроці фізкультури досі буває окреме шикування хлопців і дівчат та різні програми навчання. Усе це вже створює штучний розподіл та обмежений доступ до знань. Частина шкіл почала відмовлятися від цього, і це не перший, але дуже важливий крок до подолання сексизму в навчальному процесі.
У початковій школі, коли діти бігають у коридорі на перерві, часто можна почути: «Ну, чому ти бігаєш, ти ж дівчинка, хай там хлопці-бешкетники». Та це передусім діти, яким хочеться бігати і бавитися. Контролювати цей процес не з погляду безпеки, а з погляду поведінки відповідно до статі й гендеру — це нав’язування стереотипів. У середній і старшій школі, в період статевого дозрівання, такі моменти виникають дедалі частіше. Майже кожна людина, яка вже закінчила школу, може згадати ситуації, коли невиконання домашнього завдання хлопцями толерувалося, а дівчат за це суворо карали. Коли від дівчат вимагали ідеальних знань, водночас заявляючи, що вища освіта для них зовсім не обов’язкова. Коли нелюбов хлопця до математики була трагедією, а його любов до літератури воліли не помічати.
Важливо пам’ятати, що всі учні й учениці однакові і різні одночасно. Однакові за своїми правами — на навчання, знання, хобі й інтереси. Різні у проявах цих хобі й інтересів. Жодну людину не можна судити за її зовнішністю, і діяльність жодної людини не повинна визначати тільки її стать чи-то гендер. Так само як від цього не повинна залежати відповідальність за помилки і свою поведінку.
Порада 4. Не ігноруйте дискримінацію навколо
Мовчазне толерування дискримінації — це підбурювання до її дальших проявів. Ідеться не тільки про те, щоб зробити зауваження за таку поведінку, а про повсякчасну увагу.
Діти — хай вони в початковій школі чи вже підлітки в старшій школі — не ізольовані від соціуму. Вони так само споживають новини з телеканалів, гортають стрічку соцмереж, занурені в навколишні процеси. Якщо ви бачите, що якась подія спричинила активне дитяче обговорення, розберіть ситуацію разом. Якщо ситуація транслює якийсь стереотип, варто приділити увагу тому, звідки ростуть ноги такого стереотипу. Можливо, лідером чи лідеркою думок у класі є людина, чиї батьки теж заангажовані такими стереотипами. Можливо, схожу позицію діти бачили в книжках, мультфільмах, медіа. Стереотипи закріплюються на кількох рівнях, і тут немає однієї правильної відповіді, але кожний випадок вартий уваги.
Розповідайте історії, які спростовують стереотип замість неаргументовано заперечувати ці стереотипи чи повчати. Реальні люди справляють більше враження. Наприклад, якщо хтось уважає, що дівчата не створені для науки, можна розповісти про Марію Склодовську-Кюрі або Геді Ламар. Якщо хтось думає, ніби хлопцям не варто готувати їжу чи вміти робити щось творче власними руками, є незліченний перелік видатних художників і кухарів зі світовим ім’ям.
Порада 5. Не еротизуйте дітей і не толеруйте чужу еротизацію щодо них
Від дитсадків до університетів поширена практика конкурсів краси — на рівні окремої групи/класу і на рівні цілого закладу освіти. Під гаслом «Краса врятує світ!» або «Наші дівчата найгарніші» чи не щороку оцінюють, яка ж дівчинка найкрасивіша, хоча такі розважальні свята суперечать законодавству, а саме статті 21 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків». Згідно зі статтею, навчальні заклади забезпечують підготовку і видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки й чоловіка, та виховання культури гендерної рівности.
Не так часто, але трапляються конкурси для хлопчиків, де вони мусять доводити свою мужність і витривалість. У класичній програмі конкурсів для дівчат часто є дефіле не тільки в сукнях, а й у купальниках, що не є нормою.
Детальніше про сучасні сценарії таких конкурсів і чому їх варто позбутися хоча б на рівні освітніх закладів читайте в статті Олени Стрельник та Олександри Козлової «Шкільні конкурси краси: можливості чи обмеження?».
Соціальні мережі залишаються приватним простором дітей, контролювати їх можуть лише батьки, але часто буває, що батьки заблоковані або просто не в курсі, як дитина веде свої акаунти. Якщо ви звернули увагу, що неповнолітні учні чи учениці розміщують оголені фотографії або свої фото з надмірною еротизацією, якщо їм залишають коментарі із сексуальним підтекстом люди, набагато старші за них, спробуйте поговорити про це, якщо користуєтеся довірою цих дітей, або зверніться з таким проханням до класного керівника чи керівниці. Важливо не карати, особливо якщо це вже підлітки, котрі пізнають себе, дорослішають і прагнуть привернути увагу. Такий етап абсолютно нормальний у їхньому житті, але вони мають знати про ризики. Якщо приватна конфіденційна розмова неможлива, можна ініціювати лекцію для всіх або розповісти про соціальні проєкти, як-от STOP_Sexтінг.
Порада 6. Говоріть «про це»
Статева освіта в закладах освіти всіх рівнів — досі болісне й невирішене питання. Навчальні програми й окремі підручники транслюють стереотипи й упереджене ставлення, трапляються навіть зовсім шкідливі наративи про віктимну або провокативну поведінку.
Якщо діти запитують, відповідайте чесно. Якщо ви викладач або викладачка профільних шкільних дисциплін, які містять елементи статевого виховання, як-то біологія чи основи здоров’я, не уникайте тем, даючи їх на самостійне опрацювання. Багато батьків соромляться говорити про побудову взаємин між людьми чи анатомічні особливості та сподіваються, що діти самі якось дізнаються або вже знають, але важливо донести об’єктивну інформацію і дати можливість запитати.
Порада 7. Долучіться до проєктів, які говорять про проблеми
Періодично у школи приїздять ініціативні групи або представники/ці бізнесів з лекціями про менструацію. Наприклад, кілька років по школах їздили представниці бренду «Always» з інформаційно-освітньою програмою. Вони розповідали дівчатам, як збудовано їхнє тіло, як відбувається менструація, роздавали буклети з екземпляром їхньої продукції. Альтернатив цьому довгий час майже не існувало, а такі лекції були тільки для дівчат, мовляв, хлопцям ця інформація не потрібна.
Нині вже існує безліч соціальних проєктів, які мають експертів і експерток, готових спілкуватися з дітьми й підлітками. Такі теми — це дорослішання і статеве дозрівання, безпека в інтернеті й навколишньому середовищі, специфіка адаптації до умов війни тощо. Ви можете подати заявку до окремої експертки чи експерта або до соціального проєкту із запитом про лекцію. Крім того, що вони справді знаються на темі, часто, особливо коли ми говоримо про підлітків, поставити незручні питання людині, яку бачиш вперше і востаннє, простіше, ніж постійним учителькам і вчителям.
Порада 8. Проаналізуйте навчальні матеріали й підручники, якими користуєтесь
Звичайно, більшість навчальних матеріалів рекомендовано Міністерством освіти, але це не завжди гарантує їхню якість і відповідність сучасним реаліям. Прогляньте підручники наперед: чи є в них дискримінаційні матеріали або трансляція стереотипів. Позбуватися теми через наявність таких матеріалів не варто, але у вас буде час знайти, чим їх замінити. Якщо це старші діти, можна, навпаки, дати їм проаналізувати матеріал — що в зображеному не так. Це не лише сприятиме усвідомленню стереотипів і їх проявів, а й розвиватиме критичне мислення. У матеріалах і прикладах використовуйте різні сценарії й ситуації, щоб показати різні гендерні ролі.
Порада 9. Залучайте різних лекторів і лекторок
Якщо це школа чи університет, є можливість залучити до викладання інших людей. Це можуть бути запрошені гості з конкретної теми або блоку тем. Також можна використати записи лекцій, розміщені у відкритому доступі, — на занятті або дати на самостійне опрацювання. Суть не лише в тому, щоб краще розкрити тему, а й щоб познайомити учнів і учениць чи студентів і студенток з різними людьми, які транслюватимуть науково обґрунтовану думку. Хай які гендер, зовнішність, сфера наукових інтересів чи хобі — усі стають дорослими реалізованими людьми, у яких є право вибрати будь-яку діяльність.
Порада 10. Гендерно чутлива педагогіка
Насправді гендерно чутлива педагогіка апріорі містить усі перераховані вище пункти, але ми можемо виділити її окремо.
Переглядайте свої методи навчання й матеріали не лише на предмет наявности і вилучення гендерних стереотипів, а й з метою виховання загальної толерантности — рівного ставлення до людей іншої раси чи національности, до людей з інвалідністю чи психічними відмінностями. Встановлюйте чіткі правила поведінки від самого початку і не відступайте від них самі. Створюйте безпечний простір для обговорення будь-якої теми. Уникайте стереотипної мови і послуговуйтеся фемінітивами. Порадьте колегам і колежанкам тренінги з гендерної чутливости.
Важливо пам’ятати, що освіта — соціальний інститут, який є в житті кожної людини. Саме там формуються основні погляди на життя, уподобання й захоплення, стереотипи і відрази. Важливо будувати цей простір з повагою до всіх учасників і учасниць процесу, їхнє убезпечення й індивідуальність.
