4 жовтня, 2023

Феміністична солідарність без колоніалізму: п’ять тез

16 травня 2023
Поширити в Telegram
357
Ірина Дєдушева

Журналістка, СММниця «Гендер в деталях», феміністична блогерка www.instagram.com/irinadedusheva/

Ганна Гриценко

Авторка досліджень з гендерних студій та правого радикалізму, феміністка, перекладачка, редакторка сайту «Товаришка» (https://independent.academia.edu/GannaGrytsenko).

Пропонуємо вашій увазі п’ять тез із третього Феміністичного діалогу «Феміністична солідарність без колоніалізму», який відбувся в листопаді 2022 року. У діалозі взяли участь керівниця експертного ресурсу «Гендер в деталях» Тамара Злобіна та соціологиня й гендерна дослідниця Ганна Гриценко.

Короткі тези за результатами діалогу підготувала Ірина Дєдушева.

1. Думка, що фемінізм один і це саме західний фемінізм, — це прояв колоніалізму

З таким підходом стирається боротьба незахідних феміністок та інших жіночих рухів, які не відносять себе до феміністичних, як-от жінки Курдистану.

Про те, що західний фемінізм не охоплює потреби всіх жінок, свідчить історія. Наприклад, західний фемінізм першої хвилі — це про права білих жінок. Фемінізм другої хвилі — про розподіл домашньої праці в американського середнього класу. Про те, що в чорних чоловіків і жінок інша економічна ситуація й інші гендерні ролі, тоді ще не говорилося. Лише після 1970-х років почали досліджувати множинність жіночих досвідів і дискримінації.

Першими це усвідомили феміністки, які працювали з юридичними питаннями. Масив юридичних справ оприявнив, що чорних жінок не беруть на роботу, бо вони чорні й жінки, Тимчасом у чорних чоловіків і білих жінок таких проблем не виникає. Знадобилося майже сто років, щоб усвідомити існування множинної дискримінації за різними параметрами.

2. На той час фемінізм у США був внутрішнім рухом: він розглядав, як дискримінації відбуваються всередині штатів, і не зосереджувався на зовнішній політиці держави щодо інших країн

Нині західний фемінізм критикують за те, що він сприймає жінок із країн так званого третього світу в негативному ключі — там усі жінки бідні, нещасні, повністю залежні від своїх чоловіків. Спостерігається дещо зверхній погляд західних феміністок, зумовлений колоніальною оптикою.

Один із прикладів такої зверхности — ставлення до хіджабу. Звичайно, у твердженні, ніби жінка в хіджабі пригнічена, бо вона зобов’язана його носити і не може відмовитися, є певна логіка. Проте ситуації мусульманки в Ірані і мусульманки в Канаді відрізняються. Натомість західний фемінізм подає це однозначно в негативному ключі, не враховуючи контекст.

Або, наприклад, Ніра Ювал Девіс у розрізі теми про жінок і війну пише, що війна підсилює гендерні ролі. У нас же за дев’ять років війни ми бачимо навпаки — розквіт фемінізму. Дослідниця ж заявляє, що від античности і до ХХ століття скрізь усе відбувається однаково. У книжці є буквально один абзац про те, що може бути антиколоніальна боротьба і в ній жінки й чоловіки можуть боротися за визволення разом.

3. Колоніальні завоювання приносили західні гендерні ролі і стирали або придушували місцеві

Скажімо, в Індії не було гендерної бінарности до того, як туди прийшли англійці. Існував третій гендер, хіжра, це були біологічні чоловіки або іноді інтерсекс-люди, які виконували особливу роль. У них була зовсім інша гендерна роль, яка не вважалася варіацією чоловічої ролі, це була саме третя гендерна роль. Їх поважали, навіть сакралізували. Британці ж заявили, що існують лише чоловіки й жінки, і криміналізували та переслідували хіжра.

Про ці сюжети мало відомо, зокрема через колоніальну структуру знання. Академічний фемінізм розвивається в багатих університетах західного світу, а в інших регіонах у феміністок набагато менше ресурсів і можливостей. Критичний погляд може існувати хіба що в локальній спільноті.

4. Окремі тези західного фемінізму варто ставити під сумнів. Наприклад, про те, що феміністки повинні завжди виступати проти мілітаризму

Фемінізм у колонізованих народів часто переплітається зі здоровим націоналізмом, коли жінки дуже активно залучені до збройних рухів, як-от курдські жінки й українські. Після 2014 року були спроби запозичити цей західний дискурс в Україну. Якщо на момент свого формування цей корпус теорії був актуальний, це не означає, що він таким залишатиметься надалі.

Синтія Енло писала про мілітаризм на прикладі радянського вторгнення в Афганістан. Мілітаризм — це погано, якщо говорити про набір ідей країни-завойовниці. Теорію Енло можна використовувати при аналізі росії.

Із західного погляду, ми менш суб’єктні, ніж росіяни, і ще менш суб’єктні щодо Заходу. Цю зверхність зумовлено структурою розподілу ресурсів і влади у світі загалом. Є перший світ, який колонізував, є третій світ, який був колонізований, а є другий світ — це СРСР і країни Варшавського блоку — Центральна Азія, Центральна і Східна Європа.

5. Російський фемінізм, який за своєю природою теж колоніальний, вплинув на формування українського фемінізму

Частина українських феміністок вивчали західну теорію, а інші, особливо після появи інтернету, черпали інформацію з російського середовища.

Сучасний російський фемінізм охоплює кілька ідеологій. Є пропутінські феміністки, які підтримують політику Кремля; є ті, у кого простежуються імперіалістичні наративи; а ще є феміністичне «Антивоенное сопротивление». У цьому останньому русі феміністки намагаються рефлексувати колоніальну суть росії та здійснювати якусь прикладну допомогу Україні й підтримувати антивоєнний партизанський рух у своїй країні.

Узагалі, феміністична позиція росіянок далеко не завжди призводить до усвідомлення імперської позиції росії і її політик щодо народів, які проживають на території росії, і народів, яких вона прагне завоювати чи колонізувати.

Підсумовуючи, важливо зазначити, що для України й, зокрема, українського феміністичного руху важливе стратегічне завдання — формувати наукові осередки, кафедри гендерних студій з метою популяризації наукових знань про гендерну рівність. Нам треба показувати, що не все із західної феміністичної теорії працює в нашій країні. І, звичайно, треба відділитися від російського простору і їхніх наративів.

16 травня 2023
Поширити в Telegram
357
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Олена Шевченко про ЛГБТ+ активізм і фемінізм в Україні до та під час повномасштабної війни
Олена Шевченко — українська громадська діячка і правозахисниця, феміністка, ЛГБТ+ активістка. У правозахисті вже близько двадцяти років. «Гендер в деталях» розпитав Олену про її життєвий шлях, становлення, ЛГБТ+ активізм і фемінізм, а також про перспективи розвитку руху за рівні права в Україні.
Гендерна (не)рівність: під яким соусом її подають українські медіа в часи повномасштабної війни
Чи забули ми про гендерну рівність після початку повномасштабного вторгнення? Аналіз медійного ландшафту показує, що хоча певні суспільні теми витіснила воєнна тематика, усе-таки вони залишаються актуальними. Цей текст — результат соціологічного дослідження змісту медіа протягом року повномасштабної війни.
Невгамовна Монро: про новаторство, активізм і шоу-бізнес у 2000-х, війну і громадську діяльність сьогодні
Невгамовна Монро — трансгендерна людина, блогерка з більше як 82 тисячами підписниць і підписників в інстаграмі та майже 100 тисячами на ютубі. У минулому була телеведучою, а також drag queen. «Гендер в деталях» розпитав Монро про її минуле, довоєнне життя, шлях у шоу-бізнес та виклики, з якими їй довелося зіткнутися до і після 24 лютого 2022 року.