513 
У діалозі взяли участь редакторка інформаційного агентства «Соцпортал», активістка громадської організації «Соціальний рух» Альона Ткаліч та кандидатка соціологічних наук, співредакторка журналу «Спільне» Оксана Дутчак.
Короткі тези підготувала Яна Радченко.
1. Доглядова праця — це про розвиток людей та турботу про їхній фізичний і психологічний стан
Коли питання стосується доглядової праці, то йдеться про людей, які частково чи повністю не можуть потурбуватися про себе самі. Переважно це маленькі діти, люди літнього віку, люди з захворюваннями чи інвалідністю.
Доглядова праця охоплює такі аспекти економічної сфери, як безпосередній догляд, медицина, соціальна робота і почасти освіта. Це також складник репродуктивної праці. Існує частково правдиве уявлення, що репродуктивна праця — це про дітонародження. Насправді сюди входить вся та праця, яка відтворює нас як біологічних і соціальних істот. Ще репродуктивну працю часто представляють як щось особисте, потрібне лише людині і її сім’ї. А проте це не «приватна справа», бо вона має першочергове значення для функціонування спільнот і суспільства взагалі.
Доглядова праця натуралізується і дуже гендерована. На світовому рівні дослідження показують, що жінки порівняно з чоловіками виконують удвічі більше домашньої праці і вчетверо більше праці, яка стосується догляду за дітьми. Ця праця не вважається роботою, бо нав’язується з дитинства як жіночий обов’язок. Однак велике значення мають не лише виховання і гендерні стереотипи, а й матеріальна реальність, зокрема питання неоплачуваної відпустки по догляду за дітьми.
2. Чимала частина українських біженок наразі не може працювати за фахом
Основний бар’єр для працевлаштування — мова. У таких країнах, як Німеччина, де існують дуже суворі правила працевлаштування, жінкам спершу доведеться пройти процедуру підтвердження кваліфікації або перекваліфіковуватися. Відтак їхній диплом чи досвід роботи, отримані в Україні, можуть не мати значення при працевлаштуванні за кордоном.
Багато жінок через повномасштабну війну евакуювалися з України до країн ЄС, відповідно велика частина з них працевлаштується і якась частина отримає гідну, добре оплачувану роботу. Більшість же однаково працюватиме на тих роботах, де у європейських країнах працюють мігрантки. Йдеться про доглядові сектори, сферу торгівлі, побутових послуг тощо.
Водночас біженки з України отримують певну матеріальну допомогу, тому подеколи обирають не влаштовуватися на низькооплачувану роботу, де не потрібне знання мови, а приділити час її вивченню, щоб згодом знайти більш високооплачувану пропозицію. Таку можливість вони мають лише в окремих країнах, як-от Німеччина, де їм надають доволі високий рівень соціальної підтримки і можливостей інтеграції.
Слід розуміти, що європейський ринок праці радикально не зміниться, навіть попри те що туди приїхала чимала кількість українок з вищою освітою.
3. Через війну умови життя змінилися, і система нерівности розпалася на класичні ролі: жінка рятує дітей, а чоловік іде на фронт
Це свідчить про те, що матеріальні умови мають велике значення в питанні гендерних ролей і рівних прав.
Закордонні медіа писали про те, як заборона виїзду чоловіків вплинула на рішення жінок залишатися в країні. Особливо коли йдеться про жінок з маленькими дітьми, то страх втратити підтримку чоловіка чи страх опинитися самій за кордоном стримав їх.
Водночас додаткові доглядові обов’язки призводять до того, що багато жінок залишаються в небезпечних місцях, скажімо, через неможливість покинути родичів літнього віку чи з інвалідністю.
Один з умовних плюсів заборони виїзду для чоловіків — те, що чимала кількість жінок змогла позбутися аб’юзивних стосунків і вивезти дитину без дозволу партнера. У мирний час це було неможливо. Так окремі жінки змогли врятуватися не лише від війни, а й від домашнього насильства.
4. У переважній більшості випадків українські біженки за кордоном знайомляться через лінію спільного контексту й доглядової праці — у держустановах, місцях компактного проживання, на дитячих майданчиках та в школах
Такі знайомства відбуваються, зокрема, завдяки відсутності мовного бар’єру. У жінок також близький досвід і умови, де легко одна одну розпізнати: місця знайомств часто пов’язані з облаштуванням і доглядовою працею. Наприклад, у чергах у різних соціальних установах, у гуртожитках, куди заселяють українок, через школи й гуртки для дітей тощо.
Крім того, спілкування відбувається в місцевих групах, де жінки займаються пошуком різноманітних послуг або просто пропонують познайомитися і разом гуляти з дітьми в певному районі міста.
Існують також випадки, коли жінки з інших країн — місцеві чи мігрантки — приходять на допомогу українкам не як біженкам, а як жінкам, яким потрібна допомога. Подекуди вони можуть організовувати активності для українських дітей чи навіть узяти до себе чужу дитину на кілька годин, щоб її мама змогла відпочити чи зайнятися власними справами.
Поряд із також жіночою солідарністю і взаємопідтримкою багато значать самотурбота і самопіклування, і ці процеси важливі з погляду фемінізму. Жіночі потреби часто недооцінені і нібито менш важливі. Ці проблеми нав’язуються саме через гендерну соціалізацію, а в біженстві додатково поглиблюються об’єктивними умовами — браком часу й ресурсів на сон, відпочинок, хобі тощо. У результаті багато жінок стикаються з фізичними й психологічними проблемами, з якими не можуть упоратися, особливо якщо не змогли знайти мережі взаємопідтримки в чужій країні.
5. Для подолання прогалин, які існують у доглядовій праці в Україні, слід працювати над зміною пріоритетів
Це стосується не лише повномасштабної війни, а й усього, що відбувалося до неї. Нині в чергових програмних документах про майбутню відбудову немає жодної нової інформації: на порядку денному та сама оптимізація, надання соціальних, медичних, освітніх «послуг».
У 2014 році існували ті самі проблеми, але в меншому масштабі. Проте вже тоді в суспільстві заговорили про політику жорсткої економії: головне завдання — макроекономічна стабільність, а дефіцит державного бюджету має бути мінімальним. У такому випадку зазвичай ідеться про скорочення видатків у соціальних секторах, тому що без цього всі нібито зможуть обійтися. Доглядова підтримка стає ще більш «приватною» справою — сімей, а отже, переважно жінок.
Наразі радикальних змін не відбувається. Однак є інший практичний вимір, адже що довше триває війна, то більше зростає частка жінок-біженок і їхніх дітей, які інтегруються за кордоном. Нині там є проблема з вивченням мови, місцями в садочку, але за якийсь час багато хто ці проблеми подолають і вирішать і матеріальні умови (або їх відсутність) матимуть велике значення в ситуації вибору — повертатися чи залишатися.
У контексті відбудови повернення не є другорядним. Зокрема, зважаючи на той факт, що у нас уже тепер демографічна криза. Поки що вона транзитна, адже після війни повернеться чимала частка українців і українок. Питання доступу до якісної доглядової інфраструктури в Україні може бути дуже важливим, коли вони постануть перед вибором — залишитися в країні, яка їх прийняла, чи повернутися додому.
