1 квітня, 2023

П’ять тез про український фемінізм під час війни: виклики та здобутки

30 січня 2023
Поширити в Telegram
242
Олена Стрельник

Докторка соціологічних наук, гендерна дослідниця, авторка книжки «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології» («Критика», 2017).

Ірина Дєдушева

Журналістка, СММниця «Гендер в деталях», феміністична блогерка www.instagram.com/irinadedusheva/

Пропонуємо вашій увазі п’ять тез із другого Феміністичного діалогу «Український фемінізм під час війни: виклики та здобутки», який відбувся в листопаді 2022 року.

У діалозі взяли участь соціологиня, докторка соціологічних наук, гендерна експертка Олена Стрельник та координаторка програми «Гендерна демократія» Фонду імени Гайнріха Бьолля, бюро Київ–Україна Галина Котлюк.

Короткі тези за результатами діалогу підготувала Ірина Дєдушева.

1. Отримання Україною статусу членкині Європейського Союзу може стати запобіжником від консервативного відкочування суспільних настроїв

Водночас у площині культурних змін бачимо посилення традиційних уявлень про жіночі й чоловічі ролі. Наприклад, флешмоб Лесі Нікітюк #краса для ЗСУ, у якому жінки «мали потішити чоловіків своєю красою», викладаючи в соцмережі свої фото (додаймо сюди скандальний еротичний календар «5 каналу» «на підтримку ЗСУ». — Редакція). На противагу йому в медіа з’являються якісні матеріали, зокрема про жінок-військовослужбовиць. Проте від заголовків на зразок «Берегиня з автоматом» ЗМІ поки що не відмовилися.

Щодо чоловіків, то, наприклад, переселені чоловіки ділилися досвідом, коли їм відмовляли в житлі, бо від них очікують, що вони захищатимуть країну, а не перебуватимуть у безпеці.

Існує пересторога, що однією з перших дасть консервативну відповідь на виклики війни система освіти. На уроках захисту Вітчизни знову можуть навчати хлопців стріляти, а дівчат — перев’язувати рани тощо.

Слід очікувати погіршення в структурній площині, тобто в зміні становища жінок як групи. Уже тепер з’являються петиції про заборону абортів. Вони навряд чи потягнуть за собою політичні рішення, бо в нашій країні великі здобутки гендерної рівности і потужний жіночий рух, але пильність однаково втрачати не можна.

2. Жінки нині стикаються з безліччю викликів, надалі кількість труднощів може зростати

Війна кинула виклики для всіх жінок. Можна говорити про певні макротенденції, які різною мірою стосуються всіх жінок.

Наприклад, слід очікувати загострення проблеми фемінізації бідности. Вона була й раніше, а тепер стане ще відчутнішою. Серед причин — проблеми з доглядовою інфраструктурою, тобто брак дитячих садочків, перехід на онлайн-навчання, зміщення на жінок тягаря репродуктивної праці. Наразі розклад життя жінок, крім графіків закладів освіти й інших структур, залежить ще й від наявности електрики. Відтак знижуватиметься рівень жіночої зайнятости. Крім того, скорочується заробітна плата в держсекторі, де кількісно працює більше жінок.

Друга проблема — домашнє насильство. Його причинами може стати стрес через воєнні події і їхні наслідки. Пам’ятаймо і про повернення військових із зони бойових дій. Якщо держава не працюватиме з цим, може загостритися домашнє насильство в родинах колишніх військових.

Третя проблема — вплив жінок на ухвалення рішень. Нині ми спостерігаємо, як він зріс у межах родини, якщо, скажімо, жінка переселилася з дітьми і всі рішення може ухвалювати одноосібно. Тимчасом гендерний досвід і очікування чоловіків, які залишилися вдома, можуть не змінюватись.

Важливу роль сьогодні виконують жінки-волонтерки, активістки, громадські діячки, соціальні працівниці на рівні ухвалення рішень на місцях. Проте на рівні формальних рішень військово-цивільної адміністрації чи регіону, особливо в зоні бойових дій, голоси жінок стишуються. Гучніше лунають голоси тих, у кого є воєнний досвід.

3. Хвиля переміщення за всю історію міграцій у Європі найбільш гендерована

90 % переміщених за кордон осіб — жінки, часто жінки з дітьми. Там вони стикаються з певними проблемами. Доля всіх мігранток/ів — зниження позиції. Виникає ситуація, коли людина, яка інвестувала у свою освіту і здобуття професійних навичок, мусить працювати за іншою спеціальністю або займатися некваліфікованою працею. Можна припустити, що одна з причин цього — Європа не готова сприйняти українок як освічених жінок із високою кваліфікацією.

Ще одна проблема — менеджмент життя родини може триматися на одній особі, бо жінки часто виїжджають за кордон самостійно. Це викликає труднощі, але водночас це вікно можливостей для змін себе. Жінки можуть переосмислити себе, дехто вже зрозуміли, що їхні шлюби не важливі для їхнього становлення, відтак зросла кількість розлучень. Що буде далі, коли ці пари возз’єднаються, поки що невідомо.

4. Для жінок військова служба — право, для чоловіків — обов’язок

І це може стати викликом для фемінізму. Уже тепер звучить багато критики, мовляв, чому феміністки не займаються цим питанням. Ми розуміємо, що наявний устрій — наслідок рішень і політик чоловіків. Проте це все-таки привілейована позиція жінок за ознакою статі. Поки що немає відповіді, як комунікувати на цю тему, так само немає відповіді на питання, як це змінити.

Якщо говорити про мобілізацію жінок, то пропозиція «зробимо як в Ізраїлі» — це спроба відшукати прості відповіді на складні питання. Адже Ізраїль будував систему гендерно-чутливої призовної армії із залученням великої кількости ресурсів десятиліттями! Порівняно з 2014 роком становище жінок в армії набагато покращилося, але водночас ми лише тепер почали шити жіночу військову форму, і то з ініціативи громадських організацій. Якщо ми хочемо створити армію, як в Ізраїлі, нам треба змінити оптику, переглянути світогляд, змінити весь устрій, а це нелегко.

Ще одне питання виникає: якщо уявити, що жінкам заборонили виїзд і зобов’язали служити, що буде з дітьми, коли їхніх батьків мобілізують одночасно? Тому не можна говорити про реформу армії без урахування гендерованости інших суспільних інститутів.

5. У відбудову країни потрібно впроваджувати феміністичну оптику й гендерний підхід. Це потрібно для побудови кращого суспільства

Жіночі організації нині активно залучені в досягнення перемоги та підтримку жінок. Однак питання в тому, наскільки цей внесок видимий і наскільки він допоможе легітимізувати наші політичні вимоги.

Легітимність і сила голосів у післявоєнній Україні конструюватимуться на підставі вагомости внеску в перемогу. Якщо людина воювала, вона матиме більше політичної й символічної ваги, і це, як правило, чоловіки.

Як позиціонувати феміністичний рух так, щоб гострота порядку денного прав жінок не втратилася? Це поки що основний виклик і питання, на яке нам треба шукати відповіді.

30 січня 2023
Поширити в Telegram
242
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Життєві уроки українських лідерок, яких вбила Росія
Втрата кожної лідерки, вбитої Росією, – це не лише втрата людини з її історією. Це втрата ниточок звʼязків і підтримки, які вміли сплести ці жінки, це втрата для спільноти, яка гуртувалася навколо цих жінок, зрештою, – це втрата для культури лідерства. Ми все ще можемо вчитись у цих жінок: служінню, сміливості, системності, відкритості до нового. Бо в кожній з цих історій можна почерпнути безцінний і складний урок жіночого лідерства. Хай памʼять робить нас сильнішими.
Наталія Вишневецька: «Допомога має бути феміністичною — такою, що залучає потенціал людини, а не робить все за неї»
Наталія Вишневецька про захист прав жінок під час війни, а також роботу над видимістю жінок в Україні та за її межами.
Наталя Селюкова: «Якщо не підтримати жінок зараз, то далі буде складніше»
Наталя Селюкова про підготовку жінок до відбудови України.