1355 
Не підкажете часом, коли канонізують Джонні Деппа? Я залюбки причащуся попкорном, спостерігаючи за вівтарем, на якому мироточитиме глянцева ікона патріархального мученика епохи кенселінгу й «нової етики». На словах «нова етика» є велика загроза блювотних позивів, тож від попкорну доведеться-таки відмовитись.
Недавно я відвідала захід на тему домашнього насильства. Черговий «круглий стіл», де спікерки озвучували приголомшливі цифри, скільки жіночих доль обертаються трагедіями через особливість нашого суспільства. Суспільства, яке так комфортно уживається з насильством проти жінок, що кожна третя стикалася з його проявами. Посеред дискусії слово взяв єдиний присутній чоловік. І я знову потягнулася по уявний попкорн, бо заговорив він про наклепи — «супутню проблему гендерно зумовленого насилля». Даю вам одну спробу, щоб угадати, хто в його промові уособлював цю «страшну суспільну біду». Правильно, Джонні «жертва нової етики й агресивних феміністок» Депп.
Ембер відсудила в Джонні компенсацію за насилля. Джонні програв суд таблоїду, який назвав його аб’юзером. Однак потім виграв, але вже іншу судову справу: Ембер витратила гроші не на доброчинність, як обіцяла, а на бозна-що. Це поверховий переказ голлівудської епопеї, яку всі охочі можуть трактувати на будь-який лад. Чоловік на «круглому столі», наприклад, інтерпретував юридичні бентеги колишнього подружжя як «наклеп — інший бік медалі». Медаль — це, звичайно, «нова етика». Це словосполучення теж вимагає нашої пильної уваги.
«Новою етикою» називають толерантне ставлення до дискримінованих груп. Чим не догодила звичайна етика, яка трансформується залежно від історичного контексту? Як казала моя бабця, «з ким гулятимеш, від того й зачухається». Термін «нова етика» якщо не зародився, то набрав неабиякої популярности в Росії. Він блукає російськомовним простором як назва для правозахисних тенденцій Заходу. Позаяк українці досі споживають російський контент, у наші соцмережі мігрувала й «нова етика». І чухається вона, як правило, у колективній маячні про «оббреханих великомучеників».
Етика — це суспільна мораль. Вона оновлюється з кожним поколінням. До правил сучасної етики доклалися феміністки. Це сталося тому, що попередні покоління жінок вибороли для наступниць право брати участь у публічній діяльності, з’являтися на людях без супроводу чоловіка, голосувати, володіти майном і працювати. Чи означає це, що нинішні жінки мають ті самі права, що й чоловіки? Навряд. Вони володіють набагато меншою кількістю ресурсів і набагато частіше стають жертвами насилля. Як ви розумієте, не з боку одна одної. Тому говорити про рівноправ’я ще зарано. Нинішні жінки мають більше прав, ніж жінки минулого, але менше, ніж нинішні чоловіки. Тому боротьба триває. Як на смартфон час від часу приходять оновлення, так і етика з кожним поколінням змінюється, вбираючи в себе актуальну для історичного контексту повістку. У ХХІ столітті жінки намагаються артикулювати немислиму, революційну істину — «З нами так не можна!». Якщо я вас заплутала і ви питаєте, до чого тут Джонні Депп, запасіться дещицею терпіння — і повернімося до уявного попкорну. Обіцяю, я все поясню!
За даними ООН, кожна третя жінка у світі зазнавала насильства. Найчастіше насильниками стають не маніяки з програм «Магнолія-ТВ», а партнери, знайомі і родичі. Жінкам не вірять. Жінок обвинувачують у тому, що вони самі «спровокували агресора». Жінок, які наважуються говорити про знущання, маргіналізують. Над жінками насміхаються. Як наслідок, більшість жертв зґвалтування не звертається в поліцію, бо не вірить у справедливість.
Насильство — це не те, що відбувається з якимись «неправильними» жінками. У групі ризику всі, навіть жінки з високим соціальним статусом і доступом до публічности. Пригадайте лишень церемонію вручення кінопремії «Оскар» 2003 року. Ведучий, оголошуючи номінанток, назвав їх жінками, які більше не повинні вдавати, ніби Гарві Вайнштайн їх приваблює. Люди, яким цей жарт видався смішним 2003 року, 2021-го пишуть обурені коментарі про оскаженілих феміністок під новинами про культуру скасування. Століттями жінок ґвалтували і домагалися, і всім було байдуже. Та щойно суспільна мораль почала гостро на це реагувати, з’явилася армія свідків «невинних Джонні Деппів».
Я дивлюся на чоловіка, який на «круглому столі» про насилля заговорив про наклепи і оббреханих мужчин. Я спостерігаю за коментаторами, які обурюються: «де, в біса, презумпція невинуватости?» І благаю поставити нарешті крапку в цих плачах за колективним Джонні Деппом.
Я не знаю, чи винен конкретний Джонні Депп, Кріс Нотт або Кірк Дуглас (можете на власний розсуд продовжити перелік обвинувачуваних акторів-красенів, які розплачуються кар’єрою через недоведені в суді обвинувачення в домаганнях і насильстві). Я не юристка і не знайома особисто з підозрюваними. Я тільки знаю, що патріархат догрався. Саме так. Відомих і впливових чоловіків «кенселять» не тому, що феміністки збожеволіли, а тому що патріархат догрався. І просто зараз я борюся зі спокусою написати ці два слова капслоком.
Жінкам століттями не вірили. І не вірять досі. Героїні мого сюжету з видертим волоссям («він волік мене по сходах, але я мовчала, щоб не розбудити дітей») родичі радили пробачити кривдника. Дівчинці, яку в Кривому Розі зґвалтував учитель на випускному вечорі, педагоги радили не псувати йому життя (кримінальна справа, до речі, досі не зрушила з мертвої точки). У спільнотах фейсбуку жінки питають, чи треба їм платити штраф, коли викликають поліцію, бо чоловік б’є. За даними Національної поліції, більше як 90 % жертв домашнього насильства — жінки.
Коли етичні норми поступово трансформуються, щоб захистити тих, кого систематично упосліджували, моя любов, підтримка й емпатія належать дискримінованій групі, а не Джеку Горобцю. Зрозумійте мене правильно: людство покоління за поколінням дозволяло знущання над жінками. І тепер, коли це питання порушується, ми стикаємося з опором і відсутністю емпатії до постраждалих.
Я не стежу за юридичними деталями голліварів між колишнім подружжям Депп — Герд. Однак я стежу за реакцією моїх співвітчизників на ці новини в соцмережах. І мене лякають усі ці голосіння про «божевільний кенселінг» і «нову етику». Знаєте, чому? Бо якби все співчуття, яке отримує колективний «Джонні Депп», ми спрямували на постраждалих жінок, світ був би кращим місцем. Проте до останніх ми так звикли, що вони — просто «кожна третя» в статистиці ООН. Тому ми ставимо в центр дискусії про етику ХХІ століття «скаліченого» Джонні Деппа, а не «кожну третю». Я дивлюся на цей вівтар псевдомучеників і думаю про мільйони скривджених, яким ніколи не приділяли стільки уваги.
Під час «круглого столу» правозахисниці, які ще кілька хвилин тóму озвучували страшні цифри з поліційних протоколів, перемкнулися на «проблему», яку артикулював чоловік (і за сумісництвом шанувальник творчости Джонні Деппа). Не те щоб я збиралася мірятися уявними вівтарями, де на одному «мученики нової етики», а на іншому — зранені патріархатом жінки. Однак тієї миті я хотіла закидати його попкорном, не дочекавшись фінальних титрів.
