556 
«Та що це таке, чому я повинен грати за жінку? Що це за дискримінація?!» Такі претензії можна почути, коли виходить будь-який фільм, серіал чи гра, у якій жінки не виконують роль предметів інтер’єру. Білі гетеросексуальні чоловіки скаржаться, що вони стали пригнобленою категорією, адже всюди показують не тільки їх.
От раніше знімали! Усі головні герої — чоловіки, а жінки, якщо і є, то існують тільки як «винагорода», сексуальна декорація чи обслуга. Ото було класно!
Якщо серйозно — навіщо потрібна представленість різних категорій людей у масовій культурі? Якщо коротко — щоб їх бачили, а отже, враховували їхні потреби.
Коли переглянути популярні фільми минулого і початку цього століття, здається, що більшість людей на планеті — білі гетеросексуальні чоловіки. Тільки з ними відбуваються якісь пригоди, тільки вони можуть урятувати світ, решта ж існує як доповнення. Тому весь світ підлаштовується під них, і то не тільки на екрані.
Представленість має значення. Наприклад, чи могли ви в дитинстві подумати, що білих європейців кількісно не найбільше у світі? Я цього не знала, бо вузькооких і темношкірих людей бачила тільки як виняток.
Те саме стосується представників і представниць ЛГБТ+ спільноти в кіно. ЛГБТ-персонажі й персонажки викликають багато критики, мовляв, навіщо пхати їх усюди. А я вам скажу: бо якщо вони не будуть достатньо представлені в масовій культурі, серед зірок, політиків, лідерів думок, здаватиметься, що їх і не існує. А немає людини — немає потреб.
«Ой, які там права, займайтеся вдома під ковдрою чим захочете», — так легко сказати про десяток людей, але не про десятки мільйонів, які теж хочуть спокійно й відкрито сходити на побачення в кіно, пообійматися на заході сонця чи одружитися, щоб мати законні права щодо медичних рішень, спадку тощо.
Та якщо ЛГБТ+ люди — це справді меншина, то жінки аж ніяк. Співвідношення жінок і чоловіків у світі майже однакове, але коли проаналізувати масову культуру, здається, що чоловіків більше і їхні потреби важливіші. Не забуваймо, що фільми, серіали, книжки, ігри не лише показують реальність, а й формують її.
Недавно я дізналася про поширене явище під назвою «принцип Смурфетки», названий на честь героїні «Смурфиків». Суть його в тому, що в повністю чоловічий склад персонажів заводять одну жінку, часто стереотипно зображену, як-от Пенні в перших сезонах «Теорії великого вибуху», Жасмін в «Алладині» чи ще безліч прикладів. Такий розподіл чітко показує: чоловіки — центральні й типові, жінки — периферійні й відрізняються від групи. Чоловіки — головні, жінки існують тільки відносно чоловіків. Чоловіки — люди за замовчуванням, жінки — відхилення від норми.
Наслідки цього докладно описано в книжці Керолайн Кріадо Перес «Невидимі жінки» — коли чоловічий організм, досвід і спосіб життя взято за норму. Кілька прикладів: жінкам рідше вчасно діагностують інфаркт міокарда, тому що його симптоми у чоловіків і жінок відрізняються, і лікарі переважно вчать «чоловічі» симптоми як типові. Окремі ліки взагалі не тестували на жінках, а від побічних ефектів жінки страждають частіше, ніж чоловіки.
Ще один банальний приклад — туалети. Зазвичай у публічних місцях однакова кількість жіночих і чоловічих туалетів, але жінкам треба в середньому у 2,3 рази більше часу на відвідування вбиральні, ніж чоловікам, тому черги в жіночі туалети стали мемом. Це не рівність, а її імітація.
Нормою вважається не мати менструації і тим більше не відчувати болю й дискомфорту від неї. Ніхто не буде підлаштовуватися під твої особливості, терпи. Норма — не народжувати, тому тих, хто може народити, ми не будемо брати на роботу. Норма — це навіть робити піаніно під типовий розмір рук чоловіків, через що піаністки на 50 % частіше страждають від болю і травм кисті, ніж піаністи. Почитайте цю книжку, дізнаєтеся ой як багато цікавого.
Так от, рівність — це не коли все зроблено під чоловіків, а якщо вам, жінки, щось не подобається чи не підходить, то ви «слабка стать», тож сидіть і не висовуйтесь. Рівність — це враховувати жіночі потреби, прийняти те, що вони можуть відрізнятися від чоловічих, і не сприймати їх за слабкість. А ще — показувати жінок і їхні реальні потреби в кіно.
Я не хочу виборювати своє місце в чоловічому світі. Я хочу, щоб світ належав мені так само, як і чоловікам. Я хочу дивитися на жінок у масовій культурі і щоб це не сприймалося як відхилення. І хочу, щоб мої потреби й особливості були просто потребами й особливостями, а не вадами, які можна використати проти мене тільки тому, що я не чоловік.
