50 
В умовах воєн та криз питання фемінізму набуває особливої актуальности, оскільки такі періоди створюють нові виклики для жінок: від обмежених можливостей для розвитку до різних форм насильства та навіть феміциду. В такі моменти фемінізм стає ще більш важливим елементом боротьби за рівність та справедливість. Сталий розвиток є тим шляхом, який допомагає досягти не лише відновлення після війни, а й побудови сильнішого, більш інклюзивного суспільства в майбутньому.
Сталий розвиток — це концепція, яка передбачає задоволення потреб сучасного покоління без шкоди для можливостей майбутніх поколінь. Це комплексний підхід, що поєднує економічний розвиток, соціальну справедливість та екологічну стійкість. У світі, який стикається з численними викликами – від зміни клімату до економічних нерівностей, сталий розвиток стає не просто бажаним, а необхідним напрямком дій для всіх країн і суспільств.
У 2015 році Організація Об’єднаних Націй (ООН) прийняла Цілі сталого розвитку (ЦСР), які містять17 взаємопов’язаних цілей, спрямованих на подолання глобальних проблем до 2030 року. Серед них боротьба з бідністю, забезпечення якісної освіти, збереження екосистем, забезпечення гендерної рівности та інші. Ці цілі стали універсальним планом дій для всіх країн незалежно від їхнього рівня розвитку.
Україна як членкиня ООН ратифікувала ці цілі та взяла на себе зобов’язання щодо їх імплементації. Уряд країни розробив Національну стратегію сталого розвитку, яка передбачає інтеграцію ЦСР у державну політику, законодавство та програми розвитку. Однак імплементація цих цілей потребує комплексного підходу, залучення громадянського суспільства, бізнесу та міжнародних партнерів.
Однією з ключових цілей сталого розвитку є гендерна рівність (Ціль 5). Вона передбачає ліквідацію дискримінації, забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і дівчат у всіх сферах життя. Гендерна рівність не лише сприяє соціальній справедливості, вона є важливим чинником економічного розвитку і стабільности. Фемінізм як рух за рівність прав і можливостей стає необхідним інструментом для досягнення цієї мети. Він допомагає усунути системні бар’єри, які обмежують участь жінок у суспільному житті, економіці та політиці, і таким чином сприяє стабільному розвитку.
У цьому контексті важливо зрозуміти, що сталий розвиток — це не лише екологічна чи економічна категорія, а й соціальна. Без забезпечення рівности, справедливости та інклюзії неможливо досягти справжньої стійкости. Тому гендерна рівність та фемінізм є невід’ємними елементами цього процесу.
Феміністичні ініціативи, які виникли до початку повномасштабної війни, вкладаються в стійкість
Сьогодні українське суспільство переживає глибокі трансформації, які вимагатимуть нових підходів до розвʼязання проблем, які, зокрема, стосуються питань гендерної рівности та загалом прав людини. Зміни в соціальній структурі й традиційних нормах приводять до нового осмислення ролі жінок і чоловіків, а також до перегляду загальних стратегій сталого розвитку.
Докторка соціологічних наук і гендерна дослідниця Олена Стрельник зазначає, що говорити про сталий розвиток під час війни вкрай важко, оскільки Україна, взявши на себе зобовʼязання щодо Цілей сталого розвитку ООН, нині стикається з серйозними викликами. Наприклад, ключовий показник гендерного розриву в оплаті праці, який Україна планувала скоротити до 5% до 2030 року, нині, за альтернативними оцінками, може сягати 40% через включення грошового забезпечення сектору безпеки і оборони, який дуже маскулінізований.
Олена також зазначає, що війна впливає на інші аспекти сталого розвитку, такі як подолання бідности та збільшення тривалости життя, де прогнози також сумні. Приміром, середня очікувана тривалість життя жінок і чоловіків в Україні з огляду на війну значно знизилася. Крім того, заохочення чоловіків до доглядової праці також не є реалістичним через їх мобілізацію і розділення сімей.
Олена Стрельник стверджує, що хоча війна не була вибором України, країна обирає, як відповідати на ці виклики. Сам факт того, що Україна не втрачає прогресу, досягнутого в гендерній рівності, вже є великою перемогою.
Що стосується фемінізму в умовах війни, Олена пропонує говорити не про сталий розвиток, а про стійкість, наводячи приклади, як феміністичні ініціативи до війни заклали основу цієї стійкости. Приміром, скасування в 2017 році закону про заборону професій для жінок дозволило жінкам обіймати посади, які раніше були для них недоступні, що тепер допомагає заповнювати прогалини на ринку праці.
Також вона згадує про зміни в армії, де завдяки зусиллям феміністок жінки здобули більше можливостей, що в умовах повномасштабної війни стало критично важливим. А в освіті, згідно з новою програмою «Захист вітчизни», яка вже не розділяє учнівство за статтю, як дівчата, так і хлопці набувають однакових навичок, що є результатом тривалої роботи над стратегією гендерної рівности в освіті.
Експертка наголошує на ролі громадського сектора та жіночих організацій у забезпеченні гуманітарних потреб під час війни, а також на їх важливості в культурній боротьбі проти російської ідеології.
«Війна росії проти України — це частина російської війни проти “ідей Заходу, який занепадає” і за так звані традиційні цінності. Раніше я обережно говорила про те, що наш курс, спрямований не тільки на євроінтеграцію, а й на дистанціювання від ідей “русского міра”, є важливою точкою входу для посилення позиції фемінізму. Але стаття Галини Котлюк спонукала мене до думки, що ми мусимо визнати, що саме феміністичні та ЛГБТ-організації є важливими агентками культурної війни проти ідей “русского міра”», – пояснює соціологиня.
Отже, боротьба проти гомофобії та патріархату, яку ведуть феміністичні та ЛГБТ-організації, стає невідʼємною частиною ширшої культурної боротьби. Ці ініціативи не лише підтримують права людини і рівність, а й допомагають формувати нову культурну ідентичність України, яка відкидає усталені стереотипи й авторитарні моделі. Вони виступають як невидима складова боротьби, що підтримує ідеї демократії, свободи та інклюзивности, спонукаючи до змін не лише на рівні політики, а й у культурному просторі країни.
Жінки більше не обмежуються роллю «берегині»
У цьому контексті важливо розглянути, як феміністичні цінності, що існували до початку повномасштабної війни, вплинули на формування суспільної стійкости. Адже боротьба за права жінок, ліквідацію дискримінації та розширення можливостей для всіх є не лише питанням справедливости, а й ключовим фактором зміцнення соціальної та економічної стабільности.
Сьогодні українське суспільство переживає глибокі трансформації, які потребують переосмислення підходів до сталого розвитку, зокрема в аспекті гендерної рівности. Війна суттєво змінила роль жінок у суспільстві, посиливши їхню видимість у сферах оборони, волонтерства, політики та економіки. Разом із цим зростає потреба в аналізі, наскільки ці зміни є сталими та як вони впливають на довгострокові перспективи рівности.
Саме тому варто звернути увагу на дослідження й експертні думки, які допомагають оцінити реальний вплив війни на гендерні аспекти сталого розвитку.
Докторка історичних наук, президентка Української асоціації дослідниць жіночої історії Оксана Кісь переконана, що феміністичний рух зробив значний внесок у розбудову громадянського суспільства. На її думку, саме воно є найбільш відкритим до інновацій і прийняття феміністичних ідей порівняно з іншими, більш консервативними секторами, такими як політика чи економіка. Вона наголосила, що з 1990-х років, коли рух лише починався, вдалося створити потужну інфраструктуру жіночих організацій, які працюють на довгостроковій основі.
«Найбільший здобуток — це кількість потужних і впливових організацій, які займаються питаннями рівних прав, подоланням дискримінації та сексизму, сприяючи реалізації потенціалу жінок», — зазначає історикиня.
І додає, що багато цих організацій мають сталі програми, які втілюють десятиліттями, створюючи міцний фундамент для подальшого розвитку.
Оксана Кісь вважає, що інфраструктура жіночого руху сприяє виникненню нових ініціатив та організацій. Прикладом цього є Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», яку заснувала Христина Кіт після багаторічної роботи в Центрі «Жіночі перспективи». Це, на її думку, демонструє, як сталість одних ініціатив може надихати й підтримувати другі.
Оксана Кісь наголосила, що важливою частиною змін є трансформація публічного дискурсу і стереотипів. Хоча ці процеси є повільними, за останні 30 років все ж помітно змінилося ставлення до жінок та ідей гендерної рівности.
«Якщо раніше уявлення про жінок зводилося до ролі “берегині”, то тепер ми бачимо жінок у війську, на державних посадах, у ролі експерток. Це дуже серйозна зміна», — вважає вона.
На думку експертки, саме просвітницька робота, залучення медіа та суспільний діалог стали ключовими в цих досягненнях.
Отже, боротьба за гендерну рівність — це процес, який потребує постійної роботи. Як показує досвід, навіть на рівні інституцій і державних структур зміни відбуваються поступово. Водночас кожен крок у напрямку рівности й відкритости сприяє загальному прогресу та покращенню соціальних стандартів. Зрештою, фемінізм не лише підвищує статус жінок у суспільстві, а й робить це суспільство справедливішим і чутливішим до потреб усіх без винятку. Тому важливо розвивати цей рух, адже справжня трансформація можлива лише за умови взаємної підтримки та співпраці на всіх рівнях.
Читайте більше:
Оксана Кісь «Фемінізм в Україні: кроки назустріч собі. Ч. 1. Академічний фемінізм»
Оксана Кісь «Фемінізм в Україні: кроки назустріч собі. Ч. 2. Держава і жіночі рухи»
Оксана Кісь «Фемінізм в Україні: кроки назустріч собі. Ч. 3. Жіночий активізм»
Від квот до антидискримінаційної експертизи
Вочевидь, фемінізм суттєво вплинув на різні аспекти суспільного життя, і одним із ключових напрямків стала боротьба за рівність у сфері освіти. Адже саме освіта формує світогляд нових поколінь, впливає на уявлення про соціальні норми та визначає, якими будуть майбутні можливості для жінок і чоловіків. Експертка і членкиня ради громадської організації «Центр гендерної культури» Тетяна Дрожжина переконана, що вплив феміністичних організацій суттєво сприяв розвитку суспільства в напрямку гендерної рівности. Із її слів, за останні два десятиліття було зроблено чимало кроків у цьому напрямку, зокрема в законодавчій сфері.
«У 2005 році був ухвалений основоположний закон про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, — нагадує вона. — А два з половиною роки тому нарешті ратифікували Стамбульську конвенцію». Тетяна додає, що такі досягнення стали можливими саме завдяки діяльности феміністичних організацій, які вплинули на формування державної політики.
Вона також звертає увагу на поступові зміни в політичній сфері. «У Верховній Раді тепер 21% жінок, тоді як у першому скликанні парламенту незалежної України їх було лише 3%, тобто сім депутаток», — зазначає Дрожжина. Важливим стимулом стало впровадження квот у Виборчий кодекс.
Окремо експертка наголошує на значенні змін у системі освіти, зокрема на впровадженні антидискримінаційної експертизи підручників. «З 2021 року вона є обовʼязковою, і ми вже навіть встигли оцінити посібники для професійно-технічної освіти та для дітей із особливими освітніми потребами», — розповідає Тетяна як голова цієї комісії при Міністерстві освіти і науки України. Крім того, була прийнята Стратегія впровадження гендерної рівности в сфері освіти до 2030 року.
Отже, за різними напрямками — від законодавства до освіти та скорочення дискримінації в професійній діяльності — феміністичний рух поступово впроваджує позитивні зміни в українське суспільство.
Важливість інклюзивного підходу до сталого розвитку
Хоча питання економіки, освіти та соціальної стабільности залишаються критично важливими для суспільства, в часі війни першочерговим завданням є виживання. І тут роль жінок у війську набуває особливого значення. Попри їхню зростаючу присутність на фронті, армійська система досі функціонує за стандартами, які ігнорують потреби військовослужбовиць: форма та екіпірування не завжди підходять, умови служби залишаються неадаптованими, а ставлення в колективах часто базується на застарілих уявленнях про «чоловічу» професію. Це створює бар’єри для жінок, які нарівні з чоловіками виконують бойові завдання, і водночас вказує на потребу серйозних змін. Визнання внеску жінок в оборону має відбуватися одночасно з реформами, які зроблять армію доступною, інклюзивною та вільною від дискримінації.
Парамедикиня та очільниця громадської організації «Жіночий ветеранський рух» Катерина Приймак поділяє думку про те, що фемінізм відкриває суспільству нові можливості для сталого розвитку. Вона вважає, що гендерна рівність є не лише питанням прав жінок, а й фундаментальним аспектом розвитку суспільства загалом. «Це не про примхи жінок, а про права людини, які дозволяють кожній / кожному з нас реалізувати свої таланти для спільного блага», — пояснює експертка.
Катерина Приймак вважає, що феміністичні ідеї допомагають змінити підходи до використання людського потенціалу, особливо в сферах, де досі панує застарілий погляд. Зокрема, звертає увагу на військову систему, яка прагне залучити більше жінок, але стикається з консервативними підходами. Утім сталий розвиток неможливий без оновлення систем, без реформ, які врахують сучасні реалії та потреби різних груп населення. «Це про те, щоб сприймати людину не як набір фізичних характеристик, а як особистість з її досвідами, навичками, потенціалом для розвитку. І жінки, і чоловіки можуть бути різними й виконувати різні завдання», — каже ветеранка.
Фемінізм, із її слів, також дає змогу порушити питання створення механізмів захисту прав. Катерина запевняє, що відсутність таких механізмів у відповідь на насильство чи дискримінацію обмежує не лише жінок, а й чоловіків. Вона переконана, що створення інклюзивних і захищених умов сприяє гармонійному розвитку суспільства. «Гендерні питання нині дозволяють нам говорити про права людини і про нормальність життя в суспільстві», — наголошує громадська діячка.
Резюмуючи, Катерина зазначає: фемінізм сприяє не лише розширенню прав жінок, а й формуванню умов, за яких кожна / кожен можуть ефективно реалізувати свій потенціал, що є основою сталого розвитку.
Фемінізм у дії: основа сталости України в кризові часи
Феміністичний рух суттєво сприяє сталому розвитку, особливо в умовах війни, відчутно зміцнюючи суспільну стійкість. Інфраструктура жіночих організацій, створена ще до початку повномасштабної війни в Україні, стала фундаментом для довгострокових ініціатив, які нині допомагають адаптуватися до нових реалій. Ця сталість дозволяє швидко реагувати на виклики, підтримуючи громади в кризовий час, що є важливим для виживання й відновлення.
Війна посилила присутність жінок у різних сферах — від фронту до економіки, руйнуючи старі стереотипи. Ця зміна не лише розширює можливості для жінок, а й робить суспільство більш гнучким і відкритим до інновацій. У кризовий період, коли потрібні нестандартні рішення, різноманітність підходів, які дає гендерна рівність, стає запорукою ефективності та прогресу.
Освітня сфера також зазнала суттєвих змін завдяки впровадженню принципів рівности, зокрема таких, як антидискримінаційна експертиза підручників. Це формує світогляд нових поколінь, які вже не сприйматимуть дискримінацію як норму. В довгостроковій перспективі це може стати основою для справедливого суспільства, здатного уникати внутрішніх конфліктів навіть у складні часи.
Законодавчі досягнення, такі як ратифікація Стамбульської конвенції чи скорочення гендерного розриву в оплаті праці, створюють правові та економічні умови для стабільности. У воєнний час, коли економіка зазнає тиску, справедлива оплата праці жінок підтримує сімейні бюджети та сприяє відновленню. Це також стимулює використання людського потенціалу на повну, що вкрай важливо для країни в стані війни.
У військовій сфері фемінізм підштовхує до реформ, адже система, орієнтована лише на чоловіків, не відповідає сучасним реаліям. Адаптація армії до потреб жінок підвищує її ефективність і робить службу доступною для ширшого кола людей. Це не просто про комфорт, а про стратегічну перевагу — залучення всіх готових захищати країну підсилює обороноздатність.
Фемінізм також допомагає створювати механізми захисту прав, які стосуються не лише жінок, а й усього суспільства. Умови, в яких відсутні насильство й дискримінація, сприяють гармонійному розвитку навіть під час війни. Це дозволяє зосередитися на спільних цілях, а не на внутрішніх бар’єрах, що є ключовим для виживання в екстремальних умовах.
Поступова трансформація суспільного дискурсу, яка триває не одне десятиліття (якщо не століття), робить українців чутливішими до потреб одне одного. У воєнний час це проявляється в солідарності та взаємодопомозі, які стали основою стійкости громад. Тож фемінізм у воєнній Україні — це не абстрактна боротьба за ідеали, а практичний інструмент виживання. Він розкриває потенціал, який раніше ігнорували через упередження, і дає змогу будувати міцнішу систему на всіх рівнях — від окопів до парламентських залів. Це про те, як зробити країну не просто стійкою, а й здатною до зростання та розвитку навіть у найтемніші часи.
Фото надані експертками.
Цей текст написаний в межах комунікацій дослідження «Місцеві феміністичні перспективи як важелі трансформації для сталого розвитку в Україні в умовах оборони, що триває». Дослідження проведене експертним ресурсом «Гендер в деталях» у 2024–2025 роках за підтримки Німецького інституту розвитку та сталості (IDOS) і Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ). Комунікаційні заходи проєкту підтримав Фонд ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна. З аналітичним звітом дослідження можна ознайомитися тут.
