26 квітня, 2024

Чому феміністки «калічать» мову фемінітивами?

23 червня 2020
Поширити в Telegram
6077
Емма Антонюк

Популяризаторка читання, страшний сон противників фемінітивів.

— «Журналістка» на візитці? Ти, мабуть, жартуєш? — Леонід Петрович казав, що я радше втрачу роботу, ніж на моїй візитці надрукують «журналістка». Бо «не буває таких візиток». Мені вручили стос карток, і я до третьої ночі дописувала до слова «журналіст» літери «КА» на кожній.

Леонід Петрович був моїм редактором десять років тому. Старий радянський філолог, який звертався до сорокарічних журналісток «дівчата» і змушував їх писати про кулінарію і здоров’я, навіть коли йшлося про крутих професіоналок, які розбираються в економіці і фінансах краще, ніж Леонід Петрович у свої найкращі роки. «Краса — ваша найважливіша зброя», — казав Леонід Петрович у своїх тостах на відзначенні 8 Березня. Бородавка на його підборідді починала трястися, і він ліз до всіх обійматися, супроводжуючи процес масними компліментами.

Леонід Петрович приносив мені великий словник болотного кольору з розпанаханою палітуркою, розгортав на літері «Ж» і кричав: «Знайди там слово “журналістка”. “Журналіст” є, а “журналістки“ нема, бачиш?»

— І я ж вам про те саме! — намагалася я достукатися до Леоніда Петровича. — Я є, а слова немає?

Боротися за фемінітиви десять років тому — зовсім не те саме, що робити це тепер. Я сперечалася з кожним випусковим редактором за право написати «керівниця» замість «керівник». А іноді сперечалася з «керівницями», яким фемінітив у титрах здавався знущальним і образливим.

Що ж зі мною не так? Люди, які не поділяють мого ставлення до фемінітивів, але дочитали до цього місця, я вам поясню. Я не збираюся вдавати, що фемінітиви — це винятково лінгвістична площина. Це не впертість заради впертости. Це не мода (хоча, благаю небеса, нехай би така мода з’явилася!). Фемінітиви — це про мою видимість у мові. Якщо є я, то мусить бути і слово, яке мене називає. В українській мові іменники мають рід, пам’ятаєте? У слові «журналіст» цей рід чоловічий. Я не називатимусь «журналістом», бо існує слово, яке чітко вказує, хто я є.

Усі ми знаємо, що не так давно жінки не мали права голосу, права на освіту й участь у публічній діяльності. Тому жодних «журналісток» не було як таких, лише «журналісти». Зате були «коханки» і «кухарки». Так, так, це теж фемінітиви, щодо яких різні Леоніди Петровичі нічого не мають проти. Мені дуже не хотілося б користуватися мовою, у якій я можу бути «служницею» й «офіціанткою», але не «керівницею» і «лікаркою». Мені боляче і шкода, що є люди, які не розуміють, чому такий підхід несправедливий. Якщо у вас немає проблем із «прибиральницею», нехай не буде і з «філософинею». Надто коли для української мови ці форми іменників питомі.

Від часів холіварів з Леонідом Петровичем минуло десять, а то й більше років. Я працюю в новинах на телебаченні. У титрах я підписую жінок назвами посад у жіночому роді. У країні, де я живу, є не тільки міністри, а й міністерки. Зрештою, рік тому в Україні ухвалили нову редакцію правопису, у якій узаконено фемінітиви в мові. Тепер, щоб гендерно коректно описувати реальність, більше не треба йти всупереч словникам, Леоніде Петровичу!

Я так звикла, що фемінітиви стали частиною моєї дійсности, що не була готовою до мороки, яка трапилася кілька тижнів тому. Один сайт, для якого я писала книжкові огляди, почав виправляти фемінітиви в моїх текстах: «авторку» робили «автором», а «письменницю» — «письменником». Про такі порядки мене ніхто не попередив, правки помітила вже в опублікованому матеріалі.

— Леоніде Петровичу, — подумала я, — ви вилікували цироз і переїхали в столицю?

Редактор видання, молодий чоловік, пояснив:

— Фемінітиви суперечать стилістиці сайту.

Погортавши тамтешні матеріали, я з подивом з’ясувала, що редакція не проти фемінітивів. Наприклад, «стриптизерка», «співачка», «актриса» нікого бентежать. Проте «комунікаційниця», «популяризаторка» чи «авторка» суперечать їхній незбагненній «стилістиці». Після моєї спроби переконати редактора залишити фемінітиви в статті її без попередження просто видалили.

Можливо, той редактор стрижеться в барбершопі, п’є лавандове лате і літає в Італію у відпустку. Та щоразу, коли його бачу, мені ввижається бородавка на підборідді, точно як у Леоніда Петровича.

Чи засмутилася я? Хіба трохи. Річ у тім, що фемінітиви — законна і невилучна частина мови. Вони інтегрувалися в більшості вітчизняних ЗМІ, ними користуються дедалі частіше і впевненіше, для майбутніх поколінь це буде найприродніший спосіб назвати жіночу професію.

До речі, сьогодні на моїх візитках написано «журналістка». Як і на візитках усіх моїх подруг з авторитетних видань. Ні, я не жартую, Леоніде Петровичу!

23 червня 2020
Поширити в Telegram
6077
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Оксана Кісь: про ролі жінок у Радянському Союзі й незалежній Україні, історію протидії сексизму в рекламі та перспективи феміністичного руху після перемоги у війні
Оксана Кісь — відома українська історикиня, докторка історичних наук, президентка Української асоціації дослідниць жіночої історії. Гендер в деталях розпитав експертку, як і коли в Україні вперше заговорили про сексизм та що стало поштовхом до протидії цьому явищу в українському суспільстві. Також Оксана Кісь поділилася порадами і своїм баченням того, як слід реагувати на прояви сексизму та зупиняти їх.
Про стереотипи з пелюшок.
«Чому ви не цінуєте домагання?!»
В реальності домагання зовсім не те, що уявляють чоловіки.