16 серпня, 2022

Чому феміністки «калічать» мову фемінітивами?

23 червня 2020
Поширити в Telegram
5123
Емма Антонюк

Популяризаторка читання, страшний сон противників фемінітивів.

— «Журналістка» на візитці? Ти, мабуть, жартуєш? — Леонід Петрович казав, що я радше втрачу роботу, ніж на моїй візитці надрукують «журналістка». Бо «не буває таких візиток». Мені вручили стос карток, і я до третьої ночі дописувала до слова «журналіст» літери «КА» на кожній.

Леонід Петрович був моїм редактором десять років тому. Старий радянський філолог, який звертався до сорокарічних журналісток «дівчата» і змушував їх писати про кулінарію і здоров’я, навіть коли йшлося про крутих професіоналок, які розбираються в економіці і фінансах краще, ніж Леонід Петрович у свої найкращі роки. «Краса — ваша найважливіша зброя», — казав Леонід Петрович у своїх тостах на відзначенні 8 Березня. Бородавка на його підборідді починала трястися, і він ліз до всіх обійматися, супроводжуючи процес масними компліментами.

Леонід Петрович приносив мені великий словник болотного кольору з розпанаханою палітуркою, розгортав на літері «Ж» і кричав: «Знайди там слово “журналістка”. “Журналіст” є, а “журналістки“ нема, бачиш?»

— І я ж вам про те саме! — намагалася я достукатися до Леоніда Петровича. — Я є, а слова немає?

Боротися за фемінітиви десять років тому — зовсім не те саме, що робити це тепер. Я сперечалася з кожним випусковим редактором за право написати «керівниця» замість «керівник». А іноді сперечалася з «керівницями», яким фемінітив у титрах здавався знущальним і образливим.

Що ж зі мною не так? Люди, які не поділяють мого ставлення до фемінітивів, але дочитали до цього місця, я вам поясню. Я не збираюся вдавати, що фемінітиви — це винятково лінгвістична площина. Це не впертість заради впертости. Це не мода (хоча, благаю небеса, нехай би така мода з’явилася!). Фемінітиви — це про мою видимість у мові. Якщо є я, то мусить бути і слово, яке мене називає. В українській мові іменники мають рід, пам’ятаєте? У слові «журналіст» цей рід чоловічий. Я не називатимусь «журналістом», бо існує слово, яке чітко вказує, хто я є.

Усі ми знаємо, що не так давно жінки не мали права голосу, права на освіту й участь у публічній діяльності. Тому жодних «журналісток» не було як таких, лише «журналісти». Зате були «коханки» і «кухарки». Так, так, це теж фемінітиви, щодо яких різні Леоніди Петровичі нічого не мають проти. Мені дуже не хотілося б користуватися мовою, у якій я можу бути «служницею» й «офіціанткою», але не «керівницею» і «лікаркою». Мені боляче і шкода, що є люди, які не розуміють, чому такий підхід несправедливий. Якщо у вас немає проблем із «прибиральницею», нехай не буде і з «філософинею». Надто коли для української мови ці форми іменників питомі.

Від часів холіварів з Леонідом Петровичем минуло десять, а то й більше років. Я працюю в новинах на телебаченні. У титрах я підписую жінок назвами посад у жіночому роді. У країні, де я живу, є не тільки міністри, а й міністерки. Зрештою, рік тому в Україні ухвалили нову редакцію правопису, у якій узаконено фемінітиви в мові. Тепер, щоб гендерно коректно описувати реальність, більше не треба йти всупереч словникам, Леоніде Петровичу!

Я так звикла, що фемінітиви стали частиною моєї дійсности, що не була готовою до мороки, яка трапилася кілька тижнів тому. Один сайт, для якого я писала книжкові огляди, почав виправляти фемінітиви в моїх текстах: «авторку» робили «автором», а «письменницю» — «письменником». Про такі порядки мене ніхто не попередив, правки помітила вже в опублікованому матеріалі.

— Леоніде Петровичу, — подумала я, — ви вилікували цироз і переїхали в столицю?

Редактор видання, молодий чоловік, пояснив:

— Фемінітиви суперечать стилістиці сайту.

Погортавши тамтешні матеріали, я з подивом з’ясувала, що редакція не проти фемінітивів. Наприклад, «стриптизерка», «співачка», «актриса» нікого бентежать. Проте «комунікаційниця», «популяризаторка» чи «авторка» суперечать їхній незбагненній «стилістиці». Після моєї спроби переконати редактора залишити фемінітиви в статті її без попередження просто видалили.

Можливо, той редактор стрижеться в барбершопі, п’є лавандове лате і літає в Італію у відпустку. Та щоразу, коли його бачу, мені ввижається бородавка на підборідді, точно як у Леоніда Петровича.

Чи засмутилася я? Хіба трохи. Річ у тім, що фемінітиви — законна і невилучна частина мови. Вони інтегрувалися в більшості вітчизняних ЗМІ, ними користуються дедалі частіше і впевненіше, для майбутніх поколінь це буде найприродніший спосіб назвати жіночу професію.

До речі, сьогодні на моїх візитках написано «журналістка». Як і на візитках усіх моїх подруг з авторитетних видань. Ні, я не жартую, Леоніде Петровичу!

23 червня 2020
Поширити в Telegram
5123
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
А як щодо неправдивих обвинувачень і зламаних доль чоловіків?
Чому чоловіки — жертви «неправдивих звинувачень» здобувають більше уваги і співчуття, ніж мільйони жінок — жертв насилля? Це дещо каже нам про наше суспільство.
Российско-украинская война с 2014 года и феминизм
Феминизм критикует войну как сплошь патриархальное явление, следствие маскулинной борьбы за власть и территорию. В идеальном феминистическом мире войн не должно быть. Этот текст написан на седьмом году войны, которую Российская Федерация ведет против Украины, и в нем очерчено и проанализировано иное отношение к войне украинских феминисток. Позиция «война – это мужские игрушки, милитаризм – это плохо» в случае Украины очень упрощена и очень рискованна, и этот текст призван это доказать.
Russian-Ukrainian War since 2014 and Feminism
Feminism criticises war as a purely patriarchal phenomenon and the consequence of a masculine struggle for power and territory. In a perfect feminist world, there should be no wars. This text is written during the seventh year of the war that the Russian Federation has been waging against Ukraine. The article outlines and analyses the different attitudes to war among Ukrainian feminists. The position ‘war is men's toys, militarism is bad’ is very simplistic and extremely risky in the case of Ukraine, and this text aims to prove that.