3712 
— Знаєш, тобі жилося б легше, якби в юності ти не вдарилась у фемінізм, — каже Павлик, колишній одногрупник з університету. — Через цей фемінізм у тебе з’явилося багато зайвого, що заважає тобі бути щасливою.
— Право голосу, наприклад? — Павлику мої жарти несмішні.
— Чому феміністки такі агресивні? — питає він.
Розмови про агресивних феміністок навчили мене любити ближнього і позіхати із закритим ротом. Це прикрий стереотип. Будь-яка феміністка, котра мусить відповідати на такі питання дев’ять разів, на десятий переконає співрозмовника, що він має рацію. І так доведе поширену думку про те, що феміністки... — теж люди.
А чи сама я часом не одна з тих феміністок, яких уважають агресивними? Раптом я почала подумки перебирати ситуації з минулого, коли своєю агресивною поведінкою ставила тавро на світлій справі фемінізму. І що ви думаєте? Виявляється, я і є та сама агресивна феміністка. Павлику, ти мав рацію, рятуйся!
Років десять тому я працювала на радіо в парі з одним ведучим. Коли до студії приходили гості, робити каву завжди посилали мене. Якось після чергового «Приготуй нам з гостями кави» я запропонувала напарнику зробити це самому. І зручно вмостилася теревенити з гостями студії, як це зазвичай перед ефіром робив він. На жаль, виявилося, що мій співведучий не вмів користуватися кавомашиною. Після ефіру редактор пояснив, що як дівчині й хазяйці ефіру мені не личило так поводитись. Я запропонувала навчити напарника користуватися кавомашиною, щоб ми пригощали гостей по черзі. Це був перший, але не останній раз, коли я здобула звання «агресивної феміністки». Отже, я агресивна феміністка, бо не хочу виконувати функцію обслуги, ніби це винятково «жіноча» робота.
Вдруге це сталося на пресконференції, коли посадовець, почувши від мене незручне питання, почав свою відповідь зі звертання «сонечко». Я його виправила, мовляв, «сонечко» — це не моє ім’я. «Вона грається у фемінізм», — перепрошували за мене старші журналістки. Отже, я агресивна феміністка, бо не почуваюся комфортно, коли малознайомі чоловіки звертаються до мене в пестливій формі.
Якось в університеті я була не в гуморі. Викладач підійшов зі словами: «Посміхнися, такій гарній дівчині негоже бути похмурою». Я йому сказала, що декан сьогодні дуже набурмосений. Чому б йому не підійти і не повторити деканові те саме, що він щойно сказав мені. Отже, я агресивна феміністка, бо не хочу посміхатися на замовлення.
Якби у всіх трьох історіях на моєму місці був темпераментний мачо, як-от Павлик, ніхто не назвав би його агресивним. Бо з розбитою губою важко говорити.
Чи існують агресивні феміністки? Існують, Павлику. Так само як існують феміністки з четвертою групою крові, руді феміністки і феміністки з родимками. Бо це люди, і вони бувають різними. Однак, друже, мені здається, що ти часто приймаєш за агресію відмову грати за правилами, до яких ти звик через життя в патріархальному суспільстві.
— А в юності ти мені подобалася, — каже Павлик. — Якби не весь цей фемінізм, може, у нас щось вийшло б.
— Якби не весь цей фемінізм, ми з тобою не познайомилися б, — відповідаю я Павлику, своєму колишньому одногрупнику з університету.
