2965 
Літній день. Зупинка на Контрактовій площі. Я чекаю на трамвай після прогулянки з подругою. Як-то кажуть, нічого не віщувало біди. Аж раптом до мене підходить якийсь хлопець і починає діалог.
— Привіт. Давай познайомимось.
— Привіт. Не хочу.
— Мене (*начебто) Льоша звуть. А тебе як?
— Я ж сказала, що не хочу знайомитись.
— Ну, чого ти, дай свій номер.
— Ні.
Трамвай як на зло не їде. Ситуація починає мене нервувати.
— Ну, як тебе звати?
— Не скажу.
— Ти трамвай чекаєш? І я з тобою почекаю. Так як, ти там кажеш, тебе звуть?
— Ніяк. Можеш, будь ласка, піти?
— Куди ж я піду? Я теж чекаю трамвай.
Мені стає зовсім некомфортно. Він продовжує говорити.
— Ти десь гуляла? Може, якось разом прогуляємось?
— Ні, не хочу.
— Я не розумію, чому ти не хочеш зі мною познайомитись. Тобі важко чи шо?
Так він маринував мене хвилин п’ять. Кожна з них тягнулася так довго, наче я в цей час стояла в планці. А потім він мене спитав:
— Ти десь тут поруч живеш, на Подолі?
— Так, зі своїм хлопцем.
— Тю, так чому ти одразу не сказала, що в тебе є хлопець?
Він розвернувся й пішов. Моє «не хочу» з розгромним рахунком програло згадці про хлопця, який цілком міг бути гіпотетичним.
Так-от, хлопче, якщо раптом ти це читаєш. Я не хотіла з тобою знайомитися зовсім не тому, що в мене є партнер. Мабуть, у твоїй уяві тобі можуть відмовити тільки дівчата в стосунках. І то перед цим добре обдумавши, чи треба їм ті стосунки. Насправді ж я відмовила, бо ти мені просто був неприємний і нецікавий. А своєю нахабністю проявив неповагу до мене і моїх бажань. От і все, і партнер мій тут ні до чого.
Хіба цих причин недостатньо для відмови? Хіба мало мого «ні»? Чому я, яка ось тут стою і чітко артикулюю незгоду, менш важлива, ніж мій хлопець, якого мій співрозмовник в очі не бачив? Ця ситуація показує щонайменше дві проблеми нашого суспільства.
По-перше, наше «ні» не чують. У суспільстві досі процвітають два стереотипи: «жіноче “ні” означає “так, тільки вмовляй мене ще”» і «ти ж мужик, ти повинен добиватися». Візьмімо за аксіому таке твердження: ми не знаємо, про що думають інші люди, але ми знаємо значення слова «ні» і похідних. Тож давайте діяти так, як людина просить нас словами, а не додумувати її «істинні бажання».
Якщо ви почули «ні», не потрібно нікого добиватися. Залиште людину в спокої, навіть якщо ваші співрозмовник чи співрозмовниця справді вирішили пограти в гру «Умовляй мене». Це набагато краще, ніж «дотиснути» людину і змусити її піддатися цьому тиску. Так ми разом переможемо цей стереотип і наблизимося до культури згоди.
По-друге, досі багато людей ставиться до жінок, грубо кажучи, як до ресурсу, що належить чоловікам. «Ти вільна? О, обручки немає, будеш моя. Як це — ти не хочеш? У тебе ж немає партнера». Або ще кращий аргумент: «Ти ж мені сподобалась!».
Недолугих пікаперів узагалі не цікавить, чи сподобалися вони МЕНІ, чи налаштована я на знайомство, що я в цей час роблю. Може, поспішаю на обід? Обдумую важливе робоче завдання? Біжу додому, бо дуже хочу в туалет? Нікого це не хвилює, на тебе звернули увагу — ану відклала свої справи і почала фліртувати. Що ти там лепечеш, що не хочеш? Ааа, у тебе хлопець є, тоді інша справа. Передавай вибачення, що зазіхнув на його власність. Принаймні саме так я тієї миті й відчула.
Отже, висновок 1. Дехто досі не сприймають жінок як суб’єктів, котрі мають свою думку і відповідають за свої слова. Їх уважають «трофеєм», який треба завоювати і здобути, навіть якщо для цього потрібно вдатися до психологічного тиску. І це виправдовується стереотипом про дивне й нелогічне жіноче «ні», яке далі легко перетворюється на «сама хотіла».
Висновок 2. Якщо ви знайомитеся на вулиці / в громадському транспорті, передусім запитайте, чи людина хоче знайомитися. І головне — почуйте її відповідь.
Висновок 3. Дівчата, нам треба таку самооцінку, як у таткових пікаперів. Вони серйозно вважають, що єдина причина, чому їм можуть відмовити, — наявність партнера.
