5 грудня, 2021

Якби Вайнштайн був українцем, або Дитсадок репутації

18 серпня 2021
Поширити в Telegram
234
Емма Антонюк

Популяризаторка читання, страшний сон противників фемінітивів.

Уявіть, що Гарві — насправді Гарік чи Гриша. Або виберіть самі будь-яке інше ім’я, яке вам подобається чи радше не подобається. Якби Вайнштайн був українцем і жив у Києві, він не сів би. Або сів, але не до в’язниці, а з вами за один стіл. Мало того, якби Вайнштайн жив в Україні, з ним віталися б за руку, відвідували б його заходи і брали участь у спільних проєктах. Підемо далі. Якби Вайнштайн жив в Україні, потужні вітчизняні феміністки брали б у нього інтерв’ю, відомі телеведучі, які виступають за права жінок, запрошували б його на свої ефіри, а авторитетні правозахисні організації включали б його у список запрошених на феміністичні доброчинні вечори.

«Легко говорити те, що неможливо перевірити!» — скажуть скептики.

Перевірено. Усе це вже трапилося. Трапляється щодня. Усе це ви вже бачили. Просто ідеться не про конкретного Вайнштайна з плоті й крові, а «вайнштайна» колективного, який в Україні п’є шампанське з інтелектуалками і феміністками, поливає жінок лайном у своїх постах, жартівливо зізнається в домаганнях до дівчат-підліток і травить масні сексистські анекдотики. Це збірний образ «вайнштайників», на яких не можна ображатися, бо вони такі епатажні-впливові-багаті-неоднозначні (потрібне підкреслити).

Знаєте, що зробив Вайнштайн, щойно дізнався, що «Нью-Йорк Таймс» готує розслідування про його ставлення до жінок (так звучала чорнова тема матеріалу)? Він відкрив у Weinstein Company доброчинну гендерну програму для жіночого лідерства. Хитро, правда? Компанія почала аналізувати контент на предмет гендерної рівности та розповідати про це в проплачених матеріалах у медіа, які пишуть про кіно. Авторки розслідування ще тільки вмовляли перших жертв домагань дати інтерв’ю під запис, до публікації матеріалу залишалися ще довгі місяці, а Вайнштайн уже вбухав мільйони в гендерні благодійні проєкти і зробив цю кампанію публічною. На Вайнштайна працювали найдорожчі піарники, але їхній блискучий план на випередження однаково провалився. Знаєте чому? Два слова — інститут репутації. Якщо в публічній площині розгорається скандал такого масштабу, тебе не врятують ні гроші, ні піар, ні впливові друзі.

В Україні інституту репутації немає. Ну, може, технікум репутації чи ПТУ. Дитячий садочок репутації.

Юрій Фальоса зізнався, що мав секс із 16-річною випускницею інтернату з бідної родини Ані Лорак? У нього далі беруть інтерв’ю топові канали, а «глянець» записує його коментарі як експерта з питань сучасної естради. Олексій Арестович публічно називає себе сексистом і вправляється в тупих жартах про «жіночий гуртожиток» — він і далі речник Тристоронньої контактної групи, йому тиснуть руку, у нього беруть інтерв’ю. Михайло Поплавський натякає на секс зі студентками і записує сексистські тік-токи — його й далі запрошують на світські заходи, а в КНУКіМ вступають нові студенти і студентки.

Гарік Корогодський пише пост про те, що «жінка — це баба в спокійному стані», і приходить на благодійний аукціон «Наука — це вона» від ООН Жінки (організатор(к)и стверджують, що без запрошення). Цікаво, чи на вході його проінструктували не називати дівчат-учасниць «сучками» й «тьолочками», як він говорить про жіночу стать у публічних виступах і соцмережах? Чи мають право сексисти робити доброчинні внески на користь гендерної рівності? Це внесок у яке саме майбутнє юних науковиць? Майбутнє, у якому мужчини при грошах і владі зможуть публічно принижувати та знецінювати жінок — і їм за це нічого не буде?

Є люди, які списують потік сексистської ахінеї в публічній риториці Корогодського на специфічне почуття гумору. Їм я раджу вкласти ті самі слова в уста будь-якого іншого чоловіка і спитати себе, чи це смішно. Бо коли ти не мільйонер із кислотним кольором волосся, то жарти про інцест із донькою і «трофейних тьолок» перестають бути такими яскравими й дотепними, а стають просто ганебними.

Що ж робити?

Усе просто — не подавати руки, не запрошувати на інтерв’ю, не купувати продукцію і не толерувати сексистів. Я не прихильниця карати жінок, які порушують це правило. Коли Ольга Руднєва чи Маша Єфросиніна беруть інтерв’ю в Гаріка Корогодського, мені сумно. Та я пам’ятаю: ці жінки зробили для жіночого руху в моїй країні так багато, що одне інтерв’ю цього не перекреслить. Я вважаю, що це їхня помилка, але ця помилка не скасовує їхньої блискучої роботи до і після цього інтерв’ю.

«А як же інститут репутації, за який ти так топиш?» — спитаєте ви. І матимете рацію. Просто я завжди обираю бути на боці жінок. Мій фемінізм — про сестринство. Він бореться із сексистами, а не з іншими феміністками. Навіть якщо інші феміністки одного дня візьмуть і запишуть інтерв’ю із сексистом. Мій гнів адресуватиметься йому, а не жінкам, котрі це зробили.

Чи можна з таким підходом створити інститут репутації в Україні? Мабуть, так. Я за боротьбу із сексизмом без утрат для жінок. Якщо ми не забуватимемо, хто — справжнє зло, українські «вайнштайники» сидітимуть за столом оподалік, а не поруч із нами.

18 серпня 2021
Поширити в Telegram
234
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Флірт, прибульці і майбутнє планети Земля
«Як тепер фліртувати? Зробив комплімент — і на тобі, судовий позов», — сушать собі голову консервативні чоловіки. Декому так важко відділити флірт від насилля, що легше уявити світ, у якому людство вимре — через те що феміністки припинять будь-які контакти між статями. Насправді відділити флірт від насилля неважко — досить тримати в голові кілька правил. Про них — у статті.
Постав сигналізацію на внутрішню мізогінію
З дитинства суспільство складає в нас «бабську поведінку», «жіночі романи» і відвагу, яку зазвичай називають мужністю. Приниження всього жіночого таке звичне, що навіть феміністці не впоратися без внутрішньої сигналізації.
Депіляція — віск на вівтарі патріархату
Феміністки голять ноги. Феміністки не голять ноги. Феміністки дуже різні. Однак ви не знайдете жодної, схожої на пародійних героїнь несмішних мемів про волосся на тілі. Адже насправді феміністки зайняті боротьбою з усіма проявами дискримінації.