607 
Ставлення до жінок у сучасному українському суспільстві — це гангрена, притрушена блискітками. І байдуже, що там сочиться гній і все чухається. Болячки не видно під шаром кольорового конфеті і блискучих паєток, які сиплються під звуки гімну «Партії шанувальників жінок» у виконанні Зіброва й Поплавського. Поговорімо про пафосну сакралізацію жіноцтва, за якою криється банальне сексистське лицемірство.
Із моїх сюжетів для вечірніх новин можна зробити нарізку, де я, наче папуга-феміністка, повторюю слова «жінки — це люди». Рік за роком ця фраза виривається з моїх уст під час інтерв’ю з найрізноманітнішими мужчинами — бізнесменами, політиками, артистами. Я переконувала в цьому Дмитра Разумкова, Павла Зіброва, Віталія Кличка, й навіть Олега Винника. Згадані чоловіки не хотіли слухати, бо стверджували, що «жінки — це святі», «жінки — це музи», «жінки — це богині» і «жінки — це натхнення». За роки роботи над гендерно-чутливим контентом я навчилася слухати такі репліки з покер-фейсом і щоразу відповідати одне й те саме: «жінки — це люди».
У цьому місці в декого неодмінно з’явиться думка: «знову ці феміністки вигадують собі бентеги, щоб мати з чим боротися». Повірте, суспільні проблеми, загроза від яких очевидна і всім зрозуміла, вирішуються швидко. Вони не гниють, притрушені шаром конфеті. Натомість проблеми, які на перший погляд зовсім не проблеми, часто чухаються суспільству, а запах пробивається навіть крізь мерехтіння яскравих леліток. Профспілка ощадного використання метафор зараз мене вб’є, тому перейдемо до суті.
Ідея написати колонку про традицію «оняшнювати» жінок з’явилася в мене завдяки контекстній рекламі. Інстаграм запропонував лазерне омолодження вульви. За лінком мені відкрився сайт, де пропонували знижки на хірургічне зменшення статевих губ. Я на хвильку підвисла, а тоді почала гуглити такі самі послуги, але для чоловіків. І з’ясувала, що ринок естетичної урології в кілька разів менший від естетичної гінекології через різницю в попиті. Жінки бентежаться, що природний вигляд їхніх геніталій недостатньо красивий.
Отож я замислилася про мову як інструмент формування культури. Політичні промови, тости, пісні і просто традиційна публічна риторика часто підносять мене як «музу» чи «фею». Плюси від такого ставлення, звісно, є. Мені з великою ймовірністю поступляться місцем у метро, допоможуть нести сумку, відчинять двері, відсунуть стілець і подадуть пальто (у яке я двадцять секунд намагатимуся запхати руку, бо насправді одягати верхній одяг самостійно набагато легше). Та облишмо плюси ставлення до жінки як до сакральної цінности з нальотом міфологічного гламуру і перейдемо до мінусів.
«Оняшнювання» жіночої статі — це знеособлення. Бо людина може собі дозволити мати людські якості, а єдиноріжка, няшка, фея чи богиня — ні. Тому, наприклад, ринок естетичної гінекології, де хірургічним шляхом змінюють колір і форму жіночих геніталій розвивається з кожним роком. Чому жінки йдуть на мікротравми чутливої слизової оболонки, ріжуть здорові й функціональні статеві губи, ще й платять за це чималі суми? Бо тіло людини продукує рідини, звуки і запахи. А тіло богині і феї має продукувати магію та рожеву досконалість.
Сексуальний потяг чутливий до контексту, а культура — це частина контексту. В Україні вона щодня промовляє, що жінка — це міфічна суперістота. І колективна українка наколює філери й не сходить з підборів, щоб цим уявленням відповідати. А як класно було б почуватися просто людиною.
Відомий вітчизняний глянець якось опублікував історію Елвіса Преслі, котрий відмовився мати секс із дружиною після народження доньки. У коментарях одна жінка написала, що довго не могла відновити своє тіло після пологів, чоловік почав зраджувати і покинув її, перш ніж дитині виповнилося два роки. Інша жінка залишила в коментарях відео зі стендапу якогось російського комедіанта, який вправлявся в дотепах, скільки часу дасть своїй жінці, щоб та відновила форму після пологів. Ще одна жінка написала, що чоловік ставив їй у приклад подруг, які, народивши, відновлювали форму швидше, ніж вона. Почитавши той матеріал і коментарі під ним, у мене склалося враження, що партнери породіль, зранені травматичним досвідом споглядання недосконалости цього світу, запускають секундомір — коли час животу втягнутися, а розтяжкам зникнути. І не кажіть, що культура тут ні до чого. Культура, у якій жінка — фея і свята. Бо фея володіє магією, а не розтяжками. Знаєте, хто володіє розтяжками? Людина. Бо свята володіє чудодійним смиренням, а не післяпологовою депресією. Знаєте, хто володіє післяпологовою депресією? Правильно.
З жіночим тілом носяться, як зі священним Граалем, живим утіленням досконалости! Проте в краштестах використовують чоловічі манекени: вони важчі і без грудей. Тому автівки безпечніші для мужчин. На жіноче тіло моляться, але клінічні випробування лікарських засобів частіше беруть до уваги саме чоловічу фізіологію. Повне зібрання офіційних даних, які демонструють увесь приголомшливий спектр несправедливого ставлення до жінок у суспільстві, можна прочитати в книжці «Невидимі жінки» Керолайн К. Перес. Коли наочно бачиш низку доказів несправедливого ставлення патріархату до жіночої статі, стає особливо бридко від «шляхетних» спроб публічно піднести жінку до рівня «святої» і «богині». Надто в Україні, де «музи» заробляють на чверть менше, ніж «звичайні люди». Де «богині» стають жертвами домашнього насильства на 90 % частіше, ніж ті ж таки «звичайні люди». Де бути людиною за замовчуванням означає бути чоловіком. А бути «натхненням» і «феєю» означає тарабанити дитячий візок розбитими вулицями без пандусів.
Я переконана, що чоловіки, які публічно «оняшнюють», гламуризують і сакралізують жіночу стать, не мають на меті нічого лихого. Проте я також переконана, що така риторика шкодить жінкам. Якщо подивитися на жінок, як на людей, а не муз, з’ясовується, що в них є людські тіла, людські потреби і людська гідність. Звучить не так романтично, зате чесно. Наразі ж навіть якщо ти фея-богиня-муза-берегиня, статус людини ще треба вибороти.
