28 квітня, 2024

«Мамочка, прикрийтесь, а краще сидіть вдома»

12 жовтня 2023
Поширити в Telegram
179
Діана Андрусенко

Копірайтерка в ІТ.

Недавно я побачила тікток, у якому жінка годувала дитину і давала пораду мамам-годувальницям. У процесі вона прикрила дитину спеціальною накидкою, і мене вразило, що в кожному другому коментарі їй за це дякували.

Начебто що тут такого? Подякували ж, а не накинулись. Та насправді це підсвічує важливу, хоч і не дуже очевидну проблему.

Одразу скажу: я не засуджую жінок, які годують чи не годують дітей груддю, у публічних місцях і взагалі, з накидкою чи без. Я за те, щоб кожна робила так, як їй комфортно. Проте в цьому й питання: чи може бути жінці справді комфортно годувати дитину десь на вулиці в місті? І це питання — лише верхівка айсберга.

У суспільстві грудне годування в громадських місцях уважається чимось страшним. О боже, груди використовують за призначенням. Це ненормально! Ви подумали про нашу психіку?!

Мені здається, у нас колективна травма від поширеного ще в російському ВКонтактє наративу про «яжемать», якій нібито всі винні. Заслужити це звання можна за що завгодно, достатньо в принципі народити дитину. Тому матері відчувають страшний тиск: не дай боже перейматися комфортом своєї дитини більше, ніж комфортом випадкового перехожого, якого вона бачить вперше і востаннє у своєму житті.

Особливо коли йдеться про годування груддю. Чому, щоб більш-менш комфортно це зробити, мамам треба одягати якусь накидку? Дитині може бути жарко, незручно, не вистачатиме повітря. Чому взагалі будь-яка людина має прикриватися, коли їсть?

Якщо мені неприємно дивитися, я просто відведу погляд. А навіть якщо випадково побачу дві секунди, то жодної психологічної травми в мене не буде. Чи слід комусь, хто, наприклад, плямкає чи неохайно їсть у кафе, накинути на себе плед? Ми живемо в суспільстві, і всі люди навколо не відповідатимуть вашим очікуванням. Рано чи пізно доведеться з цим змиритися.

Та повернімося до причин, чому грудне вигодовування так демонізовано. Головна з них — сексуалізація. Чоловіки максимально сексуалізували жіночі груди, а тепер жінки не можуть спокійно погодувати немовля, яке буквально не здатне потерпіти й почекати, коли вони повернуться додому.

«Адже груди — це вторинна статева ознака». Ага, кадик теж, але я не бачила, щоб чоловіки його ховали чи щоб їм казали прикритися, бо це непристойно. І щоб їм через це вслід свистіли дівчата або скаржилися, що їм важко втримати себе у штанях.

Ні, я не хочу, щоб жінки ходили топлес по вулиці. Як і чоловіки, до речі, але в спеку чимало чоловіків ходять без футболок або в майках-сіточках, і ніхто їх при цьому не сексуалізує і не об’єктивізує.

Та перейдімо до підводної частини айсберга і розберімо, чому годування груддю — це зовсім про інше. Годування в громадських місцях обов’язкове для того, щоб жінки не були ізольованими від суспільства після народження дитини.

Скільки разів ви чули чи бачили фразу «народила — сиди вдома»? Я безліч. Ну, а що, тоді не потрібні пандуси, сповивальні столики, кімнати мами/тата і дитини в торгівельних центрах. Нікому не доведеться слухати плач дитини, дивитися, як її годують. Мами, пошкодуйте нашу психіку і не виходьте в громадські місця хоча б до трирічного віку дитини. А краще взагалі до 18, бо ми не хочемо чути й бачити людину, яка з огляду на вік ще не вміє себе контролювати.

Не скажу, що мені приємно чути дитячий плач чи крик, але, по-перше, я розумію, що дитина — така сама частина соціуму, як і я, і має право перебувати в громадських місцях. А по-друге, я думаю про її маму. Ви запитаєте: «Чому не про тата, сексистка ти така?» Та погляньмо правді у вічі: якщо тато буде з малою дитиною сам, в очах суспільства він постане героєм і ніхто не цокатиме демонстративно язиком через те, що маля плаче.

Інша справа — мама. Вона за замовчуванням відповідає за дитину і, як ми знаємо, може навіть отримати штраф, якщо залишить дитину на тата і з тією щось станеться. Коротше, я реалістка. Я живу в українському суспільстві, бачу, як усе відбувається, й одразу думаю про маму.

Вона не хоче ховатися від людей до повноліття дитини, спілкуватися тільки з іншими батьками чи педіатрами. Вона теж хоче ходити на виставки, фестивалі й інші цікаві події, хоче подорожувати, працювати, їсти в ресторанах і гуляти в парках. Чому народження дитини має ставити хрест на її житті?

Нині, в умовах війни, особливо активно обговорюють демографічну ситуацію, і багато людей упевнені, що нам треба народжувати, народжувати і ще раз народжувати. А яка найкраща мотивація для цього в людей, котрі хочуть дітей? Мати можливість нормально жити далі, а не ставити життя на паузу на 3–5 років.

Не треба сакралізувати «роль матері і її жертви заради дитини», треба створити умови, щоб цих жертв було менше. Не дискримінувати жінок на роботі, активно залучати тат до відпусток по догляду за дитиною, будувати більше кімнат для батьків з дітьми, де можна комфортно перевдягнути, погодувати чи заспокоїти маля, не закочувати очі, коли до вас у купе заходить мама з дитиною, нормалізувати в суспільстві відвідування громадських місць з дітьми і дати нарешті мамам спокійно погодувати дитину без витріщань, перешіптувань і осуду.

12 жовтня 2023
Поширити в Telegram
179
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Оксана Кісь: про ролі жінок у Радянському Союзі й незалежній Україні, історію протидії сексизму в рекламі та перспективи феміністичного руху після перемоги у війні
Оксана Кісь — відома українська історикиня, докторка історичних наук, президентка Української асоціації дослідниць жіночої історії. Гендер в деталях розпитав експертку, як і коли в Україні вперше заговорили про сексизм та що стало поштовхом до протидії цьому явищу в українському суспільстві. Також Оксана Кісь поділилася порадами і своїм баченням того, як слід реагувати на прояви сексизму та зупиняти їх.
Про стереотипи з пелюшок.
«Чому ви не цінуєте домагання?!»
В реальності домагання зовсім не те, що уявляють чоловіки.