1817 
Один відомий кухар наполягає, що я живу в матріархаті. Зачекайте, це не генератор випадкових слів. Такий у мене пізнавальний досвід після нещодавнього інтерв’ю.
Ми говорили про художню літературу. Мова зайшла про те, що автор писав про чоловіків як про людей, а про жінок — як про об’єкти, які виконували певну функцію, але ніколи не мали своїх поглядів, бажань і рис характеру.
— Інша справа тепер, — сказав відомий кухар, — тепер у нас матріархат.
Ге? Нормально ж сиділи.
Сказати, що в українському суспільстві матріархат — це як стверджувати, що земля пласка.Та ось навпроти мене сидить розумний, модний, класний спікер і верзе нісенітниці. Що робити?
Як журналістка я не маю права сперечатися — лише ставити питання. Межа дуже тонка. Як виконувати свою роботу, але випадково не почати священну війну за цінності і здоровий глузд? Ви можете вказати, що журналісти часто сперечаються і це ок, бо інтерв’ю — дуже персоніфікований жанр, де важлива особистість не лише того, хто відповідає, а й людини, яка запитує. Я погоджуся і витру скупу сльозу. Український медіа-контекст — це середовище, де до тебе на ефір ніхто не прийде, якщо ти не будеш зручною і приємною. Я вчуся з цим боротися. А вам пропоную перейти до матріархату.
Отож про славетний український матріархат я чула кілька разів у житті:
- від учительки української мови, яка казала, що українська культура дуже женоцентрична і
загалом матріархальна;
- від колеги, яка дивувалася, як можна в Україні бути феміністкою, коли суспільство в нас
матріархальне;
- від Ірини Фаріон, коли вона давала інтерв’ю Сергію Іванову;
- від відомого кухаря, коли він давав інтерв’ю мені.
Усіх цих людей об’єднує любов до відомого вислову «чоловік — голова, а жінка — шия». Як на мене, це дуже невдалий піар матріархату, бо мозок розташовано саме в голові і це він дає сигнали шиї рухатися, а не навпаки. Однак мої скромні знання нейробіології тут не головні. Я не просто не погоджуюся зі свідками матріархату, а стверджую, що їхня риторика шкідлива й небезпечна. І ось чому.
Для початку пропоную розібратися в термінології. Що воно таке — «патріархат» і «матріархат». І за якими характеристиками можна визначити, яка система панує сьогодні в суспільстві.
Отже, патріархат — це суспільний лад, у якому домінують чоловіки. Тобто коли чоловіча стать має більше привілеїв та інструментів для ухвалення рішень у політиці, науці, родині й культурі. Матріархат — це те саме, але навпаки.
— Дякую, кеп, — скаже багато з вас.
Гаразд. Оголошую закритим марафон очевидних загальновідомих тверджень. Наші спонсори — Вікіпедія і тлумачний словник. Ваші оплески. А тепер перейдімо до марафону фактів за підтримки Національної поліції і Державної служби статистики.
За даними правоохоронців, більше як 90 % постраждалих від домашнього насилля становлять жінки. І це в умовах матріархату. Дивовижно, правда?
У цьогорічному рейтингу топ–100 найбагатших людей України лише три жінки.
Матріархат, у якому жінки не володіють ресурсами, — дотепно, еге ж?
Серед 200 академіків НАН України лише вісім жінок. Матріархате, агов!!!
За даними Міжнародної організації праці, жінки віддають утричі більше часу неоплачуваній доглядовій роботі порівняно з чоловіками. Чудовий приклад матріархальної диктатури!
Зарплатня українок майже на чверть нижча, ніж українців, навіть коли вони обіймають однакові посади. Матріархат у чистому вигляді.
У Верховній Раді Україні жінок трохи більше за 20 %. У мене вже язик не повертається вжити це слово на літеру «м».
Якщо всі сфери життя безапеляційно демонструють, що чоловіки мають більше можливостей, ресурсів і прав, ніж жінки, чому притомна людина може публічно озвучувати нісенітницю про міфічний матріархат українського суспільства?
а) Брак інформації
Пам’ятаєте ефект Даннінґа—Крюґера? Коли люди з низькою кваліфікацією схильні робити помилкові висновки, відчуваючи при цьому залізобетонну впевненість. Коли в людини є прогалини в знаннях про права жінок, вона заповнює їх хибними здогадками через брак
інформації. Не знаючи статистики теми, умовний відомий кухар спирається на прислів’я про «голову» й «шию» замість статистики Нацполіції чи даних Держстату.
б) Ефект шульги
У мого знайомого донька — шульга. Вона робить усе лівою рукою, як більшість із нас правицею. Тільки завдяки їй цей чоловік помітив, що світ влаштовано для праворуких. Ручки в усіх установах закріплено праворуч, атракціони в парку зроблено під праворуких, музичні інструменти, меблі — усе сконструйовано максимально некомфортно для таких людей, як його донька. Проте він не помічав цього все свідоме життя, доки не став батьком. Як і чоловіки, які ніколи не стикалися з проблемами, звичними для жінок. Або жінки, які вважають нинішнє суспільство правильним за замовчуванням і не звертають уваги на дискримінацію, бо вона для них звична й рутинна.
в) Патріархат
Саме так. Це він нам розповідає про виняткове і священне жіноче тіло, але не проводить краш-тести для автомобілів із манекенами жіночої комплекції. Це він оспівує материнство в мейнстримному контенті й культурі, але замовчує післяпологову депресію. Це він плекає риторику про цінність і сакральність жінки, але навантажує її невидимою й неоплачуваною хатньою роботою. Це він висміює фемінітиви, не бентежачись, чому «покоївка» — це природно, а «академікиня» ріже вухо. Патріархат бреше. І відомий кухар йому вірить.
Чому проголошувати матріархат у суспільстві, де жінки досі борються за рівні права, шкідливо й небезпечно? Бо це знецінює боротьбу й ігнорує реальні проблеми, які отруюють життя мільйонів жінок.
І нарешті, що робити, коли відомий кухар, чи невідомий таксист, чи колега в їдальні, чи родич під час застілля говорить, що земля пласка? Тобто ігнорує здоровий глузд і наукові докази, переконуючи вас у нісенітниці на зразок панівного матріархату? Якщо людина відкрита до адекватного діалогу і готова слухати, оперуйте цифрами, а не емоціями. Щоб заповнити прогалини, де під шаром моху ферментується вислів про «голову» й «шию», порадьте співрозмовнику книгу Керолайн Кріадо Перес «Невидимі жінки» або Оксани Кісь «Жінка в традиційній українській культурі (друга половина XIX — початок XX ст.)».
На жаль, відомий кухар належав до другої категорії людей. Такі заперечують будь-які факти, посилаючись на приказки, нерепрезентативні приклади типу «а в моєму колективі» та вправляються в красномовності, доводячи до абсурду сам діалог. І головне, не оперують жодними доказовими даними. Людині, яка вірить патріархату, начхати на методологію досліджень і перевірені в десятках джерел факти.
Попри це, моя історія має геппі-енд. Просто він іще не настав. Я щодня спостерігаю, як змінюється ставлення до прав жінок у суспільстві. Я роками спостерігаю за прикладами подруг, колег, родичів, політиків та інфлюенсерок, які десять років тому крутили пальцем біля скроні, чуючи про фемінізм. А сьогодні вони називають гендерну рівність своєю цінністю, шерять феміністичні меми, публічно виступають на захист постраждалих від домашнього насилля та рівномірно розподіляють обов’язки в стосунках.
Просто повірте, за кілька років ми обов’язково побачимо, як відомий кухар засуджує гендерну дискримінацію чи називає себе феміністом. Б’юся об заклад.
