507 
Недавно я прочитала чудову книжку Івана Черненка «Сміх у кінці тунелю» про його досвід у медицині — від навчання у виші до роботи анестезіологом. Книжку я щиро рекомендую: вона показує, як працює наша медична система, і заохочує сприймати лікарів/-ок як живих людей, а не святих рятувальників/-ць.
Здавалося б, до чого тут фемінізм і чому я починаю з цього колонку? А все через один момент. У розділі про навчання автор, зокрема, описує різних викладачів — як професіоналів і як людей. В одного з них була така особливість: він постійно тримав на кафедрі кількадесят брудних чашок. Автор розповідає, як одного разу дівчата взяли й перемили їх усі, а через тиждень посуд знову стояв немитий.
Дівчата. Взяли. І перемили.
Упевнена, більшість читачів/-ок не звернули на це увагу. І я їх розумію, років п’ять тому я й сама була б серед них. Що тут узагалі такого? І сюди свій фемінізм приплела. Це ж не якийсь серйозний прояв дискримінації, не насильство, ну, помили посуд, подумаєш. От тільки такі дрібниці посилюють стереотип про «жіночі обов’язки» й виливаються в набагато серйознішу проблему — великий розрив у часі на виконання хатніх справ.
Керолайн Кріадо Перес у книжці «Невидимі жінки» пише, що в усьому світі жінки виконують утричі більше неоплачуваної роботи, ніж чоловіки. У різних країнах цей показник різний, але немає жодної країни, де ці показники рівні. Наприклад, у місті Катебе в Уганді у жінок після всієї роботи залишається близько 30 хвилин на день на відпочинок. Тимчасом у чоловіків є на це майже чотири години.
Здавалося б, ми не в Уганді, навіщо драматизувати. Подумаєш, помити чиїсь чашки замість навчання — дрібниці. Тільки чомусь ці дрібниці виконують саме жінки. Накривають стіл на корпоративі і прибирають після застілля. Допомагають господині на кухні, поки господар спілкується з гостями. Роблять каву й чай партнерам перед робочою зустріччю. У свій день народження цілий день готують, цілий вечір обслуговують гостей, а половину наступного дня прибирають після святкування.
І все це сприймається за замовчуванням. Я переконана, що переважній більшості хлопців на думку не спало б помити чиїсь чашки чи в розпал вечірки запропонувати віднести брудний посуд на кухню. А жінкам спадає. То невже це в жінок генетична схильність до обслужувальної праці? Ні, але змусити нас так думати дуже вигідно. І поки ми витрачаємо час на репродуктивну працю, дуже зручно виконувати продуктивну, повноцінно відпочивати, розвиватися, отримувати підвищення і ще більше посилювати гендерний розрив в оплаті праці.
Тут я вже бачу, як з’являється аргумент «так а хто вас змушує?». Зазвичай він виникає в обговореннях ситуації в сім’ї, коли жінка після роботи готує їсти, прибирає, пере (так, навіть із пральною машиною це забирає чимало ресурсу), займається мікроменеджментом. Чоловік же після роботи тримає диван, щоб із ним, не дай боже, нічого не трапилося.
То хто змушує? Ну, не готуй. Подумаєш, дитина буде голодною, а через немитий посуд і бруд стоятиме неприємний запах і заведуться таргани. Хай чоловік цим займеться. Що, не займається? Ну, так треба було думати, за кого заміж виходиш. Після цього одразу зрозуміло, що робити в такій ситуації. Просто швиденько створити машину часу, щоб повернутися в минуле і вийти заміж за «правильного» чоловіка. Щоправда, і це може не спрацювати. Навіть домовленості «на березі» не дають гарантій постійного справедливого розподілу обов’язків. Скажімо, після появи дитини все може повністю змінитися.
І жінки, на відміну від чоловіків, часто не можуть просто «забити» й перестати виконувати хатні справи. Вони відчувають відповідальність і піклуються про сім’ю через стереотипне суспільне уявлення про жіночу роль. Очікування, що саме жінка готуватиме, прибиратиме, пратиме і піклуватиметься про сім’ю, вкладають у голови дівчаток з дитинства. «Ти що, досі готувати не вмієш? Як же чоловік з тобою житиме?», «Ой, як не прибрано! Хто ж тебе заміж візьме?», «Поскладай нормально одяг у шафі, стежити за цим треба, ти ж дівчинка». Упевнена, більшість із вас чула ці фрази ще задовго до 18 років. Як тут не подумати, що це справді твій обов’язок?
Жінки часто самі не знають, що може бути інакше. Тому хтось кидається мити посуд у гостях і прибирати у квартирі нового бойфренда. Тому дехто з матерів передають своїх синів у руки дружин із настановами, що «треба йому щодня домашнє готувати», «у нього шлунок слабкий, йому супчик треба варити хоча б кілька разів на тиждень» і так далі. А дехто з жінок відчувають провину, якщо їхні партнери займаються хатніми обов’язками, поки вони працюють чи відпочивають. І безмежно вдячні, що чоловіки їм «допомагають», хоча насправді просто виконують свою частину обов’язків у піклуванні про спільний дім і добробут.
Висновок 1. Нерівномірний розподіл домашніх справ впливає на багато сфер життя. Легко розвиватися, коли в тебе завжди на столі стоїть свіжа вечеря, у шафі самі по собі з’являються чисті шкарпетки, а після роботи є час відпочити. А от якщо тобі треба про все це дбати самостійно, ще й за кількох людей, ресурсу на саморозвиток і посилену роботу заради кар’єрного зростання може не вистачити. До того ж постійна зайнятість хатніми справами не дозволяє повноцінно відпочивати, зокрема ментально, і може призвести до вигорання.
Висновок 2. Домашні обов’язки — це виснажлива праця. Це не просто «ну, приготуєш їсти після роботи», — за цим криється безліч невидимих процесів. Придумати, щó приготувати, які продукти для цього треба, які запаси час поповнити. Дбати про різноманітне меню, вчасно прати і за потреби прасувати речі, пам’ятати, коли треба міняти постільну білизну й рушники, прибирати. Якщо є діти, додається 100+ справ щодня до планування й менеджменту.
Це вимагає купу фізичного й розумового ресурсу. Проте цього розуміння в нашому суспільстві дуже не вистачає, багато хто переконані, що «пралка сама пере, мультиварка мультиварить, а памперси міняють самі себе». Тільки тоді одне питання: чому ж цю легкотню не роблять чоловіки?
Висновок 3. Несправедливий розподіл обов’язків — це системна проблема, але наше завдання — передусім подбати про свій добробут. Тому треба говорити зі своїм партнером, навіть якщо досі десять років хатніми справами займалися лише ви. Домовлятися про справедливий розподіл обов’язків, учити дітей обслуговувати себе, не прищеплювати їм думку про «жіночу долю», а головне — самим не вважати це тільки своїм обов’язком.
Що більше буде таких людей, то швидше ми викорінимо цей стереотип і зробимо своє життя та життя всіх жінок кращим.
