3 березня, 2021

Чи існує секс у плюс-сайзі?

16 грудня 2020
Поширити в Telegram
1848
М .

Авторка телеграм-каналу про секс «Ці блядські історії», блогерка, фотографка, активістка.

Якось я наштовхнулася в фейсбуці на одне обговорення: чергові «експерти зі схуднення» полоскали дружину актора Пірса Броснана. Бачте, жінка зовсім розпустилася, дозволила у свої 56 років мати зайву вагу і постаріти. Мене зачепив цей пост, і я пішла шукати інформацію про Кілі Шей Сміт — так звуть дружину відомого актора.

Чого я тільки не начиталася про цю жінку! «Товста корова», «не вміє одягом приховувати свої вади», «не носить утягувальної білизни, а з її вагою це обов’язково!», «розпустилася і постаріла», «безсоромно демонструє свої пишні форми», «замолоду була тонкою тростинкою, а тепер утричі товща». Та найбільше всіх цікавило, чому Пірс досі не кинув дружину, адже він у свої 67 чомусь ще вважається красивим чоловіком, за яким сохнуть молоді стрункі жінки. А от Кілі, яка молодша за чоловіка на десять років, має повзти в бік кладовища, неодмінно обкрутившись великим білим простирадлом, адже на таку неідеальну фігуру більше нічого не налізе.


Кілі Шей Сміт та Пірс Броснан

Та і як один із найгарніших чоловіків світу вже двадцять шість років любить одну й ту саму жінку. Ну, добре, Кілі замолоду була стрункою і красивою, а тепер, коли поправилася і постаріла, як можна її цілувати і обіймати на людях? Невже він з нею займається сексом? Як такий супермен живе із жінкою, яка себе запустила, поправилася, постаріла? Хіба мало навколо молодих, струнких і привабливих шанувальниць, готових стрибнути до Пірса в ліжко? Чому Кілі не старається? Чому вона не стежить за собою?

Знаєте, що смішно? Сам Пірс Броснан в інтерв’ю часто зізнається, як він боїться, що дружина може від нього піти. Бо вона сильна і самодостатня жінка з власними планами й амбіціями. Хто з «диванних експертів» у таке повірить? Звичайно, зручніше обговорювати лише товстий жіночий зад і чи точно Пірс має секс зі своєю неідеальною дружиною. Схоже, що секс видають лише худим і молодим, а всі інші обійдуться.

І тут виникає питання: а чому мене так хвилює обговорення тіла чужої жінки? Усе просто. Не обов’язково бути дружиною кіношного агента 007, щоб суспільство постійно тебе осуджувало й ганьбило. Якщо ти раптом перестала бути молодою, втратила ідеальне тіло з різних причин чи ніколи його не мала, то все, ти не маєш права на різні види задоволення. Ти не заслужила. Наче жінка — це собачка якась.

Якщо подумки повернутися в моє минуле, то тепер я розумію, що була нормальною. Не худою і не товстою — плюс-мінус звичайна середньостатистична дівчина з розміром М. Я була щаслива, ходила на роботу, зустрічалася з хлопцями, багато сміялася, подорожувала час від часу, завела хобі, яке дуже мене тішило, і все у мене було ок. Та після своїх 25 років я почала чути, як буквально з кожної праски транслюється одне: жінка повинна бути худою. Відкриваєш будь-який журнал, а там 20 різновидів дієт, як зробити живіт пласким за два тижні до моря, як боротися із страшним целюлітом і який одяг зробить стрункішою. Те саме говорять по телевізору, в газетах, в інтернеті, і ніяк від цього інформаційного шуму не сховаєшся. За якийсь час я й сама почала так думати.

Тоді, у 25 років, почалися мої гойдалки з вагою. З 55 кг схудла до 53, потім поправилася до 58, тоді знову відкат, а потім ще п’ять разів туди-сюди і так до сьогодні, коли у свої 39 я важу 89 кг. Якось в одній дискусії мені сказали: «А можна було просто думати своєю головою! Чому ти слухала інших?».

Можна було, погоджуюся. Проте круто так говорити тепер, коли в жінок реально є вибір, коли ми бачимо різні живі, невідфотошоплені тіла в «глянці», рекламі, кіно, інтернеті. Коли спортом можна займатися не тому, що хочеш схуднути, а просто для задоволення. Коли жінки з різних вагових категорій мають класні стосунки, красивих молодих коханців і офігенний секс. А тоді у мене не було таких прикладів, розумієте?

І от у черговому витку схуднення на гречці й кефірі з купою спорту влітаю я на повному ходу в нездорові стосунки. Тоді, щоправда, я так не думала. Та мені так хотілося, щоб хтось мене любив, що пропустила всі дзвіночки. Пригадую, як на одному з перших побачень романтично варю каву на кухні, на мені красива білизна, а мужчина видає: «Ти не носила б панчохи, вони так негарно перетягують твої товсті ноги». Тепер я вилила б йому каву на голову, послала нахєр і забула б цього хлопця за тиждень. А тоді, у свої 28, я перестала повертатися до нього спиною, коли була гола, не носила короткі шорти і намагалася займати поменше місця в просторі.

Дуже боляче, коли вас критикують люди, які мали б підтримувати. «Ти така товста, що не можу тебе торкатися». «Тобі треба схуднути на 10 кілограмів, і тоді ми одружимося». «Ти забагато їси». «О, я бачу, ти взялася за себе — тепер твій живіт менший за твої груди». «Ти істеричка, йди побігай». «Товста корова — куди тобі бігати». «Тобі просто треба їсти на два відра менше». «Ото ти жопу наїла!» Звичайно, це не всі фрази, що їх я чула буквально через день, і яке щастя, що психіка має здатність стирати болючі спогади.

Я чула ці слова — і вірила в них. І не одна я насправді. Знаю багатьох дівчат, які вислуховували таку саму критику. Це боляче, слова ранять, потім ти довго ходиш до психотерапевта, а потім і до сексолога, щоб повернути ту веселу, легку, життєрадісну дівчину, яка любить своє тіло, секс, прагне задоволення й оргазмів.

Знаєте, панчохи я не одягала років десять, аж поки один коханець не попросив. А потім ще один. І ще один. І кожен з них був готовий зняти з мене все, тільки не панчохи.

Чи була я замужем? Ні. Бо ніяк не могла схуднути на ті такі важливі десять кіло, а навпаки, набирала ще і ще. Виходило таке собі замкнуте коло: я злилася, їла, поправлялася, отримувала чергову порцію критики, знову їла, поправлялася — і знову злилася. І поки я ненавиділа своє тіло, воно платило мені тим самим: нуль задоволення, нуль радости, мінімум сексу.

Не знаю, скільки років я думала, що зі мною якісь проблеми, бо я не те що кінчити з чоловіком не могла — навіть нормально розслабитися не вдавалося. А як розслабишся? Тут складка, в тій позі живіт, а ззаду взагалі зад! Як можна отримати хоч якесь задоволення, коли ти щосекунди контролюєш своє тіло? Який секс? Які до чорта оргазми?

Скільки часу я соромилася свого тіла в сексі! Нормальні фізіологічні процеси здавалися дикими і неправильними. Я не могла говорити про своє задоволення, не могла торкатися себе, не могла сказати, що мені подобається. Та я просто не знала останнього, якщо чесно. Моє тіло ніби мені не належало: воно було чужим, ненависним, великим, незрозумілим. Воно змінювалося — і лякало мене. Його не хотів чоловік, для якого все в мені було не так.

Ох, а що зі мною почало творитися десь після 32! Якось різко виросло лібідо, і я взагалі не могла зрозуміти, що з усім цим робити. Відчувала постійний голод на секс, і це мене дико лякало. Я навіть пішла до своєї гінекологині по таблетки, щоб якось утихомирити своє бажання. І як добре, що моя прекрасна лікарка пояснила, що зі мною все норм. Що хотіти сексу тричі на тиждень не хворобливе бажання. Що бути сексуально активною не соромно.

На щастя, мені вистачило сміливости припинити тривалі не дуже здорові стосунки. З них я винесла майже тридцять зайвих кілограмів, клінічну депресію і залізобетонну впевненість, що мене не можна хотіти. Щоправда, через півроку целібату я таки вибралася на побачення. Хоча глибоко в душі була переконана: всі чоловіки, які звертають на мене увагу, — збоченці. БО ЯК МОЖНА ХОТІТИ МЕНЕ? Секс — для худих.

Так от, через два з половиною роки вільного життя можу нарешті сказати: секс — для всіх, хто хоче ним займатися. А якщо хтось із чоловіків починає доносити мені свою дофіга цінну думку про моє життя, секс, стосунки, вагу, тіло, коханців, він дуже швидко валить куди подалі. Особливо якщо я не питала його рекомендацій.

Мене досі зачіпають фрази про зайву вагу. На жаль, я живу не в рожевій бульбашці з ідеальними людьми і з кожної праски чую, якою має бути еталонна жінка. Зате вміння показувати, де вихід із мого життя, я все-таки відпрацювала ідеально. Цього, до речі, я навчилася на сайтах знайомств. Разів двадцять пошлеш різних «експертів» провітритися і потім робиш так, не думаючи і не відчуваючи вини, мовляв, раптом він не мав на увазі мене образити.

Я не проти трохи схуднути. Однак нині у мене зовсім інша мета, ніж іще років п’ять тому. Хоча от чоловікові мої зайві кілограми не заважають носити мене в спальню на руках. Ну, або не в спальню, це вже як вийде.

Я вже не соромлюся своїх фотографій у білизні. І без білизни теж. Тепер я бачу спокусливі вигини і живе красиве тіло.

Перестала думати, що в житті більше не буде класного сексу. Я навіть телеграм-канал завела, щоб записувати «Ці блядські історії». І як мінімум раз на два тижні відповідаю на питання, чи все написане правда. Знаєте, мені не вистачило б уяви таке придумати. Тому так, усі історії реальні, частина героїв навіть читає мій канал. А ще я собі дозволила нарешті вибирати таких чоловіків, які справді подобаються, а не плюс-мінус підходять. І яким подобаюся я — із задом, грудьми, бісиками в очах і з абсолютною впевненістю, що жінка, яку бачу в дзеркалі, офігенна.

Якщо чесно, ще чотири роки тому я не уявляла такого свого життя. І якби можна було сказати собі колишній щось важливе, то це було б десь так.

  1. Ти прекрасна і цінна вже тому, що ти є.
  2. Ніхто не має права робити тобі боляче, навіть найближчі, навіть із найкращих міркувань.
  3. Ходити до психотерапевта чи психолога не соромно.
  4. Твоя цінність не залежить від твоєї ваги.
  5. Любити і вибирати себе — правильно.

А ще мені неймовірно допоміг бодіпозитив. Основний його посил — відчепіться від чужих тіл і від свого тіла насамперед. Дайте можливість собі й іншим бути щасливими з тим тілом, яке є. Люди мають право жити так, як їм хочеться, і ви теж маєте таке право. Люди мають право любити себе, навіть якщо в них короткі ноги, великі вуха, маленькі груди, товста попа, немає однієї руки чи тіло вкрито плямами. Вони мають право нічого не змінювати або змінювати все, що хочеться. Вони мають право не старатися, а жити так, як є. Вони мають право бути товстими, худими, високими, низькими, білявими, чорнявими, рудими, лисими, з ластовинням, з акне, надто блідими, супертемними, з кривими ногами й тонкими губами. І нікого це не повинно обходити.

Здається, скоро вже всім набридну цією фразою, але скажу її ще раз: ви — єдина людина, яка буде з вами завжди. Чоловіка можна поміняти, діти, якщо є, з часом захочуть жити своїм життям. Та й ми не застраховані від якихось непоправних подій.

Ось ви.

Ось ваше тіло.

Ви живі.

Ви можете отримувати насолоду.

Ви гідні мати прекрасний секс.

Вам можна обирати найкращих чоловіків, якщо вам цього хочеться.

Зараз.

Не тоді, коли схуднете.

Не через десять років.

Не з понеділка.

Не з нового року.

Не з першого числа.

Зараз.

А якщо комусь це не подобається, то це не ваші проблеми.

Так а що там із Кілі Шей Сміт? А в неї все чудово. Пірс далі любить і цінує дружину. Вони так само, як і багато років тому, гуляють за ручку, цілуються на пляжі, катаються на велосипедах, часто обіймаються і живуть повним насиченим життям. І ні роки, ні зайві кілограми їм якось не заважають. Чого й нам усім бажаю.

16 грудня 2020
Поширити в Telegram
1848
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Чи жінки «самі винні»?
Жінки ж «самі хочуть» (голити ноги, бути сексуальною інстаблогеркою, зніматись в сексистській рекламі). Але чи справді «самі»?
Хто їм заважає? Жінки в українській медицині
В Україні жінок-медиків більше, ніж чоловіків. За даними НСЗУ, їх близько 82 % (це вище, ніж у середньому по світу). При цьому серед керівництва галузі переважають чоловіки, хірургія досі вважається «чоловічою» сферою, а середній рівень зарплатні в галузі, згідно з даними Державної служби зайнятости, третій з кінця — 8,5 тисяч гривень. Менше заробляють лише у сфері громадського харчування та в освіті, які в Україні так само переважно «жіночі». Аналіз даних спонукає до висновку, що найбільша проблема лікарок і медсестер — системний сексизм — ситуація, коли типово «жіночі» сфери зайнятости недооцінюються і недофінансуються, а робота жінок у них позиціонується як «хобі» на додаток до сімейних обов’язків.
Стосунки як полювання: чи правда, що чоловіки — «мисливці»?
Казки й романтичні фільми вчать: він добивається — вона піддається. Коли чоловік бігає за жінкою, він романтик. Коли жінка бігає за чоловіком, вона невдаха. У вітчизняному глянці досі трапляються заголовки «Як залишатися для нього загадкою» або «Як йому не набриднути». Чи справді це потрібно чоловікам і жінкам та як осучаснити романтичні стосунки?