55 
Нещодавно дивилася серіал, в якому силу та могутність головної героїні показали через перебільшено маскулінні риси. В неї прилизане коротке волосся, насуплений погляд, вона мовчазна, трохи брутальна, схильна ризикувати, покладається тільки на себе, має технічний фах, фізично сильна. Загалом, якщо ви бачили фільми про мачо, який рятує всіх навколо, то це те саме, тільки про жінку.
Останнім часом у масовій культурі помічаю чимало такого. Повно жіночих персонажок, яких додають на догоду сучасній публіці, але зображують їх такими, як до того прописували чоловічі персонажі. Та хіба ж це фемінізм — вкладати жінок у чоловічий шаблон?
Виходить, ми залишаємося на тому самому місці: сила — в маскулінності й рисах, якими суспільство типово наділяє чоловіків. Тому, жінко, якщо хочеш бути вагомою і мати владу — ставай такою, як стереотипний чоловік.
Фактично це те, що й так змушені були робити багато поколінь жінок, пробиваючись на високі посади, у бізнес, політику, науку, загалом усі значущі сфери, де чоловіків завжди приймають, а жінок зневажають. Там, де чоловіків вважають гідними, доки вони не доведуть зворотне, а з жінками не рахуються, вважаючи, що їм там не місце, доки вони теж не доведуть зворотне.
Звідси й поголос про суворих директорок, які тримають колектив у залізних лещатах (інакше ніхто б їх не слухав), про “нежіночних” науковиць (інакше вважали б, що вони прагнуть лише знайти чоловіка і піти з науки в декрет), про жорстких підприємниць (інакше їх не сприймали б серйозно за столом переговорів) і так далі. Цей маскулінний патерн поведінки, який начебто почав відходити в минуле, масова культура не перестає насаджувати в своїх продуктах.
Це проявляється й у тому, що голлівудські режисери в межах (псевдо)фемінізму додають у фільми героїнь, які в рукопашному бою перемагають великих накачаних чоловіків без суперсили чи хоча б додаткової зброї.
Це абсолютно нереалістично, і жінка, яка візьметься таке повторити, може легко загинути чи серйозно травмуватися. Щоб знову ж таки показати “рівність”, фізичну силу жінок прирівнюють до сили чоловіків. І в чому ж тут фемінізм, якщо жінки мають рівнятися на типових чоловіків і прагнути їхніх характеристик та можливостей?
Я хочу дивитися фільми, де сильна героїня не має типових маскулінних рис і поведінки. Де жінка поводиться не стереотипно “по-жіночому” чи “по-чоловічому”, а як звичайна людина, що поєднує в собі різні риси характеру незалежно від того, кому приписує їх суспільство. І при цьому її поважають, до неї прислухаються, за нею йдуть як за лідеркою.
Те, що відбувається в описаних фільмах, нагадує мені абсурдне питання до пари лесбійок: «А хто з вас чоловік?». Ніби без чоловіків не обійтися ніяк, хтось та й повинен мати “яйця”.
От у культурних продуктах показують, що без чоловічих ролей не можна обійтися, просто тепер їх гратимуть жінки. Ніби визнати, що жінки відрізняються від чоловіків, означає підтвердити, що вони гірші.
Мабуть, буду повторювати все життя: чоловіки — не еталон. Так, жінки відрізняються, в нас менше фізичної сили, є свої нейробіологічні та фізіологічні особливості, зовсім інший життєвий досвід, бо ж ми піддавалися іншому гендерному вихованню.
Але це не обмежує нас. Якщо культурні продукти хочуть бути феміністичними, то мають показувати саме це: що жінки можуть керувати, вести за собою, бути успішними в різних сферах, круто поєднувати сім’ю і роботу, досягати своїх цілей. І притім залишатися собою, не будучи вкладеними у чоловічий шаблон.
