17 квітня, 2024

«Та в Україні вже давно матріархат»

10 серпня 2023
Поширити в Telegram
330
Діана Андрусенко

Копірайтерка в ІТ.

Якщо в будь-якому дописі, статті чи відео пролунає слово «патріархат», у коментарі неодмінно прийде хоча б одна людина і скаже: «Де ви бачили в Україні патріархат? Ось у мусульманських країнах — отам патріархат. А в Україні зроду-віку був матріархат. Ви що, не знаєте, як у нас поважають жінок? І взагалі, у нас чоловіки вже стали меншинами, це їх дискримінують».

Не сумніваюся, що такі коментарі будуть і під цією колонкою, але перш ніж ви їх напишете, хочу поставити вам кілька питань для роздумів. Скільки відсотків жінок серед людей, які ухвалюють основні рішення в нашій країні? Скільки їх серед олігархів, власників великих бізнесів та навіть «простих» генеральних директорів? Чи набереться хоча б половина?

Пробачте, але якщо дружина вказує вам, яку сорочку сьогодні одягнути, це не означає, що в нашій країні чи взагалі десь у світі матріархат. Влада, сила, гроші — в руках чоловіків. Звісно, не в усіх, і бути чоловіком не означає за замовчуванням бути успішним і багатим, але це не змінює того, що в нас патріархальний устрій.

Поговорімо про це детальніше. Що взагалі означає патріархат? Що чоловіки домінують у сферах ухвалення рішень, таких як політика і бізнес. Що владу здебільшого зосереджено в руках чоловіків. Що ресурси розподіляються нерівномірно і теж переважно належать чоловікам. Що чоловіки мають більший авторитет і привілеї на підставі статі. Що чоловіки — це люди за замовчуванням, а жінки — «друга стать», слабка або прекрасна.

Це не так складно побачити на практиці.

По-перше, відповім сама на свої питання: більшість людей у Верховній Раді, Кабміні, на важливих керівних посадах, серед власників бізнесів — чоловіки. У суспільстві культивується думка, що чоловік — голова родини, здобувач, годувальник і природжений керівник, на відміну від «гормональних істеричок» жінок, яким природно займатися родиною, а не лізти в політику чи великий бізнес.

По-друге, розподіл ресурсів дуже нерівномірний на користь чоловіків. Серед 20 найбагатших людей України лише одна жінка, яка йде «в комплекті» зі своїм чоловіком — це Галина й Олександр Гереги. Що ще важливіше, існує розрив у 20–30 % у зарплатах чоловіків і жінок, особливо на керівних посадах, де немає чіткого бюджету. Це толерується, адже в суспільстві існує тверде переконання, що чоловік повинен годувати сім’ю й отримувати більше за дружину, а жінкам достатньо заробляти собі «на нігті». Дехто з бізнес-тренерів навіть заохочують наймати жінок, бо їм же можна платити менше!

Чому ж може скластися хибне враження, ніби в нас матріархат? Тому що чоловіки часто не залучені у справи сім’ї, тому що це справи непрестижні, не приносять доходу, не впливають на суспільство, вимагають багато часу і зусиль, при цьому рутинні і ніколи не закінчуються.

Те, що жінки часто обслуговують усю сім’ю й одноосібно ухвалюють певні рішення, пов’язані з родинним мікроменеджментом, — це не привілей і не влада. Вони часто змушені це робити, бо саме на них покладено таку гендерну роль, а багато чоловіків просто не хочуть цим займатися. Та й узагалі, чому б і не віддати «владу» вдома жінкам? Однаково це нічого не міняє, тільки забирає весь їхній час. Якраз не рватимуться до реальної влади.

Із впливовістю і грішми розібралися, показники щось зовсім не матріархальні. Другий важливий пункт — ставлення до жінки.

Є думка, що в Україні жінок ох як сильно поважають з давніх-давен. Не хочу заглиблюватися в історію і не маю для того компетенцій, кому цікаво дізнатися більше про історичний аспект, раджу почитати праці Оксани Кісь. Пропоную лише поглянути, що ми маємо в сучасному житті. Де ж ті ознаки матріархату? Де той жіночий авторитет і неймовірна матріархальна повага до жінок?

Почнімо з простого. Саме жінка бере прізвище чоловіка, а не навпаки. Саме патронім (ім’я по батькові) присвоюють дітям, а не матронім (чи знаєте ви хоч одну людину, у якої в паспорті було б написано «Людмилівна» чи «Оленівна»). Саме фемінітиви нещадно висміювали, бо це «членкиня» звучить недолуго, а «член» — дуже навіть поважно.

Як же так? У матріархаті жіноче = престижне, до жіночих назв мають прагнути всі. Щось не сходиться. Туди й фраза «що ти як баба» — одразу видно вищість і престижність жінок.

Далі. Саме жінки найчастіше потерпають від насильства, особливо домашнього (вони становлять понад 80 % постраждалих). Саме на жінок перекладають відповідальність за насильство щодо них, мовляв, погода в домі — відповідальність жінки. Ох же ж ця повага і сакральне ставлення.

Якщо чоловік має багато сексуальних партнерок чи секс на першому побаченні, його не засудять, часто навіть захоплюватимуться «самцем». Жінку в такому випадку вважатимуть шльондрою.

Жінки частіше залишаються з хворими чоловіками (чи дітьми), чоловіками з алкоголізмом чи наркотичною залежністю, чекають чоловіків із тюрми. У ситуації навпаки чоловіки радше розірвуть стосунки. Чому ж це вони не тримаються за жінку і не витягують її з біди, якщо у нас матріархат?

У престижні і високооплачувані сфери жінкам набагато важче пробитися, ніж чоловікам. Жінки рідше отримують підвищення через «скляну стелю». Якщо жінки пробиваються на високі посади, в інтерв’ю їх часто запитують про таке, про що ніколи не питали б чоловіків: як ви поєднуєте роботу і сім’ю? чи достатньо часу приділяєте чоловікові й дітям? Сфери в суспільному уявленні досі чітко поділено: чоловіки — «зовні», жінки — «вдома».

І це далеко не повний список прикладів подвійних стандартів та нерівности чоловіків і жінок не на користь останніх.

Отже, підсумуємо. Патріархальний устрій не означає, що в кожній сім’ї, в кожному бізнесі і всюди у владі домінують чоловіки. Завжди є винятки, є владні жінки і не-домінантні чоловіки. До того ж завдяки, зокрема, фемінізму дедалі більше сімей стають партнерськими: спільно ухвалюють рішення і разом дбають про сім’ю. Проте загальний розподіл влади в усіх сенсах і загальне ставлення до чоловіків і жінок ми бачимо щонайменше в цифрах, тож сперечатися не бачу сенсу.

Хай там як, устрій поступово змінюється, і наша спільна мета — змінити його кардинально, щоб ні жінки, ні чоловіки не потерпали від патріархату, який насправді шкодить нам усім.

10 серпня 2023
Поширити в Telegram
330
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Оксана Кісь: про ролі жінок у Радянському Союзі й незалежній Україні, історію протидії сексизму в рекламі та перспективи феміністичного руху після перемоги у війні
Оксана Кісь — відома українська історикиня, докторка історичних наук, президентка Української асоціації дослідниць жіночої історії. Гендер в деталях розпитав експертку, як і коли в Україні вперше заговорили про сексизм та що стало поштовхом до протидії цьому явищу в українському суспільстві. Також Оксана Кісь поділилася порадами і своїм баченням того, як слід реагувати на прояви сексизму та зупиняти їх.
Про стереотипи з пелюшок.
«Чому ви не цінуєте домагання?!»
В реальності домагання зовсім не те, що уявляють чоловіки.