Попередні Теми Сезону

Хто їм заважає? Як жінки будують кар’єру в ІТ в Україні

3 листопада 2020

4464

Редакторка ІА «Соцпортал», активістка ГО «Соціальний рух». Теми, які найбільше цікавлять, — трудові права жінок, молоді та осіб з особливими потребами, материнство в сучасних умовах, реформи медицини, освіти і соціального забезпечення.

Першу у світі програму для машини [1] написала в середині ХІХ сторіччя британська математикиня Ада Лавлейс (1815–1852). Донька Джорджа Байрона, яку, втім, видатний батько бачив лише раз у житті, запровадила також поняття «цикл» і передбачила, що в майбутньому аналітичні машини зможуть створювати математичні формули, музику, картини і відкриють абсолютно нові шляхи для науки.

У ХХ столітті її наступниці теж зробили вагомий внесок у розвиток сучасного програмування. Комодорка флоту США і видатна науковиця Грейс Мюррей Хоппер (1906–1992) однією з перших писала програми для комп’ютера Mark I, а 1959 року вона винайшла мову програмування COBOL.

Френсіс Аллен (1932–2020) 45 років пропрацювала в IBM над питанням паралелізації обчислень. Вона перша жінка, котра отримала найпрестижнішу відзнаку в галузі високих технологій — премію Тюрінга.

Маргарет Гефілд Гамільтон (1936) очолювала відділ програмної інженерії в лабораторії приладобудування Массачусетського технологічного інституту і створила бортове програмне забезпечення польоту для космічної програми «Аполлон».

Геді Ламарр (1914–2000) була одночасно видатною акторкою і винахідницею, яка разом із композитором Джорджем Антейлом відкрила методи, необхідні для мобільного зв’язку.

Україна теж може пишатися своєю видатною винахідницею. Катерина Ющенко (1919–2001) розробила програмне забезпечення для першого в континентальній Європі комп’ютера ЕОМ «Київ». Винахідниця створила наукову школу теоретичного програмування, стала членкинею-кореспонденткою НАН України та отримала низку вітчизняних премій.

Її наступницею називають Ольгу Перевозчикову (1947–2011). Професорка найкращих університетів України, Перевозчикова 1999 року займалася запобіганням негативним наслідкам комп’ютерної кризи 2000-го, зокрема вирішенням цієї проблеми на атомних станціях України. Ще вона розробляла термінологічні Державні стандарти України з програмування, на замовлення «Майкрософт Україна» коригувала україномовну програмну документацію для локалізації Windows і Office і створила національну систему електронного цифрового підпису.

У ХІХ-му і на початку ХХ сторіччя поява жінок у будь-якій науковій сфері — це виняток із правил. Протягом ХХ століття ситуація змінилася, і 1985 року кількість випускниць технічних спеціальностей у США становила вже 35 %. Однак 2010-го цей показник знизився до 18 % [2]. У пострадянських країнах панувала схожа тенденція: частка жінок у СТЕМ узагалі й у сфері інформатики зокрема була чималою. Однак після кризових 1990-х відбулося кардинальне знецінення інженерно-технічних і наукових спеціальностей, а в нульових галузь ІТ зростала вже переважно без жінок.

Сьогодні стрімкий розвиток індустрії в глобальних масштабах потребує робочих рук, тому створюються відповідні програми, що закликають приєднуватися жінок, як-от Girls Who Code, Code.org, Women Who Code (WWCode), Women in Tech Campaign, The Grace Hopper Celebration of Women in Computing.

ІТ-гігант Google теж не стояв осторонь і 2014 року запустив програми [3] для дівчат-школярок. Багато можливостей, що їх Google пропонує партнерам для співпраці, передбачають гендерний баланс у командах останніх. У 2017 році світ ІТ сколихнув гучний скандал: один із працівників Google опублікував повний сексистських кліше «маніфест» [4] про те, що жінки не здатні бути програмістками через статеві відмінності. Автора звільнили, але він здобув певну підтримку по всьому світу. Цей випадок наочно демонструє проблему гендерних упереджень в ІТ, які гальмують прихід жінок у цю сферу. Утім, процес таки відбувається. Подивімося на це в українському контексті.

Чи змінюється гендерний розрив в ІТ

«Хоча в гендерному розрізі в IT-профері резюме представлено нерівномірно і CV пошукачів-чоловіків переважають, певні позитивні зрушення в цьому плані є»,

— відзначає експертка рекрутингового сервісу grc.ua Юлія Дрожжина.

Якщо 2016 року на жінок припадало 15 % усіх розміщених резюме в IT, то 2019-го цей показник виріс до 24 % [5] і до 27 % у 2020-му. Однак на спеціалізацію «Програмування, розробка» припадає лише 7 % усіх резюме жінок, які шукають роботу в IT-сфері, тоді як у чоловіків цей показник дорівнює 19 %.

«Враховуючи таку різницю в спеціалізаціях, за якими шукають роботу фахівці, а також певну різницю в досвіді (зокрема, серед жінок дещо менша частка тих, хто має понад 6 років досвіду, і порівняно з чоловіками більше тих, у кого досвіду взагалі немає), логічно, що зарплатні побажання пошукачів і пошукачок відрізняються. Серед жінок більше тих, хто претендує на нижчу зарплату, і менше тих, хто заявляє про бажання отримувати понад 54 000 грн»,

— зазначає експертка.

Однак, за її словами, якщо порівняти резюме фахівців і фахівчинь із схожим досвідом (більше як 6 років) в одній спеціалізації (розробка ПЗ, Java developer), то їхні зарплатні побажання теж ближчі одне до одного: абсолютна більшість жінок і чоловіків за цими параметрами вказують, що хочуть отримувати понад 57 000 грн. Проте Senior-спеціалісток лише 12 %, і це вдвічі менше, ніж чоловіків, як свідчать дані 2019 року. Натомість кожна третя жінка має статус Junior’a [6].

За даними Держстату [7], у галузі «інформація і телекомунікації» за перше півріччя 2020 року середня зарплата чоловіків склала 21 тис. грн, а жінок — близько 17 тис. грн. Тут, звичайно, слід пам’ятати, що частка на ринку ІТ-компаній, які платять «білу зарплату», невисока [8]. Утім, навіть ці дані демонструють, що зарплата жінок менша на 20 %.

Директор київської філії комп’ютерної академії ШАГ Сергій Нечипоренко розповідає, що є відчутна динаміка росту кількости жінок в усіх галузях ІТ. Із часом це може вплинути на вирівнювання зарплат.

«Наразі в Києві в процентному співвідношенні навчається близько 70 % чоловіків і 30 % жінок»,

— каже він і уточнює, що більшість студенток обирають дизайн, Front-end (вебдизайн), інтернет-маркетинг. Хоча й на напрямах, пов’язаних із програмуванням і мережевими технологіями, їх немало.

«За останні роки у зв’язку з високим темпом розвитку ІТ-технологій в Україні, відкриттям стартапів, приходом на наш ринок зарубіжних компаній зросла кількість робочих місць і потреба в нових працівниках у цій сфері, що, своєю чергою, вплинуло на зростання кількости жінок в ІТ. За останні 10 років кількість жінок в ІТ-компаніях виросла на 13 %. Жінок стає більше в компаніях будь-якого типу і будь-якого розміру — це загальний тренд ринку»,

— зазначає Нечипоренко.

Чи скрізь в ІТ добре платять?

Поняття «інформаційні технології» широке й охоплює багато спеціальностей. Як сказано вище, рівень зарплати прямо залежить від обраного напряму та досвіду. Наприклад, за даними Work.ua [9], контент-менеджер — людина, яка займається наповненням сайту, отримує в середньому 10 тис. грн, адміністратор інтернет-магазину — 11 тис. грн, SEO-спеціаліст, який відповідає за видачу сайтів у пошуковиках, — 14 тис. грн. Для тестувальників програм, дизайнерів і розробники сайтів, інтернет-маркетологів проєктна зарплата становить 15–17 тис. грн. Хоча інші дані для трьох останніх професій показують десь удвічі більші суми [10].

Якщо говорити сáме про програмування, то середні зарплати одразу наближаються до 50 тис. грн. Тут оплата прямо пов’язана з рівнем і досвідом програміста. Існують такі градації:

junior software engineer
software engineer
senior software engineer
team leader
system architect

Спеціалізовані сайти dou.ua [11] і djinni.co [12] вказують, що станом на середину 2020 року топ-менеджмент отримує 190 тис. грн, програмісти з найбільшим досвідом — 160–210 тис. грн. А рекордну в Києві зарплатню в $9000 (243 тис. грн) пропонують для System Architect мови програмування Python. У спеціалістів із великим досвідом на інших позиціях зарплати теж високі. Скажімо, QA (тестувальники) можуть отримувати понад 100 тис. грн, DataScience (обробка даних) — близько 86 тис. грн, дизайнери — більше як 50 тис. грн.

Чи є сексизм в українському ІТ?

Розрив в оплаті праці, низький відсоток жінок у технічній сфері ІТ-сектора, певна сегрегація за професіями — усе це багато в чому наслідки сексизму. І проявів у нього багато — від вибору майбутньої професії, коли як відповідну для жінки освіту розглядають лише гуманітарну, нібито «жіночу» (на це, до речі, вказує й те, що 2019 року серед опитаних жінок в ІТ лише 41 % мали вищу освіту, пов’язану з програмуванням, — проти 61 % чоловіків), до відвертої дискримінації при прийомі на роботу. Про подібний досвід жінки-програмістки розповідають у коментарях на dou.

На цьому ресурсі під статтями про жінок в ІТ чимало сексистських коментарів.

Показово, що існує уявлення, ніби жінка в декреті три роки «ні за що» отримує зарплату від компанії. Це не відповідає дійсності — виплати роботодавця у зв’язку з вагітністю, пологами і доглядом складають 22% ЄСВ від суми офіційної зарплати за 4 місяці. А жінка на цей період отримує виплати від Соцстраху у розмір лікарняних. Решта часу в декреті не оплачується.

У публічному просторі вітчизняні ІТ-компанії кілька років тому відзначилися парою сексистських скандалів. У 2016 році під час підготовки професійного заходу 1991 Open Data Hackaton [13] один з організаторів Віктор Гурський закликав волонтерок приєднатися до події, мовляв, там вони зможуть знайти чоловіка-програміста [14]. Того ж таки року керівник освітнього ІТ-стартапу Андрій Пивоваров [15] опублікував оголошення про вакансію асистентки, у якій фігурували вимоги до віку, відсутність особистого життя, а також тривалість робочого тижня 60 годин. Усі пункти порушують трудове законодавство України.

«Сьогодні в розвинутих західних суспільствах активно ведуться дискусії про баланс робочого й особистого життя — про це багато пише операційна директорка Фейсбук Шерил Сендберг у своїй останній книжці, із заздрістю згадуючи деякі європейські країни, де особисте життя законодавчо захищено й немає корпоративної етики “згорання на роботі”. У Швеції послідовно зменшують тривалість робочого дня до 6 годин, що веде до зростання ентузіазму працівників! У світі, який динамічно змінюється, людям потрібен час для перманентного навчання й особистого росту, а ще для повноцінного спілкування зі своїми друзями й близькими, для психологічного і фізичного здоров’я, зрештою, для виховання блискучих майбутніх поколінь. Про все це забув автор згаданої вакансії. Так, керівникові стартапу потрібен відданий асистент/ка. А нормальна країна здорових адекватних людей ні, не потрібна?»

— запитує в матеріалі про сексизм у ІТ-сфері Тамара Злобіна [16].

Прикметно, що цього року сталася майже аналогічна ситуація, хоча й в іншій сфері [17].

У цьому контексті цікаво, що в коментарях до матеріалів про жінок у ІТ нерідко наводять аргументи, мовляв, програмісти мусять приділяти роботі дуже багато часу і жінка, яка за замовчуванням є або має бути матір’ю, на це не погодиться. Проте вищезгадані «вакансії» демонструють, що жінок експлуатують так само, але на менш оплачуваних і менш престижних посадах. Опитані жінки, які прийшли в ІТ, про більше навантаження, ніж у попередніх сферах, не говорили. При цьому змінити професію їх спонукали не так вищі зарплати, як можливість розвиватися.

Дарина, розробниця ігор, прийшла в ІТ із журналістики й маркетингу:

Почала працювати з 16 років, спочатку подалася в журналістки, першим виданням була газета «Дело». Потім мене дуже захопила реклама, і я вирішила піти в копірайтери та влаштуватися в рекламне агентство.

Мені завжди говорили в школі, що я добре пишу твори. Журналістика мене приваблювала також своєю соціальною відповідальністю: я завжди хотіла бути корисною людям і так бачила свою реалізацію. З освітою цікаво вийшло: коли я вступала, то вибирала між фінансами і філологією. На фінанси не пройшла, пройшла на філологію. Це, власне, і визначило мою долю. Хоча моя викладачка української мови якось після чергового диктанту спересердя сказала, що «не дай бог ти підеш у філологи!». Грамотність не була моїм коником. Найпевніше, я просто пливла за течією, типу добре виходить — ок. Адже коли щось виходить, то ще й задоволення отримуєш. У юності я багато на ці теми не рефлексувала. Думаю, тут важливу роль зіграло ще те, що мій батько був філологом, а мати економісткою. Тож професію я обирала у спадок і думала, що мою долю вирішено, тоді мене це навіть дуже влаштовувало.

Років п’ять тому мені прямо дуже стало боляче від того, чим я займаюся. Я не бачила свого майбутнього, перспектив кар’єрного розвитку, не могла реалізувати свій потенціал «творця», та й просто набридли нескінченне писання тупих «продавальних текстів», вічно незадоволені клієнти, нервовий креативний директор, який постійно кричить і принижує тебе. Врешті я плюнула і вирішила щось змінити. По приколу вибрала програмування, якраз було дуже популярно «ввійти в ІТ». Та й узагалі з математикою у мене було непогано, ще в 11 класі я трохи захоплювалася, комп’ютери любила з дитинства. З того моменту й закрутилося.

Перевчатися було дуже важко, досі вчуся. Труднощі почалися з вибору напряму, тому що в програмуванні їх безліч. Як людина творча я подумала, що, наприклад, написання сайтів — це надто нудно, і вибрала ігри. Хто ж знав, що така фанова і весела річ, як ігри, насправді така багаторівнева і складна, охоплює не тільки програмування, а й математику, фізику, алгоритми тощо. Другою непростою справою виявилося те, що навчання в ізольованому середовищі не приносить жодного результату. Тобто коли немає нікого, з ким можна було б обговорити пройдений матеріал, порадитися, поскаржитися. Цей момент я вирішила за допомогою курсів, там-то знайшла свого першого ментора і навіть почала створювати перші невеликі ігри.

З приводу різниці в зарплатах, то не знаю, як зараз у журналістській і рекламній сфері. Та коли я йшла з реклами, у мене була зарплата $1200. Цю цифру я досі не наздогнала, бо заради розвитку постійно йду на фінансові поступки. Ще виявилося, що ігробуд сам по собі менш прибутковий, ніж інші сфери програмування, і сюди приходять радше за покликом серця, ніж заробляти величезне бабло. У першій моїй компанії, куди я влаштувалася молодшим розробником, не було жодних «плюшок», якими так вихваляються айтішники, — ні соцпакета, ні високої зарплати. Хіба що печиво й кава з молоком були. Працювала я майже рік нелегально, зарплату платили в конверті. Хоча і журналістська моя діяльність, і копірайтерська були за трудовою книжкою і переважно з білими зарплатами.

Наразі в мене інша картина. Ось уже другий рік я працюю у великій ігровій компанії, де раз на рік переглядають зарплати, є страхування здоров’я і життя, можна коштом компанії відвідувати спортзал, басейн, є 20 календарних днів відпустки, оплачуваний лікарняний. Страховки у мене раніше ніколи не було, виявилося, це дуже корисна річ. Робочий день стандартний — 8 годин і годину на обід.

Можу сказати, що працюю тепер більше. Раніше якось було більше часу філонити, «залипнути» в соцмережах. Зате й перспектив у зростанні однозначно більше. Як то кажуть, у досконалості немає меж, тому що ти можеш рости і вертикально, і горизонтально, змінювати сфери, мови програмування. Можна просто працювати, починати з молодшого розробника і рухатися до керівника команди, залишаючись у рамках однієї спеціалізації. З цією професією не занудьгуєш, як мені здається. Є один нюанс — твоя робота стає твоїм хобі і забирає дуже багато як робочого часу, так і особистого.

Стикалася із сексистськими забобонами переважно під час навчання, типу «ха-ха, подруга, ще й у 26 років подалася в програмування — от сміхота». На першій роботі відкрито нічого такого не говорили, хоча дехто з колег спілкувалися дуже поблажливо. Нині я працюю в компанії, де, навпаки, дуже підтримують жінок в ІТ і всіляко сприяють їхньому просуванню. Звичайно, в українському офісі це менш виражено, ніж у зарубіжних.

У першій компанії на офіс із 12 осіб нас, дівчат, було двоє — я, молодша розробниця, і ще контентщиця. Тепер сказати важко, тому що в компанії працює понад 1000 осіб. Якщо брати лише нашу команду, то жінок у нас троє — я, програмістка і ще тестувальниця, а всього людей у команді десь 25. Загалом невеликі цифри. Як і скрізь, більше жінок у відділі кадрів, на менеджерських посадах. Технічні спеціальності, навіть у лояльних компаніях, які всебічно підтримують жінок, — досі чоловіча вотчина. Тут навіть не пахне 50 відсотками.

Анастасія, Data Scientist, прийшла в ІТ із психології і ювелірної справи:

На останньому курсі працювала шкільною психологинею, потім суміщала роботу психологині-консультантки і ювелірки. Наприкінці навчання в універі (2011–2013), за моїми відчуттями, в Україні був спалах популярности різноманітного хендмейду і мене це теж захопило. Ювелірна справа починалася як хобі з виготовлення біжутерії, яке через кілька років поступово перетворилося на роботу з дорогоцінними металами, а згодом стало основним джерелом доходу. Не можу сказати, що справді свідомо обрала вчитися на психолога. Це була цікава для мене галузь, але я не думала, де і як працюватиму після універу, не моніторила стан психологічної науки і практики в Україні. Чотири (шість) років вчити, як працює наш мозок, свідомість і те, що за її межами? Звучить круто! І це було справді круто.

Перед зміною напряму основою роботою було виготовлення ювелірних прикрас. У якийсь момент зрозуміла, що дальший розвиток у цій галузі вимагає масштабування і найманих працівників, бо не вистачало часу, щоб робити прикраси, фотографувати-редагувати, оновлювати робочі соцмережі і наповнювати онлайн-магазин. Такий крок змусив замислитися, як я взагалі бачу своє майбутнє і чи хочу займатися ювеліркою ще принаймні 5+ років, бо якщо так, то однозначно треба відкидати сумніви і масштабуватися, а якщо ні, то краще терміново змінювати напрям, бо що раніше, то більше можливостей і перспектив.

Як обрала саме Data Science серед усього розмаїття прикольних речей навколо — то, мабуть, трохи задовга історія.

Перевчатися було важко: спершу все нове, незрозуміле і немає ясности, з чого починати та куди рухатись. Підбадьорювала себе думками, що імовірність того, що геть усі програмісти — генії, невисока, мабуть, розподіл розумових здібностей там усе-таки близький до нормального, тож якщо і в мене десь так, то є всі шанси навчитися. Дуже підтримували друзі. А згодом пощастило потрапити на безкоштовні курси, де було багато класних викладачів і велика компанія веселих мотивованих хлопців та дівчат, — ця атмосфера дуже надихала.

Щодо різниці в зарплатах і соцзабезпеченні, то психологи-консультанти й психотерапевти зазвичай працюють як ФОП, ювеліри теж (якщо не в штаті ювелірного заводу), в IT це або ФОП, або трудовий договір, тому в плані легальности це десь однаково, але в IT соцзабезпечення трапляється частіше і зазвичай воно куди краще. Стосовно доходу, то психотерапевт із великим досвідом, великою клієнтською базою і повною зайнятістю отримуватиме десь так само, як і senior software engineer (звичайно, і тут розкид чималий), але я сказала б, що до цього етапу дохід в IT вищий. Ще в психотерапії досить дороге додаткове навчання, плюс власна терапія та обов’язкова постійна супервізія — усе це вимагає оплати роботи іншої людини, тоді як в IT це можуть бути курси, книжки, які коштують зазвичай дешевше, багато безкоштовних матеріалів. Для ювеліра-одинака без найманих працівників сіньйорський дохід мені взагалі здається малоймовірним. Отож виходить, що в плані доходу ситуація в IT помітно краща. Та це все спирається тільки на мої спостереження.

Стикатися із сексизмом не доводилося. Узагалі, серед ювелірів більше чоловіків, серед психологів — жінок. Серед технічних спеціалістів в IT, згідно з опитуваннями (наприклад, на dou.ua), теж більше чоловіків, але ні від ювелірів, ні від програмістів не зустрічала сексизму з цього приводу. До речі, так само не наражалася на упереджене ставлення через відсутність профільної освіти, що в ювелірці, що в IT. Думаю, мені багато в чому пощастило мати справу з адекватними в цьому сенсі людьми.

Я працювала у двох компаніях. В одній спочатку було 14 хлопців і 14 дівчат саме серед технічних спеціалістів одного рівня, потім 11 і 4 відповідно, технічним керівником у нас був хлопець, організаційним — жінка, засновниками — двоє чоловіків. На поточному місці нас двоє жінок і четверо чоловіків. З посадами тут складніше, бо це продуктовий стартап і структура радше горизонтальна. Засновники (батько й син), звісно, більше впливають на процеси, всі інші працюють кожен у своїй сфері без підпорядкування одне одному.

Євгенія Лакосник, Project та Engineering Manager, прийшла в IT з письменництва, банкінгу та права:

В ІТ мене привів випадок і ті ж таки гуманітарні науки. Навчаючись у своєму першому виші, я працювала журналісткою у сфері банкінгу, пробувала себе в письменництві, і знайомий запропонував мені долучитися до команди сценаристів одного ігрового проєкту. Так я й почала свою кар’єру в розробці комп’ютерних ігор як наративна дизайнерка MMO RPG. Я захистила диплом юриста і вже працювала за фахом у банку, коли зрозуміла, що робота ігрового дизайнера, якою я й далі займалася у вільний час, приваблює мене набагато більше. Отож знайшла позицію на повний робочий день і остаточно перейшла в цю сферу.

Дев’ять років по тому я вирішила дещо змінити спеціалізацію і, рухаючись, зокрема, в бік керування проєктами, перейшла спочатку в диджитал-агенцію, а згодом і в «чисте» ІТ як Project та Engineering Manager. На сьогодні мій стаж в ІТ складає вже 13 років.

Поради й жарти від оточення, мовляв, це «не жіноча справа», на жаль, були. Усе дуже залежить від колективу. Професія ігрового дизайнера довгий час залишалася радше чоловічою, і першу колегу-жінку я зустріла, лише коли поїхала вчитися до Великої Британії. Хоча, звісно, я була не одна така, а нині дівчатами мого фаху вже й не здивуєш. Та ще десять років тому колеги-чоловіки жартували про «екскурсії, щоб подивитися на дівчинку-геймдиза», відпускали коментарі про «жіночу логіку» і прибульця в чоловічому колективі та цілком серйозно пропонували працювати над проєктом про немовлят, уважаючи, що я апріорі повинна достеменно знати цю тему і буду від неї в захваті.

Коли від ігрового дизайну я перейшла до керування проєктами, було кілька неприємних моментів, пов’язаних із пересторогами щодо жінки на керівній посаді й в IT загалом. На щастя, досвід оказав критикам, що ці перестороги надумані. Однак і тепер інколи доводиться ловити колег на неоднозначних чи упереджених коментарях і раз по раз пояснювати, що я й інші дівчата — такі самі спеціалісти, як вони.

А ще, на щастя, на моєму шляху траплялися чудові хлопці, які дивилися не на стать, а на професіоналізм і внесок у проєкт і в колектив. Я дуже вдячна їм за те, що вони показали: є не тільки стіни і «скляні стелі», які треба пробити, а й прогресивні колеги, з якими приємно працювати. Тішу себе думкою, що з часом такого ставлення дедалі більшатиме.

За першим дипломом я юристка, закінчила Національну академію внутрішніх справ. Хоча за фахом я пропрацювала лише півтора року, ця освіта багато мені дала. У нас була дуже різнобічна програма навчання, і завдяки їй для мене не становило проблем працювати над іграми історичної, детективної чи військової тематики. Кілька разів вона навіть стала в нагоді, коли довелося вичитувати й коригувати NDA та інші юридичні документи, пов’язані з розробкою.

У певний момент роботи ігровою дизайнеркою я задумалася про отримання теоретичних знань і фахового диплому, але навіть сьогодні у світі існує лише пару десятків відповідних програм вищої освіти. Причому часто це радше розширення чи доповнення до курсу програмування, 2D/3D графіки або анімації, хоча ігровий дизайн — це окрема професія. Теоретична наука не встигає за практичним досвідом індустрії. На щастя, сьогодні вже є непогані онлайн- і офлайн-курси, які допомагають здобути базові знання й навички. А десять років тому повна їх відсутність стала причиною моєї поїздки до Лондона.

Навчання в Brunel University London було для мене приємним відкриттям і розчаруванням одночасно. Акцент робився на самостійній роботі і практичних навичках, хоча теорії теж було багато, і це було класно! Були поїздки на ігрові студії, лекції запрошених гостей — фахівців–практиків у своїх галузях (виступи жінки — ігрового маркетолога та одного з чільних розробників Kinect’у пам’ятаю досі). Однак теорія і тут поступалася практиці, наприклад на момент мого навчання вже активно розвивалися соціальні й мобільні ігри, але на курсі на них особливо не зважали і не вважали, що вони здатні стати повноправною підгалуззю.

Щодо жінок в ІТ, то Велика Британія, звісно, виявилася прогресивнішою за рідні пенати. Серед викладачів на нашому курсі була жінка-професорка, а в нашій інтернаціональній групі навчалися, крім мене, ще дві студентки. І взагалі, в університеті, який названо іменем видатного англійського інженера вікторіанської доби, було багато дівчат, які здобували технічні професії, наприклад у студентському театрі я познайомилася з майбутніми промисловою дизайнеркою й аерокосмічною інженеркою. Та й під час відвідин ігрових студій було помітно, наскільки більше дівчат у них працює. На щастя, сьогодні ситуація змінилася, і в Україні фахівчинь жіночої статі у сфері ІТ й gamedev, зокрема, вже не так мало і стає дедалі більше.

Останні 2,5 роки я працювала в аутсорсинговій компанії і керувала дуже різними проєктами — від простих мобільних додатків до складних рішень у сфері кібербезпеки. Власне, остання галузь мене особливо цікавить, планую розвиватися саме в ній, тому нещодавно приєдналася як Engineering Manager до команди Exabeam (Security Management Platform). Пишаюся всіма проєктами, навіть тими, що їх ніколи не побачать кінцеві користувачі, бо такі проєкти дозволяють учитися на помилках і робити кращими наступні. Кожен проєкт, у розробці якого я брала участь, мав свої «родзинки» і приводи для гордости, давав нові знання і вміння, зводив із чудовими спеціаліст(к)ами. І стимулював рухатися далі.

У gamedev-компаніях, поки я ще працювала в цій галузі, найбільше жінок було серед 2D-художників та HR, хоча інколи траплялися також дівчата-програмістки, аніматорки, QA та PM. В ІТ-компаніях особливо багато жінок серед QA, HR та адміністративного персоналу (офіс-менеджерки, фінансовий відділ та ін.), але я знаю й кількох талановитих Front-end, iOS та Android програмісток, SDET’ів, а також ВА’їв, РМ’ів і Backend-розробницю з багаторічним стажем. Поки що в процентному відношенні чоловіки переважають, але приємно бачити, що ситуація потроху змінюється.

Жінок із моїм рівнем досвіду зустрічала, і не лише у своїй сфері. На жаль, не так часто, як хотілося б, але я бачу, що жінки вже не хочуть стояти осторонь, готові вчитися, працювати, ризикувати і брати на себе відповідальність, організовувати команди й компанії, опановувати різні сфери та завойовувати нові ринки. І це чудово! Бо здорова конкуренція і спільний досвід рано чи пізно приведуть до колаборації й підвищення загального рівня якости продуктів, роботи, життя, врешті-решт.

Інна Кузьмічова, Product owner, прийшла в ІТ з інвестиційного фінансування:

Моя спеціальність — інвестиційне фінансування, управління активами, робота з великими капіталами і великими грішми. Я спілкувалася в Кремнієвій долині з інвесторами про те, чому багато українських стартапів не пробиваються. Виявилося, у команді мало людей з професійною фінансовою освітою. Тому багато хто не хоче давати інвестиції, боячись, що стартап не зуміє правильно управляти фінансами. Що, власне, часто й відбувається в дійсності. У мене був бізнес і до інвестиційної компанії, і після. І після цього мене забрали в ІТ-сферу для управління процесом.

Спочатку було дуже важко, тому що в мене не було спеціальної освіти, але за місяць я вивчила все. Керуючи компанією розробників, програмістів, тестувальників, дизайнерів, для ухвалення рішень потрібно знати всю специфіку. Нині ми створюємо мобільний додаток, який записує дзвінки на телефоні, інтегрується в сервіс системи. І можна бачити всі дзвінки, всі аудіозаписи, всю статистику, динаміку. Дуже зручно використовувати його для роботи віддалених працівників, для контролю сервісу.

Якщо говорити про зарплату і соцпакети, то я завжди сама заробляла великі гроші, у мене досить висока зарплата і можливість бонусування. Та це моя особиста історія. «Плюшки» мене мало цікавлять, бо мені цікаві сам виклик, завдання. Загалом же, в ІТ-працівників в Україні захищеність максимальна — і страхуванням, і бонусами. Якщо говорити про декрет, то в чому проблема ІТ і продуктів — якщо ти зробив продукт, його доведеться підтримувати. Змінюються системи, оновлення, з’являється багато користувачів, і ти повинен весь час ростити продукт, як дитину. Тому якщо йти в декрет, це однаково буде якась віддалена робота. Хоча, в принципі, у нас усі йдуть у декрет нормально.

Насправді це світова тенденція, що жінок тепер виводять на перший план і вони піднімаються в усіх галузях. Чому? Жінка на довгих дистанціях психологічно витриваліша, адаптивна до складних процесів. Українських менеджерок цінують у світі, їх забирають до себе — тих, хто займається цифрами, технологіями. Чоловіки, якщо щось іде не так, розсипаються першими. Вони встали, взяли ноутбуки і пішли в інші проєкти. Тому знаю, що в окремих компаніях є негласне правило брати жінок.

Питання із зарплатами теж дуже гнучке — як хто себе продасть. Та якщо є підвищення, то у нас гендерна рівність для всіх. Загалом же українські фахівці дуже себе недооцінюють. Я робила огляд для стартапу в Кремнієвій долині, і наші українські спеціалісти за день змогли вирішити те, що там не могли вирішити місяць. Ми не розуміємо, поки не виходимо у великий світ, своїх можливостей. Потрібно правильно себе оцінювати, а у нас дві крайнощі — або на все готовий, або корона. ІТ — це більше про команду, про комфорт і про швидкість. Якщо в команді буде некомфортно, якщо хтось вибивається, то починає падати продуктивність у всіх. А час тут коштує дуже дорого.

Тому на моїй пам’яті такого, щоб когось прямо дискримінували, не було. Це існує радше на рівні недовіри. У хлопців часто буває таке: «Ха-ха-ха, що ти можеш, покажи». І якщо ти показуєш результат — усе стихає. Ще чоловіки не люблять визнавати помилки. Особливо ж важко доводиться дівчатам-QA. Це коли в продукті шукають «баги»: вони тестують призначений для користувача софт і передають назад програмістам помилки. Часто проблеми виникають між членами команди, коли програмісти кажуть, що помилок немає, у нас усе добре, це ви щось наплутали. Та на моїй пам’яті QA завжди вигравали. Їм вдавалося знаходити такі нюанси, що їх усі доти пропускали. І в результаті покращувався сервіс.

Люди повинні розкриватися і продукувати творчі, креативні ідеї. А в момент страху вони затискаються і не можуть це робити. А навіщо це здалося, адже це кінець і для ІТ, і для будь-якої іншої команди. Тому ми підтримуємо рівність, гендерну справедливість. Усім має бути комфортно. У західних компаніях є People Partner — професійний психолог або коуч, але не як HR, а в плані психологічної адаптивности і виведення проблем, нестерпних для людини. Така психологічна розрядка забезпечує відносини довіри. Нині в багатьох компаніях запроваджують People Partner. І дівчата можуть почати з цього. Це крута і добре оплачувана штука.

Як жінкам увійти в ІТ

Піднесення ІТ-ринку сприяє тому, що дедалі більше жінок приходять у цю сферу. Однак боротьба за гідну рівну оплату та відсутність сегрегації за спеціальностями не втрачає актуальности. Жінки частіше починають кар’єру в ІТ «здалеку», часто на таких позиціях і залишаються. Серед причин, чому шлях для жінок більш тернистий, — традиційна для будь-якої жіночої зайнятости необхідність шукати баланс між роботою й особистим життям через більшу залученість у сімейні обов’язки, а також стереотипи керівництва чи колег і часто непрофільна вища освіта, вибір якої свого часу теж великою мірою зумовили стереотипи.

Утім, за даними grc.ua, з профільною освітою ситуація дещо неоднозначна.

«З одного боку, в абсолютній більшості вакансій вимоги про вищу освіту немає. Роботодавців цікавлять радше професійний досвід та soft skills. Ба більше, віднедавна заговорили [18] про появу "нових комірців". Зокрема, про них розповідала голова IBM Джинні Рометті на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 2019 року. За її словами, "нові комірці" — цінні кадри з технологічного сектора. Для працевлаштування їм не потрібна формальна освіта, а от онлайн-курси і спеціальні навчальні програми для співробітників представники цієї категорії дуже цінують. Серед «нових комірців» — фахівці з хмарних обчислень, менеджери баз даних, кібербезпеки, дизайнери інтерфейсів та інші IT-фахівці»,

— зазначає експертка сервісу Юлія Дрожжина.

За словами Дрожжиної, частина роботодавців теж говорить про те, що IT-школи чи курсів достатньо для того, щоб «увійти в IT» і стати, наприклад, «кодером».

«А от стати інженером із таким бекграундом не вийде. Адже для успішної роботи в такій спеціалізації володіти методологією проведення досліджень, мати певний спосіб мислення, які формуються і здобуваються під час отримання профільної вищої освіти, критично важливо»,

— підкреслює Дрожжина.

Однак загалом, відповідаючи на питання, чи варто жінкам в Україні йти в ІТ, опитані експерти й експертки були одностайними.

«І жінкам, і всім людям незалежно від гендерної ідентичности. Мені особисто найбільше подобається, що ця сфера якось сама підштовхує до постійного навчання, нові підходи і напрацювання вільно циркулюють у спільноті, мені здається, що хоч і з певними бізнес-обмеженнями, але загалом панує ідея відкритости й доступности інформації. Якщо дуже абстрагуватися і трохи романтизувати, то це щось про свободу, обмін і постійний пошук»,

— стверджує Анастасія.

«Однозначно так! Це шалено захоплива і стабільна робота з перспективами. Головне — із самого початку не лінуватися вивчити всі напрями й визначитися, чим хочеться займатися, тоді все буде в радість і під силу. Ще не варто боятися, ніби треба бути гуру точних наук: не в усіх галузях ІТ вони потрібні. Найголовніше — розвивати абстрактне і логічне мислення, а все інше додасться»,

— каже Дарина.

За словами Інни Кузьмічової, спершу потрібно пройти тест і з’ясувати, що більше подобається у звичайному житті.

«Мені подобалися бізнеси, виробництво товарів, маркетинг. Одразу було зрозуміло, що я Product owner. Комусь більше подобається малювати — це дизайнери; комусь рахувати — це аналітики, Data Science; комусь кататися на машинах, розбиратися в них — це інженерія, робототехніка. Напрямів в ІТ дуже багато, і воно змінюватиметься. До 2030 року половина професій зникне, з’явиться половина нових. Після того як визначитеся, потрібно дивитися, як це реалізовано в ІТ. Шукати контакти, вчитися. Навчання однаково не дасть повного розуміння, тому варто стажуватися в ІТ-компаніях, спробувати себе, наприклад, сейл-менеджером, якщо подобається продавати»,

— ділиться Інна і підкреслює, що в кожному разі треба готуватися до кількох місяців адаптації.

Євгенія Лакосник теж радить жінкам пробувати себе в ІТ.

«Однак лише тоді, якщо вони справді цього хочуть. Чоловікам, щоправда, порадила б таке саме. Якщо тягти себе силоміць, бо "модно і добре платять", нічого доброго з цього не вийде»,

— підкреслює фахівчиня.

А починати, на її думку, краще із себе.

Для початку треба зрозуміти, чим саме хочеться займатися і до чого є схильність. Почитати, які є професії й заняття в ІТ, і відзначити, які з них зацікавили, куди хочеться рухатися, що «відгукується». Наприклад, якщо ви «візуал» і волієте фізично бачити результат своєї роботи, то варто подумати про Front-end або мобільну розробку;
Треба подумати, які навички вже є, не обов’язково профільні, але які можуть стати в нагоді або від яких можна відштовхнутися. За словами Євгенії, вона знає одну пані, яка все життя пропрацювала бухгалтером і логістом, а перед пенсією вирішила змінити життя й пішла в Data Scientist. Попередній досвід дозволив їй з легкістю вирішувати складні проблеми продукту, пов’язаного з доставкою товарів.
Варто повчитися, здобути певні технічні знання. Сьогодні вже не обов’язково здобувати вищу освіту, щоб опанувати нову професію. На щастя, існує неймовірно велика кількість онлайн- і офлайн-курсів на будь-який рівень, смак і темп підготовки.
Треба практикуватися, навіть якщо це «домашні» й навчальні проєкти. Якщо немає досвіду роботи, але є певні знання і приклади їх застосування на практиці, це вже чудовий початок для будь-якого Junior-спеціаліста.
Не слід зупинятися після перших відмов, а шукати «свою» компанію (пам’ятайте, не лише вас оцінюють на співбесідах, а й ви оцінюєте майбутні колектив та місце роботи).
Головне — не боятися! Не боятися робити перший, другий, сотий крок, братися за складні завдання, навчатися самим і навчати інших, просити відповідну зарплатню та вимагати адекватного ставлення до себе, самовдосконалюватися і рухатися вперед.

«Першим програмістом в історії була жінка — британка леді Ада Лавлейс. Адресну мову програмування, одну з перших мов програмування у світі, якою довгі роки користувалися в СРСР, розробила теж жінка — українка Катерина Ющенко. Просто пам’ятайте про це щоразу, коли здаватиметься, що ІТ для жінок — це щось неможливе й недосяжне, та йдіть до своєї мети»,

— каже Євгенія.

Що заважає жінкам в ІТ та як усунути перешкоди?

Жінок в ІТ дедалі більше. Це загальносвітова тенденція, яку підтримують гіганти індустрії і яка, на щастя, доходить і до України. Утім, тут досі існує чималий розрив у зарплаті.

Формальних причин для цього кілька. Це менший досвід у жінок, адже їх масовий прихід в ІТ стався порівняно недавно, а також відсутність у багатьох профільної освіти. Для усунення прогалин у знаннях потрібні додаткові часові ресурси й зусилля. І це теж сприяє тому, що жінок рідше задіяно в «чистому» програмуванні, де дохід здебільшого найвищий.

Однак саме сексистські упередження — наслідок і «пізнього» приходу жінок в ІТ після буму на початку сторіччя, і відсутности профільної освіти. Ці перешкоди долаються поступово, на них додатково накладаються мобінг і дискримінація з боку керівників.

Інша важлива проблема, яка стосується ІТ-індустрії окремо та ринку праці в Україні загалом, — це висока експлуатація і часте порушення трудового законодавства. Станом на 2019 рік 70 % працівників ІТ були ФОПами, що зменшує соціальну захищеність при виході в декрет і на лікарняні. Ще в цій сфері робочий тиждень часто перевищує норми, що для жінок, які традиційно виконують більше домашньої роботи, гостро ставить питання — робота або діти. Хоча опитування [19] про умови праці в такій чи не наймасовішій в Україні «жіночій» царині, як сфера обслуговування, теж засвідчують регулярну понаднормову роботу. У такому разі жінки жертвують часом із сім’єю фактично заради виживання, але за набагато менші гроші. До того ж згадані вище одіозні оголошення про найм демонструють, що від жінок самовідданости на роботі очікують анітрохи не менше, якщо не більше.

Тож які виклики ставить перед жінками кар’єра в ІТ та як їх подолати?

Перешкоди	Шляхи подолання
Зумовлений стереотипами вибір освіти	Особисті рішення: Вибір освіти за покликанням і здібностями, пошук у світовій історії прикладів жінок, у яких були схожі пріоритети Системні рішення: Контроль за дотриманням законодавства про недопущення дискримінації загалом та сексизму зокрема в будь-яких навчальних закладах всіх рівнів Тренінги для педагогів на цю тему Заохочення програм по ІТ для школярок Загалом більше приділення уваги точним наукам у школі. Обов’язкове ЗНО з математики може дещо змінити ситуацію взагалі та обрання майбутньої освіти для жінок зокрема
Розподіл на «жіночі« і «нежіночі» сфери ІТ	Особисті рішення: Вибирати спеціальності за покликанням, пробувати себе в «нежіночих» галузях Пам’ятайте, що жінки частіше схильні занижувати свої здібності, тому об’єктивно оцінити себе дозволить лише практика Вказувати на недопустимість сексистських зауважень при зміні галузі Системні рішення: Перелічені рішення щодо освіти Контроль за дотриманням законодавства з питань мобінгу та дискримінації на робочому місці
Поширеність «сірої» чи зовсім нелегальної зайнятости, що нівелює соціальні гарантії	Особисті рішення: Знання своїх трудових прав: заборона відмовляти в наймі через стать, вагітність, вік чи інші особисті, а не професійні якості заборона звільняти під час вагітности та відпустки по догляду, можливість для виходу в декрет або на лікарняний обох батьків чи інших родичів; в окремих випадках право на додаткову відпустку чи скорочений робочий день або тиждень. Поширення цих знань серед колективу, особисті та, в разі можливости, колективні вимоги щодо дотримання цих прав Створення або вступ до профспілки. Звернення в разі порушень до Держпраці. Системні рішення: Збільшення контролю держави за дотриманням трудового законодавства Апеляція в публічному просторі до того, що соціальна відповідальність бізнесу ґрунтується насамперед на дотриманні прав його працівників
Понаднормова робота і відсутність балансу між роботою й особистим життям	Особисті рішення: Знання своїх трудових прав, а саме що робочий тиждень в Україні не повинен тривати понад 40 годин. Усі понаднормові години, а також робота у вихідні і святкові дні, у нічний час повинні оплачуватися в подвійному обсязі. Загальна кількість усіх понаднормових годин на рік не повинна перевищувати 120 годин. Поширення цих знань серед колективу, особисті та в разі можливости колективні, вимоги дотримуватися цих прав Створення або вступ до профспілки Звернення в разі порушень до Держпраці Системні рішення: Збільшення контролю держави за дотриманням трудового законодавства Апеляція в публічному просторі, у ЗМІ до соціальної відповідальности бізнесу, що має базуватися на дотриманні трудових прав Також апеляція до важливости психологічного стану найманих працівників, їхньої мотивації і невигорання як важливих складників успішности й окремого бізнесу, й загалом економіки країни