706 
Якось у студентські роки зі мною на вулиці познайомився хлопець. Мені тоді хотілося розширити коло спілкування, потрапити в якусь нову компанію. Ну, знаєте, щоб усе було, як у підліткових фільмах. Як бачите, була я наївна і погодилася з ним по-дружньому прогулятися.
На вигляд хлопець був як мій ровесник — років двадцять, і я припустила, що в нас точно будуть принаймні спільні теми для розмов. Ми зустрілися, і він підтвердив мою здогадку — сказав, що йому двадцять.
Уже десь на другій хвилині стало зрозуміло, що він сприймає нашу зустріч як побачення. Доти в переписці ми чітко проговорили, що це дружня прогулянка і нічого більше, але, очевидно, для нього це були порожні слова.
Мені тоді важко було відмовляти людям, тому я не змогла піти одразу. Просто вдала, що не розумію його натяків, і продовжила розмову. Ми говорили про навчання, роботу, і я помітила, що в його розповідях фігурує якось забагато різного досвіду. Я спитала: «Як так? Нам обом по двадцять років, а в тебе вже було кілька робіт, підвищення, зміна сфери. Як це можливо?» На що він відповів: «Ну, добре, зізнаюся, насправді мені двадцять сім. Просто я не знав, що тобі двадцять. Тобі на вигляд років п’ятнадцять, і я не хотів тебе злякати».
Я оніміла. Навіть тепер, коли я про це пишу, мене накриває неймовірне почуття огиди. Уявіть, він навіть не посоромився мені це сказати! Тобто в його розумінні це нормально, коли 27-річний чоловік познайомився і пішов, як він уважав, на побачення з 15-річною дівчиною. Неповнолітньою. Молодшою за нього на дванадцять років. Я вже мовчу про те, що він відняв собі сім років, «щоб не злякати п’ятнадцятирічну дівчинку». Чоловіче, ти мене двадцятирічну злякав!
Ця зустріч була однією з найкрінжовіших у моєму житті. Після зізнання він ще щось розповідав, намагався взяти мене за руку, і мене досі кривить од відрази, коли я згадую його і його спітнілу долоню. Я була щаслива, що змогла вирватися від нього біля найближчого метро, заблокувати і більше ніколи не бачити.
Хотілося б, щоб мій досвід був абсурдним і одиничним. Щоб усі, хто чули цю історію, казали: «Оце так рідкісний збоченець тобі трапився». Та, на жаль, це явище поширеніше, ніж хотілося б. Пам’ятаю, в тринадцять років моя однокласниця зустрічалася з дев’ятнадцятирічним хлопцем. Тоді вона здавалася нам (і я впевнена, що собі теж) неймовірно крутою. Лише в дорослому віці я це згадала й жахнулася. Те, про що мріяли мої однокласниці, та і я сама, — насправді розбещення неповнолітніх.
Навіщо це дорослим чоловікам? Як їм може бути цікаво з настільки молодшими дівчатами? Секрет простий. Вони просто не можуть привабити своїх одноліток і стати гідними партнерами для тих, хто з ними на одному світоглядному рівні. Тому вони починають їздити по дитячих вухах своїми казочками «Ти така доросла, як на свій вік» і «Ти не така, як усі». Ці казочки добре працюють, бо підлітки психологічно ще не сформувалися. І дорослі дядьки цим свідомо користуються та вигрібають на прагненні дівчаток бути дорослішими й крутими.
Чим небезпечні такі стосунки? Звичайно, крім того, що вони часто незаконні, якщо йдеться про дівчат, молодше за 16 років. Тим, що такі чоловіки впливають на формування дівчат як особистостей, самостверджуються їхнім коштом, хизуються «зрілістю й досвідченістю». Часто вони намагаються підлаштувати партнерок під себе, «виховати» так, як їм зручно. І зробити це з підлітками справді легко.
А потім ми бачимо відео в ТікТоку, де сімнадцятирічна дівчина пишається, що вже має двох дітей від 27-річного чоловіка, і першу дитину вона народила в чотирнадцять. На жаль, це не абстрактний приклад, а конкретна жива людина, чиє життя могло скластися зовсім по-іншому.
Висновок 1. Дівчатам з юного віку слід пам’ятати: якщо дорослий хлопець не може зацікавити одноліток, а шукає набагато молодших партнерок, з ним точно щось не так. І не варто витрачати свій час і своє життя на те, щоб з’ясувати, що сáме. Бо ви можете про це дізнатися вже з дитиною на руках, з травмованою психікою, без освіти, без кар’єрних і фінансових перспектив.
Висновок 2. Психологічна зрілість і готовність до стосунків не визначаються статевою зрілістю, тобто готовністю організму до розмноження. Префронтальна кора мозку формується до 25 років. І я це кажу не до того, що можна починати стосунки тільки двом повністю сформованим особистостям, а до того, що люди дуже змінюються в період від умовних тринадцяти до двадцяти п’яти років. Між п’ятнадцятьма і двадцятьма роками — ментальна прірва.
Для мене залишається загадкою, як адекватній людині, скажімо, у 25 років може бути по-справжньому цікаво й комфортно в стосунках із шістнадцятирічною. Відповідь проста: адекватній — ніяк. І це все, що треба тримати в голові.
