Як зробити дослідження гендерно чутливими?

Існують різні підходи та теорії, які скеровують логіку дослідження.

Феміністський підхід — це водночас оптика, стратегія та теорія дослідження. Вона важлива, тому що працює з системами соціальних нерівностей, сприяє розширенню прав та можливостей вразливих груп.

Феміністський підхід критикує та має відмінності від класичних досліджень.

У першу чергу, феміністки роблять досвід жінок* видимим.

Здебільшого на уроках історії викладають темпоральні зміни політики, економіки, а не сім’ї, сексуальності. Стандартний погляд на хронологію війни — погляд з позиції військових та їх героїчних вчинків, в той час як детальний опис життя в тилу оминають. Це пов’язано з домінуванням чоловіків у цих сферах політики й економіки, а також і в науці. Оскільки загальний дискурс сформований здебільшого чоловіками, конвенційно жіночі теми висвітлюються менше, а коли це відбувається — презентуються меншовартісними. Героїчні вчинки традиційно вважаються більш вагомими, ніж емоційні переживання.

Таким чином, феміністські дослідження роблять видимим досвід груп, який зазвичай замовчується.

Рефлексивність

У класичних соціологічних роботах заведено вважати, що дослідни_ця є незаангажованою та об’єктивно дивиться на досліджувану реальність. Натомість феміністський підхід закликає бути чутливим до власного досвіду.

Кожна дослідни_ця має свої цінності, погляди, певний соціальний статус, привілеї та обмеження. Суб’єкт завжди контекстуальний. Усвідомлення всього цього сприяє кращому розумінню дослідницьких обмежень та можливостей.

Наприклад, у дослідженні Венді Луттрелл  щодо того, як білошкірі та чорношкірі жінки робітничого класу визначають знання^[1], авторка окреслює власні позиції: її повна вища освіта може впливати на відмінність у теоретичній інтерпретації понять у порівнянні з жінками з неповною середньою освітою.

Рефлексивність щодо власного досвіду та загалом щодо дослідження сприяє покращенню його якості. Рефлексивність у дослідженнях — це не проблема, а науковий ресурс, який сприяє «сильнішій» об’єктивності^[2].

У 2017 році вийшла монографія соціологині Олени Стрельник «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології»^[3]. Рефлексивність та чутливість щодо власного досвіду материнства посприяли написанню цієї роботи та допомогли у спілкуванні з інформантками^[4]

Партисипативність

Партисипативність передбачає зміну «класичного» процесу дослідження.

Це проявляється у ставленні до жінок (чи іншої групи) не як до об’єкта дослідження, а як до суб’єкта. Дослухатись до того, що вам говорять. Отримана інформація з вашої групи — важлива, репрезентує людський досвід та може контрастувати з панівною думкою. Можна використовувати bottom-up техніки. Це передбачає рух знизу: не пояснювати досліджуваний процес чи явище макротеорією спочатку, а брати до уваги отриману інформацію та поєднувати її з макротеорією, вирішувати невелику проблему та рухатись до фундаментального рішення. Тобто індуктивно: від невеликого до загального.

Варто враховувати, що позиція дослідни_ці є владною стосовно групи, яка досліджується. Важливо рефлексувати про це, а також намагатись зменшити дистанцію.

Одне з перших феміністських досліджень, яке провела Бетті Фрідан, виявило, що жінки з вищою освітою, які є домогосподарками, — незадоволені своїм становищем. Це знання було відмінним від того, яке було поширеним у суспільстві, а також від соціологічних пояснень, наприклад статусно-рольового підходу (що жінки та чоловіки виконують певну функцію).

В 2019 році аналітичний центр Cedos провів дослідження проблем доступу іммігранток до українського ринку праці^[5]. Ця робота є гарним прикладом застосування принципу партисипативності. В рамках дослідження авторки Анастасія Фітісова, Наталія Ломоносова, Ліліана Філіпчук провели 16 глибинних інтерв’ю з мігрант_ками та 14 інтерв’ю з представни_цями громадських організацій, наукови_цями тощо. Таким чином, авторки врахували думку самих мігрант_ок. Корисно дослухатись до думок експерт_ок, але вони мають більш привілейоване становище і можуть не володіти повною інформацією або давати власні інтерпертації, які можуть бути відмінними від досвіду досліджуваної групи.

Владні ієрархії

Феміністські дослідження критикують не відмінності між чоловіками та жінками, а нерівності, які позначаються у різних можливостях. Така ситуація є наслідком соціально сконструйованих нерівностей між чоловіками та жінками, де чоловіки частіше та більшою мірою ніж жінки мають владні позиції.

Таким чином, відносини між жінками та чоловіками ієрархічні з нерівномірним розподілом символічної влади.

Важливо оприявнювати владні стосунки у дослідженнях. Це стосується не лише гендерної нерівності, а й інших: за матеріальним, регіональним станом тощо.

У 2018 році у виданні «Урбанізм та фемінізм»^[6] опублікували дослідження, в якому аналізували різні аспекти функціонування публічного простору Поштової площі в Києві, зокрема стосовно гендерної чутливості простору. Дослідни_ці звернули увагу, що різні групи людей мають різний доступ та можливості перебування у просторі. Важливо, що ці відмінності породженні владними нерівностями між різними групами: чоловіками, жінками, людьми з інвалідністю, літніми людьми тощо. Водночас, відсутність чутливості до різних груп закріплює та укорінює наявні нерівності у практиках користування та перебування у просторі.

Відсутність інклюзивних сходів на Поштовій площі в Києві.

Дослідження як політична дія

Феміністські дослідження не можуть бути осторонь політики. Вони критично дивляться на теперішній стан речей та пропонують зміни.

Феміністські проєкти спрямовані на зменшення гендерної нерівності, тому вони нерозривно пов’язані із чинними політиками, їх критичним осмисленням та пропозиціями щодо змін наявного порядку. У той час як соціологічні дослідження займаються описом чинної дійсності, феміністські дослідження розмірковують над тим, як її змінити.

Наприклад, досліджуючи міський простір через гендерну призму, дослідни_ці прийшли до висновку, що жінки відчувають страх, повертаючись вночі додому^[7]. Для того, щоб жінки відчували менше страху, міські політики можуть змінювати наявні публічні простори, а при плануванні нових — уникати тунелів чи підземних переходів, освітлювати вулиці.

Таким чином, у феміністських дослідженнях важливі зміни, які вони можуть запропонувати.

У 2020 році Оксана Дутчак, Олена Стрельник та Олена Ткаліч провели дослідження: «Хто (по)турбується? Дитсадки в контексті гендерної нерівності»^[8]. За результатами дослідження були сформульовані рекомендації для органів центральної та місцевої влади, профспілок та громадських організацій стосовно покращення умов та оплати праці працівниць закладів дошкільної освіти, рівного доступу до дитсадків, рівня догляду, безпеки тощо. Тож авторки не лише розкрили проблеми дошкільної освіти, а й запропонували конкретні кроки, які можуть покращити ситуацію.

Інтерсекційність

Розвиток феміністських академічних досліджень тісно пов’язаний з активістськими практиками. Якщо друга хвиля фемінізму розкрила гендерну нерівність між чоловіками та жінками, третя хвиля показала, що ні жінки, ні чоловіки не є гомогенними групами. Такі ознаки, як вік, клас, наявність/відсутність інвалідності, місце проживання, сексуальна орієнтація тощо мають зв’язок із можливостями або обмеженнями людини у різних сферах життєдіяльності. Так, жінка, яка зазнає дискримінації за гендерною ознакою, може бути дискримінованою й за іншими ознаками.

Окрім систем нерівностей за різними ознаками, якостями, характеристиками, інтерсекційний підхід звертає увагу на владні стосунки.

На кожному етапі дослідження варто звертати увагу на різноманітність досліджуваних груп або групи. Якщо не вдається забезпечити різноманіття цих груп у дослідженні, це можна зазначити як обмеження. Особливу увагу варто звернути при розробці дизайну дослідження: чи дійсно соціальна група гомогенна? Досвід жінок та чоловіків з цієї групи має відмінності? 

При інтерпретації результатів варто чітко зазначати, на кого спрямовані результати. Треба окреслювати обмеження: про які групи не вийшло зібрати інформацію, де було, а де не було виявлено перехресності нерівностей, яка є потреба у подальших дослідженнях.

Жінки — велика різноманітна група, усього різноманіття досвідів неможливо досягнути, проте можна зрозуміти, на яку групу екстраполювати результати.

Наприклад, потрібно зробити оцінку викладання предметів в загальній школі. Чи можемо ми припустити, що можуть бути відмінності у викладанні для дівчаток та хлопчиків? А для мешкан_ок села та міста? Чи можемо ми це покрити у нашому дослідженні або ж зазначимо в обмеженнях?

Якими бувають дослідження?

Дослідження можна поділити на гендерні, гендерно чутливі та гендерно сліпі.

Гендерні дослідження — це ті, в яких об’єкт дослідження пов’язаний із гендерною нерівністю.

Гендерно чутливі — ті, в яких гендерна нерівність розглядається як один з можливих факторів, які мають зв'язок або вплив на об'єкт дослідження.

Гендерно сліпі — ті, в яких відсутня гендерна перспектива, а результати інтерпретуються з позицій статево-рольової теорії.

Як зробити дослідження гендерно чутливим?

Можна користуватись вищезазначеними засадами, а також:

• На кожному етапі дослідження звертати увагу на дотримання балансу між жінками, чоловіками, іншими групами. Приділяти увагу проблемам гендерної нерівності. Наприклад, на етапі утворення команди: звернути увагу на кількість жінок, чоловіків, які будуть працювати над дослідженням. Який досвід дослідницької команди? Які це дає обмеження, можливості?
• При формуванні вибірки: чи не оминаємо ми маргіналізовані групи, які можуть мати відмінний, але корисний для нашого дослідження досвід? Які наші переваги, які обмеження, на яку групу ми можемо поширити отримані результати?
• На етапі формування інструментарію перевірити, чи не відтворює він гендерні стереотипи? Чи рівномірно в питаннях представлені чоловіки та жінки? (Можливо, варто вжити фемінітиви?)
• При зборі даних: чи точно ми охопили всіх суб’єктів дослідження, яких хотіли? Чи не залишився хтось не почутим?
• При зборі та аналізі результатів: чи не відтворюємо ми гендерні стереотипи? Розкриваємо проблеми гендерної нерівності?

Наприклад, розглянемо спосіб інтерпретувати одне і те ж явище:

1. Жінки мають менше часу на дозвілля, ніж чоловіки, тому що вони виконують своє призначення: готують їжу та прибирають у квартирі.
2. Жінки, на відміну від чоловіків, конвенційно більше залучені до неоплачуваної роботи по дому та догляду, через що в них залишається менше часу на дозвілля.

Тут маємо одну й ту саму ситуацію. У жінок менше часу на дозвілля, ніж у чоловіків, і це має зв’язок із роботою по дому та догляду. У першому випадку відтворюється гендерний стереотип про «справжнє призначення жінки». Інтерпретація йде з есенціалістських засад: біологічній обумовленості занять жінок та чоловіків.

У другому ж випадку ситуація описується з позицій соціального конструктивізму: «конвенційний», «неоплачувана робота по дому та догляду». Підважується теза про те, що дії жінок та чоловіків обумовлені біологічними відмінностями, акцентується увага на штучності та створенні певної моделі поведінки в залежності від соціальних чинників.

Робити дослідження гендерно чутливими важливо.

Завдяки рефлексивності, партисипативності, соціальній дії, вони оприявнюють проблеми вразливих груп, надають голос тим, хто не вписаний у домінуючий дискурс, сприяють розширенню можливостей жінок. Все це сприяє зменшенню наявних соціальних нерівностей.

Рівні можливості забезпечують справедливий доступ різних груп людей до благ у різноманітних сферах життєдіяльності.

*жінки — авторка цієї роботи поважає розмаїтість досвідів та ідентичностей людей з приписаною чи обраною жіночою ідентичністю, термін використаний для теоретичного спрощення.

Джерела фото: Unsplash, Depositphotos.