181 
Суспільство заохочує жінок виконувати «своє справжнє призначення» і народжувати дітей із таким самим ентузіазмом, як і гнобить їх після того, як вони стали матерями.
«От жінка моя, — жартівливо каже чоловік на відео, — жаліється, що в декреті. Я сьогодні приїхав, а вона каже, що я її дратую своїм хорошим настроєм». Дружина жартома пояснює, що дратує, бо в нього вирує життя: він кудись їздить, бачить людей, щасливий танцює в машині під музику. А чоловік у відповідь каже, що це ж він заробляє гроші заради сім’ї.
І в коментарях йому підтакують, мовляв, нічого собі, її тут чоловік забезпечує, а отримує від неї тільки ниття. «Такими темпами він скоро знайде собі нормальну жінку, а ти сидітимеш і далі скиглитимеш!», «У моїх сусідів дев’ятеро дітей, і їхня мати не скаржиться, що втомилася», «Вона знала, на що йде».
Ми знаємо, що забезпечувати сім’ю — тяжка робота, але водночас багато хто вважає, що декрет — це «відпустка», і знецінює працю жінок.
У мене немає дітей, але є подруги з дітьми та (на жаль) високий рівень емпатії, тому кожну ситуацію я приміряю на себе. Уявляю, як дев’ять місяців виношую дитину, переживаю повне переналаштування організму, дискомфорт і, ймовірно, проблеми зі здоров’ям. Потім народжую, і без найменшого перепочинку на мене звалюється відповідальність за нову людину.
Деякі люди думають, що в жінок після народження дитини вмикається автоматична генетична програма, але це не так. Жінки так само не знають, як доглядати новонароджене дитя, вчаться це робити в процесі.
Отже, наступні місяці (роки?) я сплю по кілька годин, і то уривками, проживаю щодень за графіком дитини, рідко бачуся з друзями, майже не виходжу в люди, не маю змоги працювати на роботі, часом у мене виникає враження, що моє тіло більше мені не належить. Моє життя схоже на «день бабака», я займаюся лише дитиною і домашнім господарством, тому часом заздрю своєму чоловікові, який щодня змінює обстановку, спілкується з різними дорослими людьми, розвивається, відпочиває від шуму й плачу.
Хіба я не варта бодай підтримки? Хіба через це треба мати почуття провини замість того, щоб сказати кілька добрих слів? Соціальна ізоляція, депривація сну, втома серйозно впливають на психічний стан. Чому вважається, що так і має бути, що з цього можна просто посміятися або присоромити?
Проблеми жінок завжди знецінюють, про них не можна навіть говорити, не вирішивши решту проблем в усьому світі. Я певна, що й під цим дописом мені скажуть «краще б писала про мобілізацію чоловіків» або «та як ти можеш таке говорити, коли в світі є люди, які хочуть дітей, але не можуть зачати».
Але проблема існує, вона нікуди не дінеться, якщо її не визнавати. Якщо всюди транслювати ідею, що кожна секунда материнства щаслива, то жінки перебуватимуть у шоковому стані, коли зіткнуться з реальністю, як це трапилося з багатьма моїми знайомими. Бо виявляється, що діти, навіть найбажаніші — це важко. Особливо якщо немає з ким розділити цю відповідальність.
Можливо, для когось відкрию секрет, але багато жінок люблять свою роботу, хочуть розвиватися, заробляти гроші, не випадати з професії, вибиратися на прогулянки з друзями, мати якесь різноманіття в житті, хоч іноді висиплятися. А з народженням дитини в багатьох із них ця можливість повністю зникає, хоча я знаю чоловіків, які жодного разу не змінили підгузка, загалом після народження дітей живуть майже так само, як і до цього. Звісно, кажу про сім’ї, де ні тато, ні мама не воюють.
Так не має бути в ХХІ столітті! Якщо ми визнаємо, що догляд малюків — це тяжка й виснажлива праця, яку негуманно звалювати на одну людину, то з часом більше сімей рівноцінно ділитимуть обов’язки, залучатимуть помічників і шукатимуть способів не випадати з життя.
Кожен у парі повинен розуміти, що спільна дитина — це спільна відповідальність. Якщо подружжя готове бути командою, йти на компроміси, слухати одне одного, то покращиться як досвід виховання дітей, так і стосунки в родині.
