Захист від насильства і переслідування в інтернеті (кіберсталкінгу)

Проєкт «Онлайн-марафон #СпитайЮристкуЮрФем» реалізовує Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Українського жіночого фонду.

У приватні повідомлення в соціальних мережах вам можуть надіслати відео насильства, а потім ви отримаєте повідомлення: «Наступна ти». Це може зробити і знайома, і не знайома вам людина.

На форумах ви постійно натраплятимете на свої фотографії із закликами протидіяти вам, знищити вас: «Ця фемнаці перетворює наших жінок на мужиків, не дозволимо такої наруги над традиційними цінностями!»

«Красиво ти заплела волосся донечці. Коли я до вас доберуся, робитимеш такі зачіски вам обом», — звернення від порожнього профілю.

«Останні цифри твого “нового” телефону 44. Думала, втекла від мене, сука?» — читаєш від колишнього чоловіка.

Усе це приклади переслідування в інтернеті, кіберсталкінгу. Кіберсталкінг може прибирати різних форм, це переслідування або цькування, яке відбувається через онлайн-канали, такі як соціальні медіа, форуми або електронна пошта.

Часто це починається досить невинно: людина отримує кілька дивних або неприємних повідомлень чи коментарів. Це ще не кіберсталкінг, це просто користувач, який вирішив, що анонімність мережі дозволяє йому негідно поводитись. Однак якщо такі речі стають систематичними, якщо це дуже персоналізовано, містить ознаки стеження або викриття ваших персональних даних, це вже не просто привід занепокоїтися, а й час діяти.

Час діяти, коли ви звертаєте увагу на те, що ці недоброзичливі коментарі повторюються і з’являються скрізь, де ви залишаєте свій електронний слід. Або коли вас переслідують на всіх можливих сторінках, ви блокуєте людину, а вона виникає знову і знову. Або коли відбувається оприлюднення персональних даних: номера телефону, адреси, імені, імен ваших рідних і близьких, місця роботи чи навчання. Або якщо з’являються коментарі сексуального характеру, коли зчитується сексуальне домагання; якщо на вашу адресу лунають образи, погрози, шантаж; якщо вас ображають через вашу етнічну або гендерну ідентичність тощо — усе це ознаки кіберсталкінгу.

Ось як характеризує це явище Пол Маллен, австралійський професор судової психіатрії: «Переслідування можна визначити як “постійні домагання, коли одна людина не раз нав’язує іншій небажані комунікації та/або контакти”. Має повторюваний або систематичний характер, спрямовано на конкретну особу небажаною особою. Таку поведінку потерпіла особа може сприймати як дратівливу, загрозливу, таку, що викликає страх або тривогу»^[1].

Хоча переслідування — давнє явище, але до 1990-х років його не визнавали за злочин, відповідно його не було криміналізовано. Бурхливе обговорення і рух за криміналізацію переслідування почалися після фізичного нападу на акторку Ребекку Шефер^[2], унаслідок якого вона померла. Акторку більше як три роки переслідував поведений на ній фанат.

Після цього випадку на початку 1990-х у рамках юрисдикції північноамериканського штату Каліфорнія вперше було створено конкретне кримінальне положення і встановлено покарання за переслідування^[3]. Інші американські штати досить швидко почали наслідувати цю практику, і через три роки в усіх штатах було ухвалено спеціальні кримінальні закони про боротьбу з переслідуванням.

Цей перший каліфорнійський закон надихнув законодавців у всьому світі запровадити кримінальну відповідальність за подібну поведінку. Одними з перших стали Австралія й Канада. Натомість у багатьох державах-членах Європейського Союзу ідея криміналізації переслідування наштовхнулася на опір і, як наслідок, багато держав-членів ЄС довгий час залишалися без спеціальних національних законів про боротьбу з переслідуванням.

Як показує дослідження, 2007 року лише вісім держав-членів ЄС криміналізували переслідування. Частина тих, які утрималися, аргументували свою позицію тим, що їм для криміналізації не вистачає (або ж його взагалі немає) діалогу в суспільстві про те, що це соціально значуща проблема, а також це питання не дебатують політики різного рівня. Ще одні зазначали, що переслідування «загорнуто» в інші кримінальні злочини і цього цілком досить для вирішення проблеми.

В Україні це питання теж не набрало статусу суспільно-значущого явища, Кримінальний кодекс побіжно згадує переслідування лише в контексті такого злочину, як домашнє насильство. Торік організація Amnesty International Ukraine запропонувала відзначати День протидії сталкінгу 14 травня, щоб привернути увагу до цієї проблеми.

Слід підкреслити, що термінологічне означення переслідування і так само наголос на важливості його криміналізації як окремого злочину міститься в статті 34 нератифікованої Україною Конвенції Ради Європи «Про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульської конвенції): «Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб умисну поведінку, яка полягає в повторному здійсненні загрозливої поведінки, спрямованої на іншу особу, що змушує його чи її боятися за свою безпеку, було криміналізовано».

Утім, Стамбульську конвенцію було підписано, а відповідно до іншого міжнародного договору — Віденської конвенції про право міжнародних договорів — держава не повинна порушувати засади підписаного нею міжнародно-правового документа. Тому цілком правомірно звертатися до Стамбульської конвенції як до документа, який мають брати до уваги під час розгляду політичних питань і юридичних заяв або скарг про переслідування.

Якими можуть бути лінії правового захисту в українських реаліях?

Найбільше можливостей звертатися до законодавства мають ті, хто постав проти домашнього насильства і зазнає переслідувань.

До поліції можна звертатися із заявою і вимогою виписати терміновий заборонний припис. Радушинська Це дозволяє Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Припис має короткочасний характер і може виписуватися не довше ніж на 10 днів. Крім того, по обмежувальний припис можна звертатися до суду, тоді він може мати довший термін дії — до півроку.

Якщо вам погрожують убивством, звертайтеся в рамках статті 129 Кримінального кодексу України. Якщо вас цькують за ознакою статі, гендерної ідентичности, проявляють психологічне насильство, погрожують заподіянням будь-якої шкоди, звертайтеся до поліції, посилаючись на ст. 161 ККУ. Багато випадків сталкінгу потрапляють під заборону в межах ст. 182 «Про недоторканність приватного життя» ККУ.

Не нехтуйте заявами в рамках ст. 172 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це дрібне хуліганство, але фіксація кількох таких правопорушень, штрафи, присуджені особі, допоможуть вам перейти на інший рівень боротьби. Підтвердженням того, що такі дії мають системний характер і ви скаржилися на це, є так звані профілактичні бесіди, які поліція проводить з телефонними та інтернет-хуліганами^[4].

Якщо переслідувач використовує ваші персональні дані, фото чи відео без дозволу, це можна заборонити на підставі ст. 307 Цивільного кодексу України. Використання ваших паспортних даних, даних про здоров’я, банківські рахунки і навіть ваш номер телефону незаконне. Право на захист таких персональних даних закріплено в Законі України «Про захист персональних даних» та супутніх нормативно-правових актах. Ви можете звертатися в поліцію, до суду, до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини — саме ця інституція контролює поширення і гарантує захист персональних даних кожної людини.

У всіх заявах описуйте хронологію подій, указуйте, що ці дії були системними, докладайте скріни всіх дописів, свої звернення про заблокування такої особи, якщо ви їх надсилали, вказуйте мотив сталкера, хоча це не обов’язково.

Усе це звучить ніби не надто песимістично, принаймні правові виходи є, але в більшості випадків не працює. Заяви зависають, справи не відкриваються або їх швидко закривають, з потерпілими припиняють спілкуватися.

Чим це зумовлено і на що слід звертати увагу?

Поліція часто сприймає це як гру, як щось несерйозне й віртуальне; часто можна почути: та не звертайте на це увагу, це ж маячня, заблокуйте його/її, воно просто хворе. Часто правоохоронці перекладають відповідальність, як і справу самозахисту, на потерпілу особу, часто не виявляють емпатії і знецінюють почуття потерпілих.

Якщо вам ставлять одне або кілька з наведених далі питань, це означає, що вас не сприймають усерйоз. Вам треба обов’язково на це реагувати і вказувати на комунікаційні помилки правоохоронців.

«ця людина просто з вами не згодна, ви на кожного опонента заявлятиме?»

«він же просто хоче налякати вас»

«що ви сказали, щоб роздратувати його?»

«та закрийте свій акаунт і по всьому»

«твіттер handle» — а що це?

«та це просто хтось, кому не дають жінки, от він так самостверджується, а міг би бити людей на вулиці ногами»

«та то він до вас так залицяється»

«такі люди лише говорять, а не діють»

«не годуйте тролів»

«та це просто порожній профіль, він несправжній».

У таких випадках скажіть, що порожній профіль може здаватися вам порожнім, а в правоохоронних органів є всі інструменти з’ясувати, яка людина стоїть за цим порожнім профілем, адже профілі самі по собі не з’являються і не розмножуються.

Покликайтеся на Резолюцію ПАРЄ 1962 (2013)^[5]. Цей документ — різновид так званого «м’якого» міжнародного права: воно не містить каральний для держав складник і має рекомендаційний характер, бо розраховує на відповідальне ставлення держави до дотримання й виконання резолюцій та рекомендацій. Резолюція ПАРЄ 1962, зокрема, зазначає, що потерпілій особі не обов’язково відчувати страх або відчувати, що їй завдають шкоди, поліції має бути достатньо лише факту скарги людини на переслідування.

Згадайте вищенаведене визначення переслідувань Пола Маллена. Згадайте справу Володіна проти Російської Федерації у Європейському Суді з прав людини (ЄСПЛ)^[6]. Російські правоохоронці говорили, що словесні погрози на адресу Володіної недостатньо конкретні, щоб думати про погрозу вбивства чи завдання тяжких тілесних ушкоджень. А Володіну викрали, побили, вона зазнала тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких утратила плід.

«Відсутні реальні загрози її особі чи майну... Погрози, на які [заявниця] раніше скаржилася, є результатом особистої неприязні між ними та ревнощами», — так поставилися до заяви громадянки Володіної про переслідування її колишнім чоловіком. У результаті Європейський Суд з прав людини визнав таке ставлення до прав заявниці порушенням статті 3 Європейської конвенції з прав людини (ставлення, що дорівнює та спричинило катування) і порушенням статті 14 (наявність гендерної дискримінації) та не лише присудив виплату фінансової компенсації, а й увиразнив дискусію про законодавче ігнорування проблем домашнього насильства в Росії.

Якщо вам говоритимуть, що погрози на вашу адресу — інтернет-маячня, не варта уваги, наведіть як приклад нещодавню історію із соціального життя вітчизняного суддівства.

«Судді повідомляють, що 12 січня 2020 року в соціальній мережі Facebook у групі “Судді України” зі сторінки користувачки Н. було поширено інформацію, яка містить образливі висловлювання, ненормативну лексику і нецензурну лайку щодо судової системи загалом, окремо на адресу зазначених суддів як суддів Великої палати Верховного суду з мотивів помсти за події, які, на думку зазначеної користувачки, перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з рішенням Великої палати Верховного суду у справах, у яких судді були суддями-доповідачами. Крім того, в коментарях до цього посту Н. повідомила, що вона володіє вогнепальною зброєю, і неприховано погрожувала суддям Верховного суду вбивством за винесене рішення, посягаючи на їхнє життя, при цьому вказуючи спосіб вчинення злочину і зазначаючи реальні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочинів. Водночас на зауваження інших учасників групи, які попереджали про те, що у її висловлюваннях вбачаються ознаки злочинів, авторка зазначила, що усвідомлює це і має намір реалізувати свої погрози та вчинити злочини щодо суддів. Також суддя Яновська О. Г. повідомляє, що 12 січня 2019 року о 17 год. 52 хв. на її акаунт у програмі Messenger надійшло повідомлення від користувачки Н. з погрозою вбивством їй та членам її сім’ї з мотивів помсти за події, які, на думку зазначеної користувачки, перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з рішенням Великої палати Верховного суду від 6 червня 2018 року у справі, в якій Яновська О. Г. була суддею-доповідачем. Судді вважають, що вказані дії є посяганням на життя судді Верховного суду, погрозою вбивством судді Верховного суду, вчинені у зв’язку з державною діяльністю та втручанням у діяльність судді. Зазначену погрозу життю за постановлене судове рішення сприймають як реальну».

Якщо до цих слів поставилися серйозно, за аналогією не повинні ігнорувати вашу проблему і слова на вашу адресу. Так, ви можете бути не суддею, але антикорупційною, екологічною активісткою, політикинею, громадською лідеркою, правозахисницею, вам так само можуть погрожувати через вашу діяльність. Зрештою, вам достатньо бути жінкою, котру дістає й залякує знайома чи незнайома людина. Ви маєте право на серйозне ставлення, право на захист та відчуття безпеки.

Наприкінці хочу пройтися лініями комунікативного захисту.

Обов’язково робіть і зберігайте не лише скріни погроз і неприємних повідомлень, а й скріни ваших скарг на адресу соціальних платформ. Часто комунікаційні експертки й експерти радять не звертати уваги на це словесне життя, зберігати спокій і нерви. Інколи це допомагає. Та коли ми мовчимо, ми легітимізуємо насильство, ніби переслідування — це нормальна практика. Ми даємо голос насильнику, він і без того гучний, а себе позбавляємо голосу. Звичайно, не можна перекладати всю відповідальність на себе, але краще не мовчати.

Якщо хтось переслідує або загрожує вам, ви повинні негайно заблокувати їх і повідомити про це платформі, де це сталося. Наприклад, твіттер, фейсбук, лінкедін і багато інших платформ створили прості у використанні кнопки для швидкого повідомлення про образливу поведінку. Ютьюб заборонив прямі погрози, поширення персональних даних, заклики до насильства. Тепер не можна погрожувати приховано або мати на увазі вчинення шкоди, наприклад зображати насильство над кимось або говорити про те, що може трапитися з людиною.

Також не можна послідовно ображати когось через расу, гендерну ідентичність. Це стосується не тільки інших авторів, а й будь-яких публічних персон. Навіть якщо окремі відео не перетинають встановлені межі, до уваги можуть узяти загальний вміст каналу. За багаторазові порушення канал відключать від партнерської програми. Ютьюб також показуватиме перед публікацією потенційно проблемні коментарі автору чи авторці каналу, яким треба буде вирішити, приховати їх чи залишити.

Зрештою, не бійтеся називати речі своїми іменами.

• Я вважаю це переслідуванням і скріню кожне таке повідомлення.
• Я вас попереджаю, що записуватиму телефонні дзвінки від вас.
• Тегайте в дописах національну поліцію, УАППО, Юрфем, заступницю міністра внутрішніх справ, котра курує гендерні питання, омбудсмена.
• Не «який ти козел, я ненавиджу тебе», а «мені категорично не подобається те, що ти пишеш мені, я розцінюю ці повідомлення як неповагу / переслідування / насильство і прошу це припинити». Спробуйте перенести акцент з «людина, котра мені не подобається» на «дія, котра мені не подобається, і я вважаю таку дію правопорушенням».
• Не реагувати на все, що пишуть, якщо людина не припиняє; у коментарях залишайте посилання на Стамбульську конвенцію, кейси по кіберсталкінгу, рекомендації і резолюції ПАРЄ.